Промисловий розвиток

Один з найважливіших показників розкладу фео­дально-кріпосницької системи і формування індустрі­ального суспільства в першій пол. ХіХ ст. — дальший розвиток промисловості. Настав початковий етап про-

мислового перевороту. Засновували машинобудівні заводи, що постачали промисловості і сільському гос­подарству машини, робочі механізми, вдосконалені зна­ряддя, а також парові двигуни. У 1825 р. налічувалося 6л. б 550 промислових підприємств (без винокурень), а в 1860 р. — вже бл. 22 330, тобто їх число зросло більш як у 3,5 раза. Водночас зменшувалася кількість вотчинно-кріпосницьких підприємств. Проте в дорефор-мений період поміщики зберігали панівне становище в таких найпоширеніших галузях промисловості, як го­рілчана і цукрова. У 20-х роках XIX ст. в Україні ви­никли перші цукроварні, а в середині століття їх уже налічувалося майже 200. Разом зі зростанням кількості цукрових заводів відбувалося їх технічне удосконалення. Усі вони були розташовані в Лівобережній та Право­бережній Україні. Провідне місце в цукровій промис­ловості належало Київській губернії.

У 1860 р. в Україні налічувалося бл. 20 суконних фабрик капіталістичного типу. Дев'ять з них розміща­лося в посаді Клинці на Чернігівщині.

У дореволюційний період в Україні існувала мета­лургійна і кам'яновугільна промисловість. Проте пер­ша з них, базуючись на болотній руді Полісся, занепа­дала. На поч. ХІХ ст. потужність невеликих копалень у Донбасі, на яких застосовували працю державних та поміщицьких селян, була дуже незначна. Вони давали лише кілька десятків тисяч пудів вугілля на рік. До

1860 р. видобуток вугілля тут набрав уже промислово­
го характеру і становив 6 млн пудів. За кількістю видо­
бутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в імперії.

Разом зі зростанням промисловості зароджувалося робітництво. З кін. XVIII ст. до 1861 р. кількість про­мислових робітників (без робітників ґуралень) в Україні зросла з 10 до 115 тис. Крім того, бл. 25 тис. робітників працювало в ремісничих майстернях та майже 70 тис. — на водному транспорті. Неухильно збільшувалася кількість вільнонайманих робітників, частка яких у

1861 р. становила 54 %.

Розвиток промисловості та сільського господарства зумовив дальше поглиблення суспільного поділу праці, господарську спеціалізацію окремих районів Росії, у т. ч.

й України. А це, у свою чергу, сприяло дальшому роз­ширенню внутрішнього ринку, розвиткові внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Реалізацію і купівлю товарів здійснювали через мережу ярмарків та базарів, яких,наприкін. 50-х років в Україні налічувалося 12 тис. (з них 1786 великих і середніх).

Важливу роль у ярмарковій торгівлі відігравали купці, чисельність яких протягом 1816—1859 рр. збіль­шилася з 18,2 до 104 тис. Зросли суми зосереджених у їхніх руках капіталів. Купецтво України за національ­ним складом було неоднорідним, більшість становили росіяни. Поряд з ними виростали українські капіталісти, серед них — брати Яхненки, зять одного з них — Сими-ренко. У сер. XIX ст. купці-капіталісти володіли вже понад 90 % заводів. Але все ж економічний розвиток України порівняно з Росією проходив повільніше. При­чиною цього була колоніальна політика царського уря­ду, який вважав Україну ринком збуту для російської промисловості й не допускав вільного розвитку її про­дуктивних сил.

Дата добавления: 2015-05-22