Петро Сагайдачний

Петро Сагайдачний (бл. 1570—1622) народився у с. Кульчиці на Львівщині у родині дрібного українського шляхтича. Навчався в Острозькій академії, згодом по­дався на Запорізьку Січ. Його вражаючі успіхи в бо­ротьбі з турецько-татарською експансією дозволили

йому зайняти почесне місце в антитурецькій «Лізі хри­стиянської міліції», що виникла у Західній Європі. За безприкладну відвагу в боях, за великий розум і'дип-ломатичний хист, патріотизм і роз'судливість козаки обрали його спочатку кошовим отаманом, а згодом і гетьманом Війська Запорізького реєстрового, обов'яз­ки якого він виконував, за винятком невеликої перерви, з 1616 р. до кінця життя. Під керівництвом П. Сагай­дачного козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію.

У політичній діяльності П. Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько-польських відносин і діяв насамперед дипломатичними засобами, уникаючи відкритого протистояння з Річчю Посполитою, але в той же час постійно працюючи над закладанням фунда­менту майбутньої української держави. Так, вміло ви­користовуючи потребу поляків у козацькій допомозі, він, попри встановлені кількатисячні реєстри, довів чи­сельність Війська Запорізького до кільканадцяти, а зго­дом і 40 —50 тис. осіб. Головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох найак­тивніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. І не тільки поєднати! Гетьман демонстративно засвідчив, що гото­вий силою зброї захищати українську інтелігенцію та православну церкву від будь-яких утисків і пересліду­вань. У 1620 р. він разом з усім Військом Запорізьким відкрито вступив до Київського братства, взявши під протекторат цей культурний і духовний центр Украї­ни та його школу, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію. Того ж року завдяки П. Са­гайдачному було відновлено втрачену після Берестей­ської унії. православну ієрархію: запрошений ним до Києва та взятий під захист єрусалимський патріарх Феофан висвятив на сан київського митрополита І. Боре­цького та кількох єпископів. Поєднавши зусилля трьох провідних верств українського суспільства, П. Сагайдач­ний спричинився до активізації як козацтва, котре по­ступово виходить за межі своїх вузькостанових інте-

ресів та включається в загальнонаціональні справи, так і міщансько-духовної інтелігенції, яка, відчувши підтрим­ку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергій­ніше реалізовувати свої плани.

У 1618 р. П. Сагайдачний на чолі 20-тисячного коза­цького війська вирушив у похід на Москву, щоб допомог­ти польському королевичу Владиславу, який прагнув здобути московську корону, але потрапив там у скрутне становище. Штурм Москви успіху не приніс, та все-таки за Деулінським перемир'ям до Польщі відійшли Сівер-щина й Смоленщина. Козаки ж, замість подяки за допо­могу, отримали від польського уряду наказ скоротити свій реєстр до 3 тис. чол. та відмовитися від походів у Чорне море. Це призвело до скинення П. Сагайдачного з гетьманства та обрання на його місце представника не­реєстрового козацтва Яцька Бородавки (Неродича).

Дата добавления: 2015-05-22