Українсько-московська війна. Конотопська перемога

ідіславши 18 вересня комісарів і своїх послів до Варшави гетьман продовжив похід до мос­ковського кордону. Але козаки й частина старшини виступали проти віини з Росією, через що він змушений був припинити наступ і розпустити військо. Цим скористався Г.Ромодановський, котрий на початку листопода вступив з армією в Україну. Так розпочалася українсько-московська війна, що зумо­вила поглиблення розколу серед еліти й спровокувала новий спалах політичної боротьби. Після невдалої спроби українців захопити Київ І.Виговський, зва­жаючи на рішення старшинської ради змушений був надіслати посольство до київськог воєводи й царя, засвідчуючи свою добро ичливість.

Лише після прибуття 4—5 тис. жовнірів на чолі

з обозним коронним А.Потоцьким й одержання звістки про наближення татар наприкінці грудня, він вирушив на Лівобережжя, щоб відновити свою вла­ду. По дорозі вдавався до репресивних заходів: дозволив татарам брати у ясир населення міст і сіл, вороже настроєних до нього, розпорядився також розпочати переселення Правобережжя мешканців Полтавського і Миргородського полків. Вони по­силювали ненависть населення до гетьмана й штовхали його в обійми Московії, уряд якої дуже вміло вико­ристовував у своїх цілях соціальну й політичну боротьбу.

Ймовірно, у середині березня І.Виговський про­водить старшинську раду для обрання посольства на сейм для затвердження укладеної угоди. Вона ви­словилася за розширення прав козацької України в складі Речі Посполитої зокрема відновлення ідеї її соборності, а також запровадженого Б.Хмельниць- ким спадкового гетьманства. Тому до Варшави

направляється посольство з “новими пунктами”, що передбачали прилучення до Великого князівства Волинського, Подільського і Руського воєводств; скасування наданих без згоди гетьмана володінь і урядів; обмеження прав князів; встановлення ко­зацького реєстру в 60 тис. осіб; негайне скасування унії; заборону діяльності єзуїтів у Брацлавському, Київському і Чернігівському воєводствах; запро­вадження спадкоємності гетьманської влади.

Після ради І.Виговський відправив на чолі 4- полків Г.Гуляницького до Конотопа, а сам повернувся до Чигирина. Не виключено, що саме в цей час, підозрюючи польський уряд у нещирості, він напра­вив посольство до Стамбула, засвідчуючи готовність прийняти підданство Порти. Як і слід було чекати, польський уряд рішуче відхилив ці “пункти”. Іетьман пішов на поступки, і 22 травня уточнений текст Га- дяцького договору у найневигіднішому для України варіанті був ратифікований сеймом. Зокрема, тери­торія князівства обмежувалася лише Брацлавським, Київським і Чернігівським воєводствами, кількість козаків становила 30 тис. осіб, унія залишалася. Щоб якось згладити неприємне враження, було зроб­лено подарунки старшині (одержали маєтки і шля­хетство).

Тим часом політична ситуація в Україні продов­жувала загострюватися. На початку квітня російське військо, очолюване князем А.Трубєцкім, перейшло в наступ. Заручившись підтримкою наказного геть­мана І.Безпалого й інших старшин, князь 20 квітня вирушив до Конотопа і 30 квітня взяв його в обло­гу. Українські полки Г.Гуляницького та міщани захищалися з великою хоробрістю й відбивали всі при­ступи ворогів. У середині червня на допомогу обложеним виступив І.Виговський. Під Говтвою він розгромив полк Сілки і кілька московських підрозділів. А затим подався до Конотопа. 7 липня біля с. Соснівки відбулися сутички авангарду українсько-кримської армії з росіянами. Щоб зупи­нити просування противника А.Трубєцкой переки­нув у район Соснівської переправи основні сили армії (15 тис. вояків). 9 липня тут спалахнув жорстокий бій.

І.Виговський скори­ставшись тим, що росі­яни не зміцнили другої переправи в районі боліт, наказав захопити її і вий­ти в тил ворога. Цей

маневр було проведено блискуче. Атака українців з боку с Попівки стала повною несподіванкою для московського командування. Не в змозі стримати атакуючих, росіяни почали втікати до Конотопа. їх пе­реслідували 12 км. Загинула майже вся армія. До полону потрапили князі С.Пожарській, С.Львов, Бутурліни, багато офіцерів. Ввечері українські і та­тарські підрозділи з’явилися під Конотопом і розпочали наступ на ворожий табір. Водночас Г.Гу- ляницький зробив вдалу вилазку. Росіяни почали відступати до переправи. У нічному бою українці прорвалися до табору, але закріпити успіх (через не­стачу піхоти) не зуміли. А.Трубєцкой спромігся організувати переправу залишків війська й відірвати­ся від переслідувачів. До 20 липня росіяни дісталися до Путивля.

Блискуча перемога відкривала перспективу для успішного завершення війни з Московією й припи­нення громадянської війни. Однак реалізувати її гетьманові не вдалося. По-перше, невдоволена підступністю Варшави старшина почала пошук шляхів до порозуміння з Росією, внаслідок чого воєнні дії ве­лися дуже мляво, по-друге, замість пошуку порозуміння з опозицією, І.Виговський знову вдав­ся до терору, який посилював до нього ненависть з боку значної частини населення Лівобережжя й штов­хав його шукати захисту в Росії; по-третє, татари, набравши здобичі, повернулися ло Криму, а без них воювати гетьман не наважувався. Внаслідок чого, після невдалої облоги Гадяча, він в середині серпня розпускає військо і повертається до Чигирина.

Дата добавления: 2015-05-22