Причини зародження козацтва

Характерною рисою суспільно-політичного розвитку українських земель XV — першої пол. XVI ст. було зосередження переважної більшості населення на спра­давна обжитих землях;, Галичині, Волині, Поділлі, Поліссі, північній Київщині. їхня південна межа фактично про­ходила по лінії укріплень Кам'янець — Бар — Вінниця — Біла Церква—Черкаси —Канів —Київ. Далі, на південь, лежало т. зв. Дике поле. Колонізація, що вирувала тут за княжої доби, була перервана монголо-татарською на­валою. Незаселені південні території відзначалися ве­ликими природними багатствами, які вражали су­часників. По Україні ходили легенди про надзвичай­ну родючість ґрунтів та величезні на них врожаї зерно-

вих, про безкраї степи, де у травах ростом з людину випасалося стільки диких коней, оленів, кіз, що на них полювали заради шкір і хутра, а не м'яса, про числен­ні ріки, які кишіли різноманітною рибою, що своїми тілами не давала навіть веслу впасти на воду, про дніп­ровські плавні, багаті насамперед водяними птахами, про густі ліси, переповнені бортними деревами з ме­дом та всілякою дичиною тощо. Зрозуміло, що такий бла­годатний край здавна манив до себе людей. Кожної вес­ни сюди направлялися ватаги промисловців на «ухо-ди» — полювати диких звірів, ловити, в'ялити й соли­ти рибу, збирати мед диких бджіл, добувати сіль та селітру. На зиму більшість уходників поверталася до­дому, де збувала свою здобич. Місцевому воєводі плати­ли десяту частину свого прибутку. Але були й такі, що не бажали коритися королівській адміністрації і зали­шалися у степу постійно, закладаючи там свої зимів­ники та хутори.

Спочатку уходництвом займалися в основному меш­канці Придніпров'я. Однак із посиленням феодального визиску та національно-релігійного переслідування до них почали приєднуватися втікачі від панської не­волі й з інших українських земель, насамперед тих, що були захоплені Польщею, — Галичини, Західної Во­лині, Західного Поділля. Польський хроніст XVII ст. С.Грондський зазначав: «Ті з руського народу, хто... не бажав ходити в ярмі й терпіти владу місцевих панів, йшли в далекі краї, тоді ще не залюднені, та здобували собі право на свободу».

Уходницький промисел приносив непогані прибутки, але водночас потребував від тих, хто ним займався, вели­кого завзяття, витривалості й відваги. Адже життя у степу було пов'язане з багатьма небезпеками, насампе­ред татарськими набігами. Доводилося постійно бути насторожі. З часом, опанувавши військове ремесло та призвичаївшись до місцевих обставин, озброєні загони уходників не тільки успішно захищалися від нападів татар, але й самі при нагоді громили їхні улуси, захоп­люючи здобич та визволяючи бранців. Саме це рухли­ве, загартоване небезпеками і злигоднями військово-промислове населення, що об'єднувало вихідців із се-

лян, міщан, дрібної шляхти, і склало основу окремої соціальної групи, яка під іменем «козаків» починає відігравати дедалі помітнішу роль на прикордонні України зі Степом.

Отже, зародження українського козацтва було зу­мовлене наявністю вільних земель на південному по-рубіжжі України та спричинене трьома головними взаємопов'язаними факторами: природним прагненням українців до волі, посиленням соціального та національ­но-релігійного гноблення, необхідністю захисту краю від татарських набігів.

Дата добавления: 2015-05-22