Воєнно-більшовицька експансія в Україну в кінці 1918 — на початку 1919 р

проба більшовиків поширити радянську вла­ду на територію України на початку 1918 р. виявилася невдалою. Центральна Рада витіснила їхні нечисленні збройні формування за межі України. Зрештою, річ навіть не в тім.

Більшовизм не мав надійного підгрунтя для свого розвитку в горизонтах українського суспільства. Зазнавши поразки в Україні, більшовики зо­бов’язалися перед країнами Четверного союзу виз­нати її як суверенну державу, однак не хотіли зми­ритися з тим, що вона буде незалежною. Хоч їхня партійна доктрина формально й проголошувала право гноблених націй на самовизначення, цьому суперечив російський менталітет, одним з головних постулатів якого було збереження єдиної і неділимої Росії. Яскраво засвідчив це 1-й з’їзд КП(б)У.

Розмови про створення окремої компартії ук­раїнські націонал-комуністи вели з кінця 1917 р., але реальних результатів вони ие мали. І лише в липні 191§ р. вдалося зібрати установчий з’їзд КП(б)У. Його 212 делегатів з вирішальними й до­радчими голосами представляли 4364 члени партії. З’їзд відбувався у Москві, звичайно ж, під повним контролем ЦК РКП(б), тому КП(б)У створюва­лась не як самостійна партія, а як обласна ор­ганізація РКП(б). Промовиста деталь: ця остання як правляча партія Росії, визнавши суверенітет Ук­раїни, напівлегально стала формувати у своїх над­рах структуру, якій відводилася роль української політичної партії, її мета була цілком однозначною: „боротися за революційне об’єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму в межах Російської Соціалістичної Республіки“. Прикметно, що 1-й з’їзд КП(б)У, відкинувши ле­гальні методи боротьби, заборонив своїм первин­ним організаціям взаємодіяти з іншими політични­ми партіями України і взяв курс на збройне пов­стання, знову ж таки під гаслом „відновлення рево­люційного возз’єднання України з Росією“

З цією метою ЦК КП(б)У на чолі з Г.Пятако- вим створив Центральний військово-революційний комітет, який 5 серпня 1918 р. видав „наказ № 1“ про початок загального збройного повстання в Ук­раїні. Однак з цього нічого не вийшло. Розгорнув­шись лише в окремих місцевостях Чернігівщини, воно без особливих труднощів було придушене німецькими військами.

Поразка примусила більшовиків змінити такти­ку. За браком сил на території України вони з кінця літа 1918 р. почали формувати загони в „ней­тральній зоні“ — вузькій 10-кілометровій смузі вздовж північного кордону України з Росією, ство­реній за домовленістю між німецьким і радянським командуванням. Тут не мали права оперувати війсь­ка жодної із сторін. А проте російському радянсь­кому Урядові тактично вигідно було саме в „Нейт­

ральній зоні“ накопичува и вшс ька для майбутньо­го наступу на Україну, бо формально за них він не ніс відповідальності Хоч ці частини називалися 1-а і 2-а Українські повстанські дивізії, їх організація, постачання і озброєння контролювалися російсь­кою стороною. Щоправда, загальна чисельність дивізій не сягала за 6 тис. чол. Для наступу на Ук­раїну цього було не досить. Та й завдання таке на разі не тавилось. Щоб уникнути прямої конфрон­тації: німцями Ленін виконував умови Брестської мирної угоди. Помалу більшовики до решти втра­тили ініціативу на території України. 17 жовтня в Москві відкрився 1-й з’їзд КП(б)У. „Партія, — зазначалося в його резолюції, — рішуче й катего рично заперечує таку партизанську війну, особливо в прикордонній смузі, бо вона може втягнути робітників України і Росії в передчасний загальний виступ або сприяти німецькому командуванню в оз­лобленні й згуртуванні окупаційних військ проти Радянської Росії“.

Отже, якраз тоді, коли Україна готувалася до всенародного повстання, „захисники інтересів робі ників селян ‘, припустившись чергового стра­тегічного прорахунку, виступили проти нього. КП(б)У обмежила свої завдання вирішенням ор­ганізаційних питань.

Більшовики зрозуміли свою помилку досить швидко. Пленум ЦК КП(б)У, що відбувся на­прикінці жовтня 1918 р. у Москві, підтримав раніше створений Центральний військово-рево­люційний комітет на території України як орган пов­стання. Однак про широкий виступ без підтримки Москви не могло бути й мови. Тож Рада народних комісарів РСФРР 11 листопада зобов’язала Реввійськраду республіки протягом 10 днів підго­тувати війська для походу в Україну. З метою інтер­венції 17 листопада спільним рішенням ЦК РКП(б) і РНК РСФРР було створено керівний орган під назвою Реввійськрада групи військ Курського напрямку. До неї увійшли В Антонов- Овсієнко, И.Сталін і В.Затонськии Сама ж група військ складалася з двох українських і кількох російських дивізіи Наприкінці грудня вона налічу­вала близько 22 тис.бійців.

