Початок повстання

Підготувавши основну військову базу на Запоріжжі, новообраний гетьман розпочав роботу по залученню до майбутнього виступу реєстрових козаків та широких мас народу. Кобзарі та досвідчені козаки з гетьман­ськими універсалами, що закликали готувати зброю й підніматися на боротьбу, розійшлися по всій Україні. Незабаром вона завирувала. За визнанням коронного гетьмана М. Потоцького, «не було жодного села, жодно­го міста, в яких би не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя й майно своїх панів і орен-

дарів». Активна організаційна робота проводилася і се­ред реєстрового козацтва.

Водночас Б. Хмельницький розумів, що для перемож­ної війни зі шляхтою потрібна зовнішня допомога. До середини березня йому вдалося завершити перегово­ри з Кримським ханством (Бахчисарайський договір). Пред'явлені хану Ісламу-Гірею III листи польського короля щодо приготувань Польщі до війни з Кримом зробили його зговірливим. Він зобов'язався надати допомогу проти поляків, причому, татари обіцяли не чинити шкоди українцям, зокрема не палити їхніх міст і сіл. Зі свого боку українці обіцяли платити упомин-ки і не допускати морських походів. На допомогу пов­станцям було направлено 3 — 4 тис. татар під керівниц­твом Тугай-бея.

Заключивши військовий союз з Кримським ханством, Хмельницький посилив свою армію татарською кінно­тою. Оскільки поляки не мали піхоти рівноцінної ко­зацькій, а польська кіннота явно поступалася татарській у маневреності, союз козаків з татарами таїв для поль­ської армії величезну небезпеку. Чисельність татарського війська, яке виступало на боці українців, становила в різний час від кількох тисяч до кількох десятків тисяч чоловік. Крім військової допомоги Україна захищала себе від татарських нападів з півдня.

На початку революції Б. Хмельницький та його при­хильники висували лише ідею автономії для ко­зацького регіону (центральна і південна частина Київ­ського воєводства) в складі Речі Посполитої. Вони тоді продовжували вважати останню своєю батьківщиною, а короля — її єдиним законним володарем. Національно-політична свідомість старшини й козацтва в цілому обмежувалася прагненням домогтися відновлення прав і вольностей Війська Запорізького, що ґрунтувалися на козацькому традиціоналізмі. Тому під час переговорів з послами М. Потоцького в середині березня було по­ставлено вимоги щодо виведення польського війська з козацьких земель, ліквідації там «управління Речі Пос­политої», надання козакам права укладати договори із зарубіжними правителями. Але коронний гетьман по­рахував їх неприйнятними, і, надіючись у зародку при-

душити народне повстання, прискорив підготовку по­ходу, вирушивши з коронним військом на Корсунь. Водночас в універсалі до повстанців він наказав вида­ти йому Хмельницького й розійтися. У разі непокори погрожував «усі достатки ваші, котрі у волості маєте, забрати, жінок, дітей вирізати».

Бойові дії розпочалися у квітні. Маючи у своєму розпорядженні бл. 15 тис. жовнірів (разом із реєстро­вими козаками), М. Потоцький вирішив завдати удару по табору повстанців. З цією метою він 21 квітня направив суходолом 2 полки реєстровців і жовнірів (5 — 5,5 тис. осіб) під проводом сина Стефана, а Дніпром 26 квітня — 4 полки реєстрових козаків і частину дра­гунів (4,5 тис. осіб) під керівництвом генеральних оса­вулів Барабаша і Караїмовича. Обидва загони мали з'єднатися біля Кодацької фортеці, розгромити Запо­різьку Січ і придушити повстання.

Дата добавления: 2015-05-22