Розклад Червоної армії, падіння радянської влади

І

олітика „воєнного комунізму“, а відтак і повстанський рух надзвичайно швидко підірвали бойовий дух частин Українського фронту. Ще навесні 1919 р. В.Антонов-Овсієнко угледів загрозу негативного впливу „воєнно-ко­муністичних“ заходів на армію. 17 квітня він інфор­мував Леніна: „Наша майже виключно селянська армія розхитується політикою, яка змішує середня­ка з куркулем (...), яка проводить „продовольчу диктатуру“ при підтримці московських про- дармійців, при майже повній відсутності Радянсь­кої влади на місцях (у селах).

На Правобережній Україні робота надзвичайок і продекспедиторів, що спираються на „інтер­національні“ загони, відроджує націоналізм, підні­маючи на боротьбу з „окупантами“ все населення без винятку.

Земельна політика Мещерякова не враховує

місцевих особливостей (...). Українська армія, яку будували не лише комуністи, а й українські есери, ліві есери, анархісти, погано піддається дисциплині, не уникла партизанського, повстанського руху й аж ніяк не може в масі своїй вважатися цілком надійною нашою опорою. Наша земельна і національна політика в Україні докорінно підриває всі зусилля військових подолати ці впливи розкла­ду“. Командуючий Укрфронтом пропонував ради­кально змінити загальний політичний курс, аграрну політику, ввести до складу уряду УСРР представ­ників політичних партій, пов’язаних з селянством, не забувати про національний такт і місцеві особли­вості. Антонов-Овсієнко мав цілковиту рацію, але в Москві не поспішали до нього прислухатися.

Тим часом невдоволення в армії зростало. 9 травня кавалер ордена Червоного Прапора Гри- гор’єв видав універсал до українського народу, фак­тично оголосивши виступ проти уряду Х.Раковсь- кого. Причиною цього стало обурення бійців дивізії, які, здобувши Одесу, повернулися додому на Єлисаветградщину для відпочинку й побачили, що продзагони пограбували їхні села

Григор’єв закликав села й волості формувати повстанські загони, захоплювати повітові центри, а сам повів свої частини (15 тис.бійців) на Київ, Ка­теринослав, Полтаву. Досить легко вони здобули Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон, не зустрічаючи значного опору тилових частин Червоної армії. Чимало з них перейшли на бік Григор’єва, цілком поділяючи гасло „Геть мос­ковську обжорку!“

Цей виступ примусив більшовиків дещо зміни­ти тактику. В травні вони дозволили видавати газе­ти деяких партій. До складу уряду увійшли пред­ставники українських есерів (боротьбистів), а до складу ЦВК рад України — представники лівих есерів (борбистів). Частину земель Укрголовцукру було передано у зрівняльний розподіл, ліквідовува­лись повітові ЧК, де траплялося найбільше зло­вживань. Однак жоден державний чи партійний більшовицький документ не поставив під сумнів са­му політику „воєнного комунізму“. Зміни в її курсі мали суто косметичний характер. Головним засобом боротьби проти бунтівників залишалася сила зброї. З її допомогою наприкінці травня, оголивши в ок­ремих місцях фронт, таки вдалося придушити вис­туп Григор'єва Повстанців було розпорошено по Єлисаветградщині, а сам отаман переховувався по­близу свого рідного с.Верблюжки. Загальне керівництво каральною операцією покладалося на

К.Ворошилова. Наприкінці травня він доповів у Москву, що завдання виконано лише наполовину. „В критичний момент, — зазначалось у рапорті, — не було жодної повноцінної, стійкої частини для виступу проти Григор’єва. Багато полків перейшло на його бік, інші оголосили (себе) нейтральними, деякі, виконуючи бойовий наказ, розпочали з роз­грому надзвичайок, з єврейських погромів і т.ін.“.

239- травня в Україну прибув голова Реввійськра- ди республіки Л.Троцький і розгорнув шалену бо­ротьбу з партизанщиною в Червоній армії. 19 трав­ня він провів об’єднане засідання членів ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У. Тоді ж було ухвалено роз­формувати Український фронт, а його армії підпо­рядкувати командуванню Південного і Західного фронтів. Наступного дня газета „Коммунист“ опублікувала статтю Троцького „Українські уроки“

із закликами викорінювати партизанщину методом „розпеченого заліза“.

Всіх тих командирів, котрі не поділяли або ста­вили під сумнів більшовицькі доктрини вважали за авантюристів. Таким оголосили анархіста Н.Махна

XCVI талановитого повстанського ватажка, який очо­лював 3-ю Задніпровську бригаду й отримав наказ у травні переформувати її в дивізію. Його погано озброєні частини самостійно стримували прорив білогвардійців у Приазов’ї. Але, незважаючи на це, Рада робітничо-селянської оборони УСРР під тис­ком Троцького 25 травня прийняла рішення „лікві­дувати Махна в найкоротошй час“.

Зробити це командування червоних не мало змоги. А ображений, зачеплений за живе комбриг сам відмовився від командних посад у Червоній армії і запропонував своїм загонам зробити вибір —перейти в розпорядження Південного фронту чи „розбитися на самостійні загони й працювати в інтересах народу“.

Все це остаточно підірвало боєздатність Черво­ної армії. Вона почала відступати в Донбасі, зросли рецидиви партизанщини. Наприкінці травня за­ступник голови вищої військової інспекції повідом­ляв, що серед частин Укрфронту панує невдоволен­ня, поширюються заклики „Бий жидів!“, „Геть ко­муну!“, „Геть надзвичайки!“ Вища військова інс­пекція зазначала, що „багато частин фронту, зокре­ма 1-й і 2-й полки (Богунський і Таращанський), політично ненадійні. Для врятування загального становища необхідно вжити крайніх заходів; треба одягнути й узути червоноармійців і, принаймні, змінити в полках командний склад, усунувши з не­надійних частин їхніх ватажків“.

Спроба Троцького адміністративно-командни­ми й репресивними заходами поліпшити становище не мала успіху. Призначений командуючим 14-ю армією Ворошилов 13 червня писав Раковському, що „армії, як організму, нема. Штаби й різні уста­нови — це в кращому разі натовп нероб, а в гіршо­му — п’яниці й саботажники; в органах постачання немає ні озброєння, ні обмундирування; частини до смішного невеликі, розклалися, босі, з опухлими й скривавленими ногами, обірвані“.

Під тиском денікінців червоні залишили Ліво­бережну Україну. 25 червня білі увійшли до Харко­ва, а 28 числа — до Катеринослава.

З липня в Царицині Денікін видав „московську директиву“ Збройним силам Півдня Росії, в осно­ву якої було покладено план організації головного удару на Курському й Воронезькому напрямках з метою захоплення Москви

Тим часом активізувала свої дії об'єднана армія УНР, її частини потіснили червоних із заходу на схід і північ. Наприкінці серпня радянські урядові установи змушені були терміново залишити Київ. Радянська влада в Україні, втративши військову підтримку, політичний авторитет і соціальну опору в місті та селі, впала вдруге

Дата добавления: 2015-05-22