Західний похід армії. Укладення українсько- польського перемир’я

Хмельницький вирушає на захід, узявши спо- % чатку в облогу Львів (8—26 жовтня), а згодом Замостя (6—21 листопада). Для організації

51- н населення Белзького, Волинського і Русь- ■оєводств розіслав у різні райони свої полки. До -1---т ш листопада вони разом із загонами місцевих

XVIII і иі^іи звільнили увесь західноукраїнський регіон.

949.• - малося формування державних інституцій, і полково -сотенного територіально-адмінісгра-»устрою. Вперше з часів княжої Русі реальною еливість об’єднання українських земель у ме- рон, ьної держави.

950 ус млювало важливість цього історичного

XIV ■ українське керівництво? У гетьманській і вперше з'являються думки про необхідність західноукраїнських земель. Б.Хмель- вважав підвладною собі Галичину, заявляв <ть у разі потреби продовжити наступ у райони Польщі (“нас Вісла з Божою к ласкаво через себе перенесе”). Однак націо- і - *.лвна ідея ще не сформувалася і не стала ием політичної програми молодої еліти, і в полоні автономізму. Осіння кампанія не стільки з метою включення Захід- і до складу держави, скільки для рефор­

мування державного устрою Речі Посполитої: за­провадження абсолютизму й визнання за Україною (щонайменше в складі Київського, Брацлавського, Чернігівського, Подільського і Волинського воє­водств, де “козаків багато”) таких же прав, які мала Литва (схоже, саме у зв’язку з цим в оточенні геть­мана точилися розмови про утворення Руського князівства). Ці сподівання пов’язувалися з обранням на трон короля (Владислав IV помер у травні) спо­чатку московського царя, пізніше — трансіль­ванського князя, а коли ці надії стали примарними — королевича Яна Казиміра, котрий начебто обіцяв бути “руським королем”.

Саме тому Б.Хмельницький та його прибічники припустилися великої політичної помилки, якої зго­дом так і не вдалося виправити: замість того, щоб укріпитися на західних кордонах (як це радили М.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листо­пада на укладення перемир’я з Яном Казиміром, за яким передбачалося повернення армії “на Україну”. Перемир’я справді потрібно було укладати, бо армія втрачала боєздатність й була неспроможною прово­дити взимку наступальні операції на терені Польщі, але в жодному разі не можна було відводити полки від західних рубежів. Адже український уряд втра­чав велику територію з високорозвинутим виробництвом, а Польща отримувала напрочуд вигідний стратегічний плацдарм для зосередження й утримання за рахунок українського населення своєї армії, готової у сприятливий момент розпочати наступ. Окрім всього іншого, в разі поновлення воєнних дій вони велися б виключно на українських землях, що прирікало останні на спустошення й руйнацію продук­тивних сил.

Уже під час відходу гетьмана від Замостя поча­ли виявлятися серйозні розходження між його планами та можливими поступками з боку новообраного ко­роля. Б.Хмельницький наполягав, щоб польське військо не просувалося далі Старокостянтинова й заборонив магнатам з’являтися до маєтків розташо­ваних південніше Білої Церкви та у Лівобережній Україні. В універсалі від 22 грудня до шляхти повідо­мив її про своє право виступати в разі необхідності у захист населення Західного регіону. Розпорядився та­кож залишати залоги в містах на схід від лінії р. Горинь — м. Кам’янець-Подільський. Зі свого бо­ку Я н Казимір домагався від нього розпуску по домівках селян і міщан, а також направив у залишені українським військом райони підрозділи коронної армії.

Наступ жовнірів, повернення до маєтків панів із

загонами озброєних слуг наштовхнулися на сильний спротив з боку селян і міщан. Все ж, зломивши йо­го, до лютого 1649 р. полякам вдалося окупувати територію по лінії м. Бар — м. Меджибіж — межи­річчя Горині і Случі.

їх спроби проникнути далі від иеї на схід і південь зазнали невдачі.

Дата добавления: 2015-05-22