Перше становлення радянської влади в Україні

грудня 1917 р. в Харкові Україну було проголошено республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Ради, Генерального секре­таріату і про створення радянського уряду України

217- Народного секретаріату у складі: Артем (Ф,Сергєєв), В.Ауссем, Є.Бош, С.Бакинський, В.Затонський, РЛюксембург, М.Скрипник, Є.Терлецький, В.Шахрай, Г.Лапчинський. Незва­жаючи на піднесений тон маніфесту, становище уряду залишалося невизначеним.

Прізвища членів Народного секретаріату були цілком невідомими Україні. Навіть Харківський більшовицький комітет і Харківська рада робітни­чих депутатів не бажали визнавати цього уряду. Цікаві спогади залишила Є.Бош: „Відсутність ак­тивної підтримки з боку керівних харківських това­ришів дуже ускладнювала роботу Радянського уря­ду в Харкові. При іншому ставленні верхівки парт- організаци Донецько-Криворізької області не було б перебоїв у роботі ЦВК, бо не довелося б одразу ж після повалення Центральної Ради пере’іздити до Києва, а згодом перекочовувати ЦВК й Народно­му секретаріатові з міста до міста“.

Лише командуючий російськими радянськими військами В.Антонов-Овсієнко налагодив зв язок із ЦВК й допоміг Народному секретаріатові з приміщенням, яке реквізували у газети „Южньш край“. На базі цієї газети почав видаватися „Вест- ник Народного секретариата“. З якою метою це робилося, ми вже говорили: створити ілюзію, ніби з Центральною Радою воює не Рада народних комісарів, а Народний секретаріат. До цього прий­ому більшовики вдаватимуться не раз.

Ми вже згадували, як Тр°Ц^ькии намагався ви­користати представників ЦВК й Народного секре­таріату на переговорах у Бресті, щоб не допустити підписання українською делегацією окремого дого­вору. Однак з цього нічого не вийшло. Не домігся особливих успіхів Народний секретаріат і в сфері внутрішньої політики. Люди, які входили до нього -

218- революціонери-руйнівники, були не готовими до державотворчої діяльності, до того ж більшість із них не сповідували ідеї української державності. Тож не дивина, що вже у січні 1918 р. Україна по­чала розпадатися на окремі частини. 17 січня в Одесі було проголошено в межах Херсонської і ча­стково Бессарабської губерній Одеську радянську республіку, а ЗО січня (другого дня після переїзду Народного секретаріату до Києва) у Харкові — Донецько-Криворізьку радянську республіку. Про самостійну діяльність радянського уряду України, тим паче про національне, принаймні у межах ра­дянської системи, державотворення не доводиться говорити. Тільки й того, шо Народний секретаріат і ЦВК репродукували постанови РНК та проводи­ли уніфікаційну політику. Було скасовано всі розпо­рядження Центральної Ради, ліквідовано ук­раїнську грошову систему, поширено на територію України постанови та декрети РНК, в тому числі про землю, робітничий контроль, націоналізацію промислових підприємств. Промовистим є той факт, що саме декретом Раднаркому, а не Народно­го секретаріату було націоналізовано харківський завод „Гельферік-Саде“. І взагалі промисловість України потрапила під п’яту Вищої ради народного господарства, створеної 2 грудня 1917 р. в Петро­граді.

Зміни політичних режимів призводили до по­дальшого сповзання України в прірву економічної кризи. Внаслідок неефективного управління знизи­лася продуктивність сотень заводів і шахт, оголо­шених націоналізованими, зростало безробіття. Взимку 1918 р. зазнала цілковитого розгрому вели­ка сільськогосподарська власність, включно з ба­гатьма рентабельними господарствами з високою культурою сільського виробництва. Відповідно до декрету про землю селяни порозбирали по окремих дворах худобу, реманент, насіння.

Перший період радянської влади в Україні пов’язаний з масовими виявами червоного терору. В радянській Росії ця політика офіційно була запро­ваджена восени 1918 р., вже після „апробації“ її в Україні. У грудні 1917 р. в Харкові владу рад ут­верджували загони В.Антонова-Овсієнка за допо­

могою розстрілів. Те саме діялося в Катеринославі й Полтаві. Лише в Києві радянські війська під ко­мандуванням М.Муравйова знищили за різними оцінками від 2 до 5 тис. жителів.

Радянський уряд перебував у Києві три тижні. 22 лютого ЦВК рад України створив Надзвичай­ний комітет оборони революції від західних імперіалістів. Наступного дня Народний секре­таріат закликав робітників і селян дати відсіч пол­чищам іноземних імперіалістів і бандам буржуазних націоналістів. У відозві йшлося про інтервенцію проти країни рад та спроби залити кров’ю російсь­ку революцію. Що ж до українських національно- державних гасел, то про них забули.

Ясна річ, радянська влада не спромоглася ор­ганізувати народну оборону України від німецького наступу. І Іід прапори п’ятьох революційних армій більшовики нашкребли заледве 25 тис. бійців, пе­ред якими стояло завдання не стільки воювати з во­рогом, скільки забезпечити вивіз з України ма­теріальних цінностей*.

Описуючи наступ військ УНР на Київ у березні 1918 р., В.Петрів навів таке спостереження у своїх „Споминах“: „Якось дико було дивитися на села, якими ми проходили. Попри ці села та через них проходять ріжні сили, ріжні озброєні відділи, які один з другим змагаються; із заходу суне залізна хмара німецького війська, а село живе своїм жит­тям, ніби довкруги нічого не діється“.

219- лютого І Іародний секретаріат сквапно пере­брався з Києва до Полтави, а звідти 9 березня — до Катеринослава. Тут на одному з його засідань заходами Є.Нероновича було ухвалено припинити воєнні дії і вступити в переговори з Центральною Радою. Однак наступного дня це рішення скасува­ли. 17—19 березня в Катеринославі відбувся II Всеукраїнський з’їзд рад, а 21 числа новообраний ЦВК рад України переїхав до Таганрога, що став останнім місцем його перебування на українській землі. 18 квітня на сесії комітету Народний секре­таріат реорганізували на Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів, так зва­ну „дев ятку“. Прийнятий сесією маніфест до робітників і селян із закликом боротися проти оку­пантів і буржуазно-націоналістичної контррево­люції поставив останню крапку в історії першого становлення радянської влади в Україні.

[1] Зв’язана договором з країнами Четверного союзу від З березня 1918 р.. Рада народних комісарів не наважувалися відкрито допомогати своїм військам, які відступали з України, але таємно з Росії в Україну в березні-квітні надійшло 765 тис. гвинтівок. З тис. кулеметів, 360 гармат, 28 тис. гранат, 17 млн. набоїв.

Дата добавления: 2015-05-22