Організація Січі

Створення Запорізької Січі стало потужним імпу­льсом для консолідації українського козацтва, форму­вання його самосвідомості та утвердження організаційної структури. Першу велику Січ у 50-ті роки XVI ст. за­снував на о. Мала Хортиця (нині на територіїм, За­поріжжя) Дмитро Вишневецький («Байда») — україн­ський князь зі старовинного волинського роду Гедимі-новичів, власник земельних маєтків у Кременецькому повіті (нині територія Тернопільська обл.), обіймав високу посаду черкаського і канівського старости. Все свідоме життя присвятив боротьбі проти татарських і турецьких загарбників, просив підтримки у литовського, польського, московського урядів, але допомоги не отри­мав. Тому зв'язав свою долю безпосередньо з козацтвом і першим з української знаті перейшов на прожиття за Дніпровські пороги. Його організаторська діяльність дозволила згуртувати дніпровську вольницю навколо Січі, зробити її авторитетним ядром, свого роду притя­гальною силою для всіх, хто не хотів визнавати над собою влади магнатів, ладен був стати на боротьбу з гнобителями українського народу. Саме Д.Вишневе­цький, заклавши на Хортиці перший укріплений замок, поводячи себе незалежно від намагань польського уряду тримати Січ у повному підпорядкуванні, почав відо­соблювати запорізьке козацтво в автономну, а згодом і в самостійну від польсько-литовської держави органі­зацію. Невдалий похід князя у Молдавію 1563 р. на чолі козацького війська, полон і трагічна загибель у Царгороді, де був скинений з вежі на залізні гаки, вму­ровані у стіну, не дали йому можливості до кінця реа­лізувати свої задуми. За подвижницьку діяльність на­род у піснях і думах увіковічив відважного провідника козацтва.

Територія, яку займали запорожці — «Вольності Вій­ська Запорізького» — охоплювала значну частину Півд-

ня України, але до кін. XVII ст. не була чітко окреслена і змінювалася залежно від політичних обставин. Сто­лицею запорізької вольниці була Січ — своєрідне місто-фортеця. Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і первісно означала укріплення з дерева та хмизу. Нерідко поряд із цією вживалася й інша назва — «Кіш», яка у татар означала військову ставку, місцез­находження вождя. Отже, ці слова вживалися для озна­чення столиці запорізького козацтва та його уряду. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після татарського погрому у 1557 р. на Хортиці Січ по черзі знаходила­ся на о. Томаківці (1560—1593), р. Базавлук (1593 — 1638), Микитиному Розі (1638 — 1652), р. Чортомлик (1652-1709), р. Кам'янці (1709-1711), в Олешках (1711-1734), на р. Підпільній (1734-1775). Кожна з них мала гарні укріплення: оточені ровами, високі Хбл. 10 м) й міцні вали, зверху яких ішов дерев'яний частокіл із загострених і просмолених паль, а також сторожові башти з бійницями для гармат. Тут варту­вали козаки, які в разі небезпеки піднімали по три­возі весь січовий гарнізон. Усередині стояли курені — великі приміщення для козаків, зроблені з.лози, а зго­дом — із дерев'яних колод, вкриті очеретом або шкура­ми тварин, канцелярія, склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торговельні лавки тощо. У центрі знаходи­лися церква та майдан, де відбувалися загальні ради та інші громадські заходи. На майдані стояли військові литаври (ударний інструмент), котрі служили для скли­кання на козацькі ради, і «ганебний стовп», біля якого карали винних. У передмісті Січі жили тисячі ремі­сників, торговців, спеціальне приміщення призначалося для проживання іноземних послів. Підступи до Січі охоронялися козацькими чатовими, що снували непо­далік по численних плавнях і річках, та вартовими ве­жами, виставленими далеко у степу.

Чисельність січового товариства не була сталою і, як правило, залежала від пори року: взимку на Січі пере­бував лише невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію, виконував сторожову службу, а з настанням весни вона, образно кажучи,

перетворювалася на людський мурашник. У мирний час козаки насамперед займалися промислами й скотар­ством, а в паланках — землеробством, що базувалося на фермерських засадах. Але головним їхнім обов'язком був захист рідної землі від турецько-татарських загар­бників. Водночас Січ завжди виступала проти соціаль­ного та національно-релігійного гноблення, була при­тулком втікачів від панського гніту, підтримувала в українському народі дух протесту.

Дата добавления: 2015-05-22