Кирило-Мефодіївське товариство. У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різно­чинної інтелігенції

У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різно­чинної інтелігенції. Виникають таємні політичні орга­нізації, члени яких прагнули не тільки звільнення се­лян від кріпацтва, а й національної свободи України. Першою такою організацією було Кирило-Мефодіївське товариство, засноване в січні 1846 р. в Києві. Воно уві­брало в себе цвіт української думки, людей, які мали величезний вплив на хід українського відродження. Тут були історик Микола Костомаров, тоді професор Київ­ського університету, талановитий письменник і громад­ський діяч Пантелеймон Куліш, професор Микола Гу-лак, видатні етнографи Опанас Маркевич і Василь Бі-лозерський, який згодом відіграв помітну роль в україн-

ському громадському житті, й ряд інших. Усього кіль­кість кирило-мефодіївців становила майже 100 брат­чиків. Окрасою товариства був геніальний поет Тарас Шевченко. Виданий у 1840 р. в Петербурзі перший збірник його поезій «Кобзар» відразу здобув Шевченко­ві широку літературну славу й мав надзвичайний вплив на пробудження української національної свідомості. Програмні ідеї Братства було викладено в «Книзі Битія Українського Народу» («Закон Божий») і «Ста­туті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М.Костомаров, та у «За­писці», написаній В.Білозерським. Вони, зокрема, перед­бачали: 1) створення демократичної федерації слов'ян­ських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; 2) побудову майбутнього су­спільства на засадах християнської моралі шляхом здій­снення низки реформ; 3) скасування самодержавства, кріпосного права та станів, встановлення демократич­них прав і свобод для громадян; 4) зрівняння в пра­вах усіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури, освіти тощо.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недо­вго, воно не встигло вийти з підготовчої стадії і розгор­нути практичну роботу. Уже на поч. 1847 р. його членів було заарештовано, вивезено до Петербурга й там суворо покарані. Тільки через десять років, після смерті царя Миколи І, який особисто затвердив судові вироки, члени братства змогли повернутися до літературної і громад­ської діяльності. Але значення братства було величез­ним. Його ідеї та програма надовго визначали головні напрями українського національного відродження.

Незважаючи на всі свої зусилля, царський уряд був безсилим перешкодити зростанню національно-визволь­ного руху в Україні, відвернути крах кріпосної систе­ми, що назрівав.

3. Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст.

Поразка у Кримській війні 1853—1856 рр. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської імперії і змусила її керівництво розпочати соціально-економічні реформи. Найболючішим питанням внутрі­шньополітичного життя було реформування аграрних відносин, насамперед ліквідація кріпацтва.

Дата добавления: 2015-05-22