Розвиток громадянської війни в 1661—1663 рр. та її політичні наслідки

Г

им часом відбувається загострення грома­дянської війни, що вела до розколу Українську державу за територіальною ознакою. У “чхаітичній самосвідомості еліти неухильно •—ітнюсться небезпечна тенденція, по-перше, відмо­ва від реалізації національної державної ідеї й висунення на чільне місце регіональних політичних жгересів і, по-друге, при розв’язанні внутрішньо- таитичних проблем все більше покладатися на уряди шгземних країн (в залежності від орієнтації тих чи угруповань). Все реальнішою стає загроза

71- -«олу козацької України н{і два гетьманства, лівобережна старшина, при підтримці Мос-

к. взяла курс на відокремлення від Правобережжя, ак, у квітні 1661 р. наказний гетьман Я.Сомко першу, щоправда невдалу, спробу домогтися скликаній неподалік Ніжина раді обрання себе Восени І.Брюховецький домігся проголо- і себе запорозьким гетьманом й також активно і у боротьбу за булаву. Особливої гостро- •щ вона набрала після чергової невдачі

72- Хмельницького наприкінці 1661 р. відновити на < -.'■ •ла владу. Основними претендентами вис-

Я.Сомко, І.Брюховецький і ніжинський

73- В.Золотаренко. Далеко не конструктив-

74-.■ у цих подіях відігравали представники вищого

XXXII - - чого духовенства, котрі часто розпалюва­ла «вжтеобну боротьбу й виступали провідниками ої політики в Україні.

загострюється й соціальна боротьба, займалася величезними зловживаннями, чого становище селянства й незаможного

козацтва помітно погіршувалося (виразно окрес­люється процес феодалізації соціально-економічних відносин). Очевидно, не без підстав І.Сірко у листі до Я Сомка (березень 1662 р.) дорікав йому та іншій старшині за те, що бігають за шляхетством „чортів- ським ляцьким”.

Невдоволення широких кіл незаможного козац­тва вміло використовував у політичній боротьбі І.Брюховецький. Він створював собі на Запорожжі авторитет найрішучішого борця за козацькі права й вільності. Принагідно зазначимо, що на відміну від Я.Сомка, котрий плекав надію звільнитися від мос­ковської залежності („з холопства визволитися і жити за своїми звичаями“), запорозький гетьман був палким прихильником московської орієнтації, часто висловлюючись за ліквідацію гетьманату й створення князівства на чолі з царевичем Федором.

У Правобережжі швидко зростало невдоволен­ня реанімацією польсько-шляхетських порядків, свавіллям жовнірів, нехтуванням Варшавою умов Чуднівської угоди. З огляду на це, наприкінці 1661

954 на початку 1662 рр. Ю.Хмельницький розпоря­дився усунути з маєтків державців, старост і підстарост. Проте в лютому 1662 р. сейм скасував от­римані раніше права козаків на шляхетські володіння й повернув їх шляхті. У середині квітня гетьман зму­шений був на вимогу короля дозволити урядовцям і панству повертатися до маєтків.

Непевність його становища, наміри зректися бу­лави сприяли розвиткові погано прихованої боротьби за владу. В числі найреальніших претендентів був також І.Виговський, котрий, як стало відомо польсь­ким властям, виношував плани перетворення козацької України в удільну державу під протектора­том Порти. Нагадаємо, що в екс-гетьмана відбувся болісний процес переходу з платформи федералізму до ідеї української незалежності. Тому не випадково польський уряд всіляко прагнув перешкодити ре­алізації його намірів. Зазнавши влітку 1662 р. серйозної поразки під час нового походу в Лівобереж­ну Україну, Ю.Хмельницький остаточно вирішує скласти повноваження гетьмана. Серед претендентів на булаву виступали досвідчені полковники Г.Гуля- ницький, М.Ханенко та П.Дорошенко. В першій половині січня 1663 р. на скликаній у Чигирині ко­зацькій раді основна боротьба розгорілася між Г.Іуляницьким і П Тетерею. Завдяки підтримці та­тар, переміг П Тетеря.

У Лівобережжі в квітні 1662 р. Я.Сомко на скли­каній у Козельці старшинській раді домігся прого­лошення себе „повним гетьманом“. Проте побув ним

лише місяць, бо Москва не визнала законності цієї акції, шукаючи собі надійнішого васала. Характерно, що російський уряд, намагаючись якомога швидше за­миритися з Річчю Посполитою, починає у цей час, з одного боку, висловлювати готовність уступити їй не лише Правобережну, а й Лівобережну Україну, а з другого — намагався зміцнити свої позиції у Ліво­бережжі. У зв’язку з цим Москва дала згоду на скликання чорної ради й відправила для організації її проведення князя Д.Вєліко-Гагіна з 7—8 тис. рат­них людей. І на нараді 27—28 червня під Ніжином більшість козацтва виступила протистаршини й об­рала гетьманом І.Брюховецького. Його суперники були ув’язнені, а згодом страчені

Так завершилася в козацькій Україні громадянсь­ка війна 1658—1663 рр. Її наслідки були трагічними. По-перше, було породжено проблему територіальної цілісності держави По-друге, витворено причину перманентної політичної боротьби. По-третє, ство­рено сприятливі умови для реалізації планів Московії і Речі Посполитої поділити між собою козацьку Ук­раїну.

Дата добавления: 2015-05-22