У переддень повстання

Ш

Революційно- визвольний рух на західноукраїнських землях Ж

з завершенням 1-ї світової війни на західноу­країнських землях настав якісно новий етап на­родних змагань. Здійнявшись у Галичині, хвиля загальнонаціонального повстання прокотилася Бу­ковиною, Волинню, Закарпаттям Визвольна бо­ротьба, що охопила території, являла глибокий взаємопов’язаний процес, органічну частину пере­творень, які докорінно змінили обличчя Централь­ної та Східної Європи, всього континенту, врешті, цілого світу.

Українці, як і інші народи Австро-Угорщини, домагалися ліквідації ненависної влади Габсбургів на своїх землях. Зробивши чималий внесок у роз­вал віденської імперії, революційні виступи у Східній Галичині, Буковині, Закарпатті, а також на Волині одразу ж переросли в оборонну війну, спря­мовану проти військ новопосталих держав (у першу чергу Польщі) і тих, котрі існували й раніше (пере­дусім Румунії). Особливої гостроти й міжнародно­го розголосу набула збройна боротьба у Прикар­патті. Це зумовлювалося стратегічним, політичним

і культурним значенням Східної Галичини та її цен­тру — Львова в історичному житті України та їх місцем у територіальних домаганнях Польщі, якій переможна Антанта відводила першорядну роль у перебудові Центральної Східної Європи.

Західноукраінські землі вступили у новий етап свого розвитку, обтяжені перебуванням у бага­товіковому колоніальному ярмі. Невигойне вірнопідданство місцевої еліти щодо габсбурзької монархії гальмувало розвиток подій у Східній Галичині аж до остаточного падіння Австро-Угор­

щини. Українські депутати віденського парламенту прихильніше, ніж представництва інших поневоле­них народів, зустріли маніфест імператора Карла від 18 жовтня 1918 р., який обіцяв перетворити Австрію на федеративну державу. Як твердять де­які активні учасники тодішнього українського руху, за порадою монарха 18-19 жовтня було скликано „з’їзд мужів довір’я“.

Імперії лишалося існувати лічені дні, а депутати парламенту, єпископи, члени сеймів і лідери політичних партій Галичини та Буковини, які зібра­лися у Львові, далі дотримувалися курсу на зали­шення західноукраїнських земель під владою Відня. Він обґрунтовувався невизначеністю позиції Антанти, з одного боку, та становища на Великій Україні, — з другого Головний документ зібрання, що проголосило себе Українською Національною Радою — вищим органом західноукраїнських зе­мель, проголосив: українські землі імперії станов­лять „одноцільну українську територію“, що „уконституйовується Українська держава“, пред­ставники якої мають брати участь у майбутній мирній конференції. Останній пункт декларації за­бороняв „теперішньому австро-угорському міністру заграничних справ Буріану“ вести переговори „іме­нем сеї української території“. Переводячи це рішення на зрозумілу народові мову, К.Левицький на мітингу 20 жовтня заявив, що воно означає „утворення Української держави в межах Австро- Угорщини“. Він та його однодумці вбачали у ство­ренні „коронного краю“ чи королівства у складі Австрії альтернативу польській владі над Східною Галичиною.

Центральний уряд відмовився від обіцяного поділу Галичини на польську й українську частини.

246- жовтня він підтримав створену в Кракові поль­ську Ліквідаційну комісію, яка претендувала на владу над всім регіоном Іншим було ставлення до українських прагнень. Фактично заперечувалася можливість встановлення української адміністрації навіть в окремих внутрішніх повітах Східної Гали­чини.

Неприхильну позицію центру підживлювало негативне ставлення до возз’єднання українських земель. Ще 15 вересня 1918 р. намісник у Галичині генерал К.Гуйн звернув увагу старост і директорів поліції у Львові й Кракові на те, що в Тернопільсь­кому, Збаразькому та інших повітах „деякі члени... легіону (січових стрільців — Авт.) провадять серед сільського населення пропаганду у великоук- раїнському дусі“.

Лідери УНРади не наважилися виступити з по­зицій загальноукраїнського руху, бо знали про наміри Антанти гі США зберегти Австро-Угорсь- ку імперію, але позбавивши її польських та деяких інших земель.

Та як у селах, так і в містах все діяльнішу підтримку здобували ті, хто закликав до воз­з’єднання з Великою Україною. Орієнтації на Відень суперечив досвід світової війни 1914—1918 рр.. яка з перших днів і до самого свого кінця кри вавила Галичину, Буковину та Волинь. їхніми тери­торіями зі сходу на захід, а потім із заходу на схід прокотилися армії обох воюючих угруповань з єди­ною метою — загарбати нові українські землі. Жорстоких випробувань зазнали й українці Закар­паття. Швидко позбуваючись ілюзій щодо доброго царя чи цісаря, маси чимдалі свідоміше прагнули згуртування української нації та возз днання її зе­мель. Найактивніше боролися за цю історичну справу солдати й військовополонені які винесли на своїх плечах основний тягар війни. Молоді політи­чні й соціальні сили, перебравши ініціативу в рево­люційно-визвольному русі, енергійно домагалися усунення австрійської військової адміністрації, перш ніж вона передасть владу в Східній Галичині полякам.

Подібні тенденції виявилися й при формуванні Української національної рад. Соціал-демократи відмовилися увійти до її складу. Настрої УСДП здобули підтримку політично активного студентст­ва й молоді, а також солдатів, котрі повернулися з російського полону. Рішуче обстоювали держав­ницькі прагнення українські січові стрільці.

Ці верстви західноукраїнського суспільства віддзеркалювали його соціальну психологію, ради- калізовану у вирі світової війни. Остання вкрай за­гострила як національні, так і соціальні супереч­ності. Опозиція алицької молоді й соціал-демо­кратів угодовським діям старих політичних автори­тетів зумовлювалася не лише їхнім нацюнальн державним патріотизмом, а й прагненням соціаль­ної справедливості. Відбиваючи глибинні настрої суспільних низів, ці тенденції перетворювались на ажливий чинник громадсько-політичного життя, який наближав визрівання революційної ситуації. Потрібна була лише іскра, щоб уся Західна Україна спалахнула полум’ям усенародного національно- визвольного повстання. І воно вибухнуло 1 листопа­да 1918 р. у Львові. Ця визначна подія заслуговує особливої уваги.

Дата добавления: 2015-05-22