Індустріалізація

Адміністративно-політичні реформи

Серйозні зміни в економічному житті викликали необхідність перетворень в усій державній системі. Тому протягом 60 —70-х років було проведено низку реформ, які охопили основні сторони життя країни: земську, судову, військову, освітню, цензурну та ін.

За земською реформою 1864 р. в усіх українських губерніях, крім Правобережжя — з остраху домінуван­ня польської шляхти, було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів — земські уста­нови. Вони займалися розвитком охорони здоров'я, освітою, вдосконаленням сільськогосподарського ви­робництва, культурою тощо. Активними діячами земств були видатні представники українського національ­ного руху — І.ІІІраг, О.Русов, Б.Грінченко, В.Самій-ленко, М.Коцюбинський та ін., які через свою «політич­ну неблагонадійність» не допускалися до державних

установ.

Важливе значення мала судова реформа 1864 р., за якою запроваджувався позастановий, відкритий, неза-

лежний від адміністрації суд. Обов'язковою була участь у судочинстві двох сторін: прокурора, який підтриму­вав звинувачення, та адвоката — представника захисту. Провину підсудного визначали присяжні засідателі — представники матеріально забезпеченого населення, що призначалися жеребом.

Протягом 1862 — 1874 рр. здійснювалася військова реформа. Було ліквідовано рекрутські набори і запро­ваджено загальну військову повинність для всіх чо­ловіків, які досягли 20 років. У сухопутних військах строк служби тривав 6 років, на флоті — 7 років, а особи, які мали освіту, служили від 6 місяців до 4 років. Проведено переозброєння і переобмундирування армії тощо.

Згідно з освітньою реформою, яка почалася 1864 р., запроваджувалася єдина система початкової освіти, вста­новлювалися два типи гімназій: класична та реальна, надавалася певна автономія університетам. Для дорос­лого населення відкривалися недільні школи.

Одночасно з деякою лібералізацією освіти, уряд поси­лив контроль за видавничою діяльністю. За законом 1865 р. цензурні установи передавалися з відання Міністерства народної освіти до Міністерства внутріш­ніх справ. Одночасно діяла й церковна цензура.

Хоч реформи 60 —70-х років, насамперед селянська, були обмеженими й непослідовними, вони прискори­ли процес формування в Україні індустріального су­спільства. Збільшувалася кількість промислових під­приємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. — 5301.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866—1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кін. XIX ст. довжина за­лізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної ме­режі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інте­ресів колонізаторської політики царату. Київ, напри­клад, не мав сполучення з Одесою.

Поряд із залізничним транспортом велику роль у зміцненні зв'язків між різними економічними района­ми відігравав водний. Головною водною артерією Украї­ни був Дніпро. Багато важило зростання морського тор­гового флоту. Азово-Чорноморський басейн був півден­ними морськими воротами всієї країни. Збільшення товарообігу його портів сприяло розширенню та зміцнен­ню всеросійського ринку. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса, яка набула великого значення як транзитний пункт у зовнішній торгівлі Росії.

Розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам'яновугіль­на, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861 —1900 рр. видобуток кам'яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн пудів. У 1890 р. він становив 68 % загальноросійського видобутку. Вже з поч. 70-х років Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії.

Надзвичайно важливе значення для дальшого зро­стання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За ЗО років (з 1870 по 1900) видобуток руди зріс у 158 разів (з 1,3 до 210 млн пудів). Уже тоді Україна давала понад 57 % видобутку руди в Росії. У 80 —90-х роках на території Катеринослав­ської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинобудівних заводів. На-прикін. 90-х років виробництво чавуну в Україні ста­новило 52 % загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, при­плив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірни­чу промисловість України. З 1888 по 1894 р. тут було створено 22 іноземні компанії з основним капіталом 62,9 млн крб. Зарубіжні інвестори отримували в Украї­ні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон. Текстильна промисловість в Україні не змогла роз­винутися через конкуренцію продукції російських фаб­рик, що користувалися протекцією царського уряду.

У пореформений період швидко збільшувалося інду­стріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення Украї­ни становило бл. 13 % загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. чол. ско­ротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8 % міського населення. Водночас подвоїлась кількість по­рівняно великих і середніх міст.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися укра­їнців, які становили в 1897 р. 73 % загальної кількості населення і тільки ЗО % міського. Лише трохи більше 5 % українців жило в містах, тоді як відповідний по­казник для росіян, які жили в Україні, становив 38 %, для євреїв — 45 %. Мало українців було і серед інтелі­генції: 16 % — юристів, 25 — учителів, менше 10 % — письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12 % населення, переважно це були гірники, металур­ги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила майже 8 % загальної кількості населення (у Російській імперії загалом — 4 %) і домінувала у торгівлі та банківській справі. По­ляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили бл. 6,5 % населення.

Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Росій­ській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. XIX ст. Україна давала 70 % усієї продукції добувної про­мисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15 %.

Дата добавления: 2015-05-22