Брестський мир

Четвертий Універсал Центральної Ради

Зовнішньополітичне та внутрішнє становище України вимагало негайного проголошення незалежності. У Чет­вертому Універсалі, датованому 22 січня 1918 р., Цен­тральна Рада заявила: «Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». Поряд із проголошенням незалежності УНР зазначалося, що Українські установчі збори, які мали скликати як­найшвидше, повинні розв'язати питання про федера­тивний зв'язок України з колишньою Російською держа­вою. Четвертий Універсал перейменував Генеральний секретаріат у Раду народних міністрів, намітив після підписання миру замінити постійну армію народною міліцією, встановив монополію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, контроль над банками, постановив провести вибори волосних, повітових і міських народних рад, щоб у них мали голос демобілізовані солдати, та при­значив на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів.

Універсал закликав увесь народ звільнити Україну від «большевиків і інших напасників, які розграблю-ють і руйнують наш край». Перед урядом республіки було поставлено завдання піднести народний добро­бут, відбудувати зруйновані війнами підприємства. На залізо, шкіри, тютюн та інші товари держава встанов­лювала монополію. Уся земля до початку весняних по­льових робіт мала бути передана трудовому народові без викупу. Підтверджено декларовані раніше права і

свободи особи.

Через тиждень після проголошення Четвертого Уні­версалу уряд, який очолював В.Винниченко, склав пов­новаження. ЗО січня 1918 р. головою Ради міністрів

УНР став український есер Всеволод Голубович.

Усі міністри новосформованого уряду, крім двох соціал-демократів, належали до Української партії соціалістів-революціонерів. Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та 8-годин-ний робочий день. Згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний герб (ним став тризуб — родовий знак київських князів), про громадянство, про новий адміні­стративний поділ України (на землі), про грошову си­стему (грошовою одиницею УНР стала гривня).

Незважаючи на винятково складну ситуацію, Цен­тральна Рада розвивала зовнішньополітичну діяльність. У кін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська де­легація на чолі з О.Севрюком. Виявивши багато так­товності і дипломатичного хисту, вона відстояла інтере­си УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з. 8 на 9 лютого 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними держава­ми, які розраховували на великі природні багатства України. Австро-Угорщина через «польське питання» неохоче пішла на підписання цього договору.

Згідно з Брестським миром усі чотири держави цен­трального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнарод­ного права. Західні межі УНР було встановлено по до­воєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна зміша­на комісія «на основі етнографічних відносин і бажань людности». За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість «хліборобських і промислових лишок», зокрема 1 млн т збіжжя, круп, м'яса. Інші пункти до­говору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами центрального блоку, регу­лювали обмін військовополоненими, повернення інтер­нованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовляли­ся від сплати контрибуцій.

Окрему таємну статтю Брестського миру було укла­дено між УНР та Австро-Угорщиною, Остання зобов'я­зувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один «коронний край». Проте згодом Австро-Угор­щина анулювала цю угоду.

Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшо­вицьких інтервентів. Центральній Раді необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним про­ханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія — понад 450 тис. чол. Це надало австро-німецькій допомозі харак­тер окупації. Тим більше, що українські делегати на переговорах у Бресті добивалися, щоб в УНР були направлені Українські січові стрільці та частини, сфор­мовані в Австро-Угорщині і Німеччині з військовопо­лонених українців (ЗО тис. чол.). Кожен іноземний сол­дат, який служив в Україні, мав право відправити на батьківщину посилку вагою 12 фунтів.

Українські війська за допомогою німецьких підрозді­лів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. ввійшли у Київ. До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В.Голубовича.

Через кілька тижнів в Україні не залишилося жод­ного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австро-угорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликали у відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви-українства з недовір'ям зустріли нових окупантів.

Дата добавления: 2015-05-22