Емський указ. Наукова, просвітительська, культурницька діяльність української інтелігенції непокоїла царських чиновників

Наукова, просвітительська, культурницька діяльність української інтелігенції непокоїла царських чиновників, їх турбував не тільки розвиток національних тенденцій, а й зростання громадсько-політичної та революційної активності суспільства під впливом Географічного то­вариства. У зв'язку з цим голова Археографічної комісії М.Юзефович повідомляв у Петербург, що «розбійницькі зграї, озброєні і в масках, які з'являються в краї, не що інше, як початки народжуваної у спокушених умах гай­дамаччини». Він пропонував урядові вжити не частко­вих заходів, а загальних, радикальних, які б могли ви­коренити причини подібних дій. М.Юзефович вису­нув ідею ліквідувати Київський відділ Російського гео­графічного товариства, додавши, що поки М.Драгома­нов і П.Чубинський будуть тут, «ніякі заходи не при­пинять руху, який виник з їхньої ініціативи».

У відповідь на доноси платних і безплатних агентів поліції в 1875 р. було створено спеціальну антиукраїн­ську комісію. Вона працювала недовго і дійшла вис­новку, «що допустити окрему літературу на простона­родному українському говорі, це те саме, що покласти тривку підвалину для переконання в можливості відділення, хоч би й у далекій будучності, України від Росії». Вона вирішила розпустити київський відділ Гео­графічного товариства, а його активних членів і спів­робітників репресувати. Результатом діяльності назва­ної комісії став ганебний Емський указ, який підписав 18 травня 1876 р. Олександр II. Він забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Місцевій адміні­страції наказувалося посилити нагляд, щоб у початко­вих школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек було вилучено українські книги українською мовою. Навіть з російськомовних текстів цензори нещадно викреслювали слово «Україна», замі­нюючи його принизливим — «Малоросія».

З рішучим протестом проти ганебної антиукраїнської політики російського царату виступив з трибуни Все­світнього літературного конгресу, що відбувся в Па­рижі 1878 р., Михайло Драгоманов. Він інформував європейську і світову громадськість про чергову само­державницьку акцію — заборону української мови. Славний син України написав і видрукував французь­кою мовою брошуру «Українська література, забороне­на російським урядом», яка завдяки підтримці керів­ників конгресу набула широкого розголосу.

Діяльність М. Драгоманова викликала невдоволення російських офіційних можновладців. На вченого та гро­мадсько-політичного діяча сипалися доноси за на­лежність до «партії українофілів-сепаратистів», за участь у селянському вічі в Галичині, за пропаганду соціаліз­му і т. ін. За політичну неблагонадійність царські власті у вересні 1875 р. звільнили М. Драгоманова з посади доцента Київського університету. На поч. 1876 р. він назавжди виїхав за кордон, мешкав у Австрії, Швей­царії, а останні роки життя провів у Софії, куди був запрошений на кафедру загальної історії щойно органі­зованого Софійського вищого училища (університету). У Женеві М.Драгоманов разом із С.Подолинським і М.Павликом видавав журнал «Громада» (1878—1882), який нелегально доставляли в Україну.

Дата добавления: 2015-05-22