Переворот 29 квітня

29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві, у приміщенні цирку Крути-кова, зібрався з'їзд хліборобів-землевласників, на який прибуло бл. 8 тис. учасників — в основному представ­ників заможного селянства. Його делегати в промовах різко критикували політику Центральної Ради, зокре­ма аграрну, вимагали відновлення приватної власності на землю та встановлення в Україні міцної державної влади. Учасники з'їзду одноголосно обрали гетьма­ном України Павла Скоропадського — великого зем­левласника, нащадка старовинного козацького роду на Полтавщині, колишнього ад'ютанта російського монар­ха Миколи II, авторитетного царського генерала. По­пулярності П.Скоропадського серед української гро­мадськості сприяло те, що він першим з-поміж гене­ралів царської армії влітку 1917 р. українізував свій кінний корпус, а через кілька місяців був обраний військовим отаманом Українського вільного козацтва. Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприйняло байдуже. Адже, на загальну думку, Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити силь­ним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування німецьких окупаційних військ, яке не бачило в Центральній Раді силу, спроможну виконати договірні зобов'язання, передбачені Брестським миром, зокрема поставити Німеччині значну кількість продо­вольства в обмін на воєнну допомогу.

Німецька військова адміністрація вирішила встано­вити в Україні новий політичний режим у формі дик­татури. На роль диктатора були намічені багатий зем-

левласник Є.Чикаленко та генерал П.Скоропадський. На нараді 24 квітня 1918 р. в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала В.Гренера, який мав величезну реальну силу, перевагу було оста­точно надано П.Скоропадському. Українська народна громада, яка виступала проти Центральної Ради, пого­дилася на умови німецького військового командуван­ня. Головними з них були: визнання Брестського дого­вору, розпуск Центральної Ради, перенесення дати скли­кання Установчих зборів до «повного заспокоєння» України, відповідальність перед польовими судами осіб, які виступали проти німецької окупації, впроваджен­ня вільної торгівлі, відновлення права приватної влас­ності на землю, оплата Німеччині за воєнну допомогу. За цих умов німці погоджувалися на державний пере­ворот в Україні, у якому вони не збиралися брати безпосередньої участі. Генерал В.Гренер заявив, що німе­цька військова адміністрація підтримає українського гетьмана лише після того, як його буде обрано. Ці домов­леності між представниками українського громадянства та німецьким окупаційним командуванням визначили майбутню політику нової державної влади.

Протягом 29 квітня 1918 р. прихильники держав­ного перевороту майже без кровопролиття оволоділи всіма державними установами. Гетьманська влада роз­почала діяльність, долаючи великі труднощі. Очоливши Українську державу, генерал П.Скоропадський поста­вив перед собою завдання відновити у країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос у еконо­міці. Для цього йому було надано широкі повноважен­ня — право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, бути верховним суддею. Це, по суті, означало наділення «ясно­вельможного пана гетьмана» (так було прийнято вели­чати П.Скоропадського) диктаторською владою.

Дата добавления: 2015-05-22