Розгортання селянського антикомуністичного повстанського руху в Україні навесні 1919 р

Н

евдоволення селянства політикою „воєнною комунізму“ й диктатурою проле­таріату почало виявлятися ще наприкінці зими 1919 р. 21 лютого з Олександрії на ім’я голо­ви радянського уряду України X Раковського надійшла телеграма з резолюцією з’їзду делегатів повстанських загонів Херсонщини й представників селянства прифронтових волостей, де зазначалося, що вони визнають як єдину народну радянську вла­ду, але „обрану вільно, без насильства з будь-якого боку“. З’їзд вимагав рівного представництва для робітників і селян на майбутній 3-й Всеукраїнський з’їзд рад, запровадження закону про соціалізацію

землі, протестував проти арештів з боку ВУЧК членів „нашої селянської партії українських лівих соціалістів -революціонерів“.

Резолюція не була одинокою. 28 березня газета „Коммунист" (орган ЦК КП(б)У) писала: „На останніх з їздах рад особливо яскраво виявилася сліпа ненависть заможного селянства до комун і ко­мунізму“. 10 квітня в Гуляйполі відбувся з’їзд пред­ставників 71 волості Олександрівського, Бердянсь­кого, Бахмутського, Павлоградського повітів і де­легатів 3-ї Задніпровської бригади Н.Махна, на порядку денному якого стояли політичне, земельне й продовольче питання. Обговорюючи їх, делегати дійшли висновку, що партія „комуністів-більшо- виків“, захопивши державну владу, не гребує нічим, аби її утримати й закріпити за собою. Як зазнача­лося в резолюції, 3-й Всеукраїнський з’їзд рад не став „справжнім і вільним виразником волі трудя­щих“. Делегати висловили протест проти методів, якими діяли комісари-більшовики й агенти ЧК, а також зажадали проведення соціалізації землі, заміни продовольчої політики та „реквізиційних за­гонів правильною системою товарообміну між містом і селом“, повної свободи слова, друку, зборів для лівих політичних течій. Чітка й непримиренна позиція гуляйпільського з’їзду загострила стосунки речників політики „воєнного комунізму“ з Н.Мах- ном та його повстанським рухом.

У відповідь на тиск тоталітарної системи роз­горнувся антикомуністичний рух селян. У січні ота­ман Зелений (Д.Терпило) розірвав зв’язки з армією УНР і перейшов на радянську платформу, а в березні підняв антибільшовицьке повстання. 1 квітня 1919 р. уряд УСРР оголосив його поза зако­ном. По кількох днях те саме він зробив стосовно отаманів Соколовського, Гончара (Батрака), Ор­ловського. Кількість антикомуністичних виступів чимдалі зростала. У квітні, за даними органів нквс, їх було понад 90. Спочатку повстання роз­горнулися в Київській, Черніпвській і Полтавській губ., а відтак охопили всю територію УСРР. Як визнавали самі більшовицькі керівники, 1919 р. ра­дянська влада в Україні не виходила за межі гу­бернських та повітових центрів.

Офіційна ідеологія називала повстанський ан­тикомуністичний рух лише куркульською контрре­волюцією. Слово „куркуль“, не маючи чіткого соціального й економічного визначення, найчастіше використовувалось як політичний жупел у боротьбі з селянством. Квітневий (1919) пленум ЦК КП(б)У визначив як важливе завдання „нещадне

придушення куркульської контрреволюції“. З цією метою в квітні було задіяно 21 тис.бійців і коман­дирів Червоної армії, створено спеціальний Внутрішній фронт. Фактично боротьба з пов­станським рухом мало чим відрізнялася від фронто­вих дій регулярних частин. У ліквідації виступу Зе­леного брали активну участь піхота, кіннота, арти­лерія і навіть кораблі Дніпровської флотилії, які не раз обстрілювали з гармат повсталі села.

238- липня Рада робітничо-селянської оборони УСРР прийняла постанову „Про придушення кур­кульських і білогвардійських заколотів на селі“, де йшлося про надзвичайні методи боротьби — круго­ву поруку, воєнну блокаду, захоплення заложників, накладання контрибуцій, виселення сімей керів­ників повстань. Однак, незважаючи на це, село не лише не змирилося з політикою „воєнного кому­нізму“, а й посилило опір. У перших двох декадах липня 1919 р. органи НКВС зареєстрували 207 ан­тикомуністичних виступів на території УСРР. Чи­мало з них носили масовий характер. Так, загони отамана Гончара у Василівському повіті налічували до 8 тис.повстанців, а отамана Зеленого— близько

XCV тис. У виступі, що відбувся в середині травня в Подільській губ., брало участь до 20 тис.чол.

Уся селянська Україна повстала проти спроби реорганізувати її життя на комуністичний лад. Це було однією з головних причин падіння радянської влади в Україні влітку 1919 р.

Дата добавления: 2015-05-22