Третій Універсал Центральної Ради

20 листопада Центральна Рада прийняла свій Третій Універсал, що пролунав у святковій атмосфері біля пам'ятника Б.Хмельницькому і був освячений молеб­нем у Софїівському соборі. Зміст Третього Універсалу

не повною мірою відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У цьому доку­менті йшлося про встановлення Української Народної Республіки, яку українське населення, зарубіжні дипло­матичні місії розуміли як проголошення незалежності Української держави. Це була деяка політична модифі­кація автономного статуту України в складі єдиної Ро­сійської республіки. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшла мова. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократична Росія вже не існувала.

Відповідно до Третього Універсалу верховним зако­нодавчим органом УНР залишалась Українська Цен­тральна Рада, до складу якої входили і представники національних меншин України. Вищим виконавчим ор­ганом був Генеральний секретаріат. Було визначено дер­жавні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та Таврію. Пи­тання приєднання інших земель — Холмщини, части­ни Курської та Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх мешканців. Підтверджено такі демо­кратичні принципи: свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Універсал установив 8-годинний робочий день, визнав право контролю уряду та робітників над промислові­стю, проголосив право національних меншин на націо­нально-персональну автономію, а також реформу місце­вого самоврядування. У галузі земельних відносин було оголошено про скасування приватної власності на по­міщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на поч. грудня 1917 р. було ухвалено низку законів про реор­ганізацію судів, про народні ради для євреїв, а 9 січня 1918 р. — закон про охорону прав національних мен­шин України.

Здійснюючи багатогранну державотворчу діяльність, Центральна Рада та її уряд мали значну підтримку народних мас. Протягом першого місяця після більшо­вицького перевороту в Петрограді вони користували­ся в Україні найбільшим впливом. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів, які відбулися в кін. листопада 1917 р. Більшовики одержали 10 % усіх го­лосів, а українські партії — майже 75 %. У цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, сол­датських і селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917 р. почав у Києві роботу, виявилося, що із 300 дію­чих в Україні рад на ньому було представлено лише 49. Більшість із 2,5 тис. учасників з'їзду становили селя­ни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявле­ну на виборах до Установчих зборів, і висловив довір'я Центральній Раді.

Посилення більшовицької загрози

Делегати-більшовики чисельністю 124 чол. не підко­рилися рішенням більшості з'їзду і покинули його, переїхавши до Харкова, де саме тоді працював НІ з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну. 77 делегатів на нього послали всього 46 із 140 рад регіону. Об'єд­навшись, ці дві групи вирішили конституюватися як І Всеукраїнський з'їзд Рад. На другий день своєї робо­ти, 25 грудня 1917 р., він проголосив встановлення в Україні радянської влади. Цей з'їзд не відображав волю українського народу. Він спирався на 10 % вибор­ців — в основному російськомовне населення, яке пра­цювало на підприємствах не національного, а всеросій­ського значення. Таким чином, радянська влада в Україні прагнула стати владою меншості над більшістю.

На противагу Українській Народній Республіці в Харкові було проголошено утворення Української Ра­дянської Республіки (певний час вона також назива­лася Українською Народною Республікою) та її уря­ду — Народного секретаріату, до складу якого увійшли Артем (Ф.Сергєєв), Є.Бош, В.Затонський,

М.Скрипник та ін. Новоутворений більшовицький уряд негайно визнав Україну федеративною частиною Росії, поширив на її території чинність декретів російського Раднаркому {Ради народних комісарів — уряду Радян­ської Росії) і скасував усі закони й розпорядження Центральної Ради, звинувативши її в антинародній, дрібнобуржуазній політиці. Народний секретаріат дозво­лив також вивозити хліб з України до Росії. Більшови­цькі організації в Україні розгорнули серед широких мас українства величезну агітацію, спрямовану проти Центральної Ради. Сприятливий ґрунт для цього ство­рили помилки в діяльності Генерального секретаріату. Український уряд виявляв нерішучість у розв'язанні основних соціально-економічних завдань. Землі кон­фіскувалися та передавалися до рук селян повільно. Страждаючи від нестачі грошей, УНР зберігала в не­доторканності стару банківську систему. Не було вста­новлено належного контролю над виробництвом. Збе­реглися старий судовий апарат, старе законодавство, система освіти і навчання.

Не дивно, що з Росії в Україну почали втікати (і зна­ходили тут підтримку) залишки панівних верств. Біль­шовикам це, звичайно, не могло сподобатись. Україна мимоволі ставала оплотом усіх антибільшовицьких сил. Назрівав конфлікт між нею і більшовицькою Росією. Знайшовся й привід. У Києві дислокувалися деякі більшовицькі військові частини, діяли більшовицькі організації. Спочатку вони були лояльні до української влади, але з часом почали агітувати проти Централь­ної Ради. Тоді, після кількох спроб примусити їх розій­тися по домівках, було прийнято рішення роззброїти більшовицькі частини і вислати їх за межі України.

Другим приводом для Радянської Росії послужи­ло ставлення українського уряду до донських козаків, які виступили проти більшовиків і почали збирати на Дону свої військові сили. Донські козаки, які перебу­вали на фронті, для повернення додому мали найближ­чий шлях — через Україну. Уряд УНР зайняв нейтраль­ну позицію. Тоді більшовицька Рада народних коміса­рів (РНК) 17 грудня 1917 р. пред'явила ультиматум / українському урядові за підписом В.Леніна та Л.Тро-

цького, що, на словах «визнаючи» УНР, був втручанням у її внутрішні справи. Він містив 4 вимоги до Централь­ної Ради: відмовитися від дезорганізації фронту {йшло­ся про утворення Українського фронту); не пропуска­ти через Україну козачі формування з фронту на Дон; пропустити більшовицькі війська на Південний фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоно-армійців. У разі неприйняття даних вимог протягом 48 год. РНК оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні».

Виходячи з того, що Україна є суверенною республі­кою і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи, Центральна Рада 18 грудня 1917 р. відхилила ульти­матум. Це призвело в кін. грудня 1917 р. до українсько-більшовицької війни.

Дата добавления: 2015-05-22