236- листопада за вказівкою ЦК РКП(б) в Кур­ську було створено Тимчасовий робітничо-селянсь­кий уряд України. Він розташувався в м.Суджа.

В. Ленін у конфіденцціному листі до командую­чого Червоною армією И.Вацетіса так пояснюва формування цього уряду: обставина має ту хо­рошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів Ук­

раїни, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух на­ших частин як окупацію і створює сприятливу атмо сферу для подальшого просування наших військ. Без цієї обставини наші війська були поставлені в окупованих областях у неможливе становище й на- елення не зустрічало б їх як визволителів“.

Як бачимо, у вузькому колі наближених осіб Ленін визнавав факт окупації України російськими військами. І в той же час нарком закордонних справ РСФРР В.Чичерін на запитання голови уряду УНР В.Чехівського, на якій підставі Росія веде на­ступ на Україну, офіційно відповідав, що російських військ в Україні нема, а Директорія має справу з військами українського радянського уряду, який діє цілком незалежно від Росії.

Взагалі цей уряд нічим не виявив себе. Ось тільки видав наприкінці листопада маніфест про по­валення влади гетьмана. Прибічники голови уряду Ю.Пятакова й члена уряду Ф.Артема довго не могли порозумітися між собою. Врешті урядову кризу подолали в Москві, призначивши новим го­ловою радянського уряду України Х.Раковськог Прибувши до Харкова, він підготував документ, який чітко віддзеркалював характер завдання і вплив на війська Українського фронту українського радянського уряду. Зацитуємо згаданий документ мовою оригіналу: „1. Временное рабоче-крестьян- ское правительство Украины создано по постанов­лению ЦК РКП, является его органом и проводит все распоряжения и приказы ЦК РКП безусловно.

XCIII Временное рабоче-крестьянское правительство Украины, не будучи, по существу,. самостоятель­ным, не создавало и не собирается создавать своего независимого командования, назвав Реввоенсовет группы Курского направления „Реввоенсоветом Украинской советской армии исключительно для того, чтобы можно было говорить о советской ар­мии Украины, а не о наступлении российских войск, т.е. продолжать ту политику, которая начата была образованием Временного рабоче-крестьянского правительства Украины.

Это переименование отнюдь не означало и не означает никакого изменения по существу, тем бо лее, что личный состав оного Реввоенсовета опре делен не нами, а центральным учреждением РСФСР и негласно он является тем же самым Реввоенсоветом группы войск Курского направле­ния, получившим только иную вывеску для Украи­ны“.

„Урядова криза“ аж ніяк не перешкодила насту­пові радянських військ на Україну Вони просували­

ся в двох напрямках: на піддень через Харків— Донбас і на Київ. Головком И.Вацетіс поставив пе­ред командуванням фронту завдання: вийти на лінію Дніпра н закріпитися в найважливіших містах Подніпров’я — Києві, Черкасах, Кременчуці, Ка­теринославі, Олександрівську. До середини лютого

237- р. це завдання було виконано

Як уже зазначалося, армія УНР не могла про­тидіяти більшовицькій навалі. Чимало повстансь­ких загонів, з яких вона складалася, перебували під впливом лівих українських партій, що виступали за радянську форму влади. Деякі з ннх, зокрема заго­ни Махна, Григорьєва, Живолупа, Богунського влилися до лав Червоної армії.

Частини Українського фронту билися не лише з армією УНР, а й із денікінцями та військами Ан­танти. Це також сприяло переходові на бік Черво­ної армії українських повстанських сил.

Розвиваючи успіх, Червона армія до травня

XCIV р взяла під свій контроль чи не всю територію України в межах колишньої Російської імперії: „Частини Українського фронту зупинили просуван­ня білогвардійців у Донбасі. Особливо відзначили­ся загони Махна, які заволоділи Бердянськом і Маріуполем. А війська Григор’єва захопили Мико­лаїв, Херсон, Одесу. За ефективні бойові дії цей отаман був удостоєний ордена Червоного Прапо- «

ра.

У травні становище на фронтах раптово зміни­лося не на користь Червоної армії. До цього при­звели негаразди в її глибокому тилу.

Дата добавления: 2015-05-22