Мистецтво. Заслугою членів Львівського братства є започатку-вання книгодрукарської справи, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкар­нею

Книгодрукування

Заслугою членів Львівського братства є започатку-вання книгодрукарської справи, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкар­нею на українських землях стала друкарня, заснована у

1573 р. Іваном Федоровичем (Федоровим), який переїхав в Україну з Москви, де його переслідували. У

1574 р. вийшла перша книжка І.Федоровича — «Апос­тол». Переїхавши через матеріальні нестатки до Остро­га, І.Федорович заснував там на кошти князя К.Остро­зького другу друкарню, в якій видав «Буквар» (1578) та ряд інших книжок. Острозький «Буквар» — це посіб­ник для паралельного вивчення слов'янської та грецької мов, його неодноразово перевидавали в Україні, а також у Білорусі. А «Острозька Біблія», яку І.Федорович ви­дав 1581 р., стала першим повним виданням Біблії сло­в'янською мовою. Вона була поширена не тільки в Украї­ні, а й у ряді інших країн, надійшла навіть до бібліоте­ки Оксфордського університету, до королівського дво­ру Швеції.

Братські друкарні згодом виникли також у Луцьку, Новгороді-Сіверському, Києві та інших містах. Видані тут книги релігійного та світського характеру були відомі далеко за межами України.

Важливим осередком національної культури на Над­дніпрянщині на поч. XVII ст. стала Києво-Печерська лавра, її архімандрит Єлисей Плетенецький заснував

друкарню та папірню і видав у 1616—1624 рр. кілька значних творів, до яких написав передмови. Головним друкарем у Лаврі був Памво Беринда, який вніс знач­ний вклад у розвиток науки і мистецтва. Йому нале­жить перший друкований український словник, саме П.Беринда був одним із зачинателів шкільної драми.

Найбільше пам'яток культури XIV — поч. XVII ст. збереглося в Західній Україні, оскільки ЇЇ менше спу­стошили монголо-татарські орди. Збереглися повністю або в руїнах замки і міські укріплення Львова, Луцька, Кременця, Хотина, Кам'янця-Подільського, Хуста, Му-качева, Одеська та ін. Уціліли Троїцький монастир у Межиріччі, дерев'яний собор Благовіщення у Ковелі (1505), Богоявленська церква та кругла башта в Ост­розі (XVI ст.) тощо.

У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів пере­важала релігійна тематика, в якій яскраво проявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найча­стіше зображали в кам'яних, мідних та дерев'яних скульптурах святих, покровителів українського воїн­ства — Михайла, Дмитра, Федора, Покрову. Найбільше таких пам'яток дійшло до нас у вигляді дерев'яних хрестів, кам'яних і бронзових рельєфів на кахлях, две­рях, фасадах будинків (Увірування Фоми, Вірменська церква, фасад Чорної кам'яниці у Львові, царські вра-та у Монастириськах на Тернопільщині).

У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура. Про високий мистецький рівень свідчать надгробники Костянтинові Острозькому, Олександрові Ваньку-Лагодовському з Унева, Валентові Гербурту зі Скелівців та ін.

Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними далеко за межами України. Зокрема, в Польщі наші умільці прикрашали католицькі костьоли й каплиці. В Україні майже не збереглися фрес­кові шедеври, за винятком фрагментів церкви св.Онуф­рія (Лаврів, Львівщина, XV ст.). У кращому стані тво­ріння українських митців уціліли в храмах Любліна,

Кракова, Вислиці. Піднесено, граціозно змальовано порт­рети Богородиці, святих Онуфрія, Іоана Богослова та ін. На відміну від фрескового мистецтва XIII ст., в яко­му домінували настрої аскетизму, зречення, у XV ст. переважали ліричні, світлі й радісні мотиви — добро­та, самопожертва, героїзм, любов.

Український живопис XIV —XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису княжої доби. Найбіль­ше картин цього періоду збереглося у глухих Карпат­ських горах, де не ступала нога татарина-людолова. За силою художнього вираження тогочасне мистецтво мож­на порівняти з українським фольклором. Найхарак­тернішою особливістю малярства XIV —XV ст. був роз­пис іконостасів. Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Малювали переважно на липових дошках.

Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Уперше на картинах зустрічаються підписи малярів (Владика, Яків, Матвій та ін.). Найчастіше трапляються ікони Юрія Змієбор­ця, Богородиці, Архангела Михаїла, святих Петра, Пав­ла, Миколи, Розп'яття Ісуса, Тайної вечері, Різдва, Марії, Вигнання з раю, Страшного суду, Поклоніння волхвів.

Коли ж на Заході, зокрема в Італії, виникли школи малярів, картини яких охоче купували польсько-литов­ські королі і магнати, з'явилися художні групи, а та­кож цілі школи в Польщі та в Україні. Найвідомішою з них стала Львівська художня школа. У XVI ст. маляр В.Стефанович отримав звання королівського художника. Він та його побратими створили прекрасні портрети польського короля С.Баторія, князя К.Острозького, громадського діяча, книговидавця і письменника Я.Гер­бу рта та ін.

Плідно працювали в Україні художники-графіки. Вони майстерно оформляли книги (спочатку руко­писні, а з XVI ст. — друковані). Унікальним щодо цього є оформлення Київського псалтиря (1397), де містило­ся понад 200 мініатюр, які виконав художник Спири-дон. Вишуканою кольористикою відзначається мініатю­ра Галицького євангелія (XIV ст.). Книжкова орнамен-талістика, яку застосовували гравери у роботі, близь-

ка до народного мистецтва. Чудово прикрасили худож­ники також Пересопницьке євангеліє (1561), Львів­ський апостол (1574), Острозьку Біблію (1581) та багато інших книг.

У XVI ст. почався фронтальний наступ польської шляхти на соціальні права і культуру нашого народу. Чужинці глумилися над українською мовою, народними звичаями, православною церквою. Чванливі панки праг­нули до повного окатоличення й ополячення україн­ського народу, та їхні зловісні наміри не були реалізо­вані. Українська людність палко відстоювала свою мову, культуру, національну гідність. Окрім міщанства і ко­зацтва, основна маса населення — селянство — висту­пала як споконвічна національна берегиня, зберігала най­вищі духовні цінності: мову, пісню, народні обряди, не­повторну українську самобутність.

Лекція V

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО

1. Формування козаччини на українських землях

Центральним явищем історії України XVI — XVIII ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх ворогів, чинило активний опір соціальному та національно-релігійному гноблен­ню, стало творцем нової форми державності на україн­ських землях. Його колискою була Південна Україна, що знаходилася на межі двох різних цивілізацій: євро­пейської (хліборобської, християнської) та азійської (ко­чової, мусульманської). Саме специфічні умови пору-біжжя та особливості тодішнього життя і породили та­кий феномен як українське козацтво.

Дата добавления: 2015-05-22