Прорахунки Гетьманату

Крім досягнень, за гетьманування П.Скоропадського було допущено чимало прорахунків, які виявилися фа­тальними. Чи не найбільше компрометувала його за­лежність від Німеччини, окупаційні війська якої безсо­ромно грабували Україну. Багато свідомих українців небезпідставно звинувачували П.Скоропадського та його уряд у проросійській політиці, у покровительстві російським шовіністам. Під захист німецько-австрій­ських військ і Гетьманату до Києва переїхали правління кількох колишніх петроградських і московських банків, багато великих промисловців, землевласників, фінан­систів, колишніх царських міністрів, генералів. Тут, зокре­ма, знайшли притулок білогвардійські лідери Пуріш-кевич, Рябушинський, Шульгин, Мілюков. В Україні ви­никла мережа загальноросійських шовіністичних органі­зацій «Монархічний блок», «Союз відродження Росії», «Союз російського народу», «Національний центр» та ін. їх об'єднувала ненависть до української державності, до «сепаратизму». На території гетьманської держави відкрито формувалася білогвардійська т. зв. Південна армія на чолі з генералом Семеновим. Головне бюро вербування до цієї армії базувалося в Києві, опорні

пункти діяли в Одесі, Харкові, Житомирі, Рівному, Кам'янці-Подільському.

Гетьман був тісно зв'язаний із заможними верства­ми українства, які спонукали його до ліквідації со­ціальних завоювань трударів. Він і німецька військова адміністрація практично почали війну проти україн­ського трудового народу. Дуже шкідливою для україн­ської справи була політика в провінції, на селі. Місцеві старости і карателі, чинячи насильства над населен­ням нібито від імені влади, дискредитували українську державність.

З відновленням права приватної власності на землю в села в супроводі каральних загонів почали поверта­тися поміщики. Вони накладали на трудове селянство великі контрибуції. Один із великих землевласників з Ямпільського повіту на Поділлі хвалився, що він стяг­нув із селян 250 тис. крб., тоді як усе його майно кош­тувало менш як 150 тис. крб. Не легше було й робітни­кам, більшість організацій яких нова влада розпустила. Безробіття, погіршення продовольчого постачання бо­ляче вдарили по населенню міст.

Антиі етьманська опозиція

Політика гетьманського уряду від початку викликала опозицію більшості українських політичних партій. Проти неї виступили II Всеукраїнський селянський та Робітничий з'їзди, які, незважаючи на заборону вла­стей, нелегально відбулися у Києві в травні 1918 р. Несхвалення нового режиму висловили представники залізничників і телеграфістів. Ще гостріше гетьманську владу, метою якої, мовляв, було «знищення української державності і всіх здобутків революції», засудили з'їзди українських партій соціал-демократів та соціалістів-революціонерів. Антигетьманський курс взяв Всеукраїн­ський земський союз на чолі з С.Петлюрою.

Опозиція гетьманському режиму зростала. 24 травня 1918 р. до П.Скоропадського звернулися представни­ки чотирьох українських політичних партій (соціа-лістів-самостійників, трудової, соціалістів-федералістів та хліборобів-демократів), які заявили, що кабінет мініс-

трів не є українським за складом і політичною орієнта­цією. Вони протестували проти заборони з'їздів, проти діяльності місцевої адміністрації, яка потурала зловжи­ванням, а також призначення на державні посади не-українців та військової політики уряду. Названі полі­тичні партії разом з радою залізничників та поштово-телеграфною спілкою утворили Український національ­но-державний союз, головою якого спочатку був П.Ніковський. Союз почав боротьбу проти гетьмана і гетьманського уряду як «буржуазного і неукраїнського» з метою «рятувати загрожену українську державність». На поч. серпня 1918 р. він перетворився на Україн­ський національний союз. З 18 вересня його очолив В.Винниченко. Саме тоді було взято курс на антигеть-манське повстання.

Восени 1918 р. склалися обставини, які привели до послаблення гетьманського уряду. Наприкінці вересня 1918 р. капітулювали Болгарія і Туреччина. 17 жовтня Австро-Угорщина формально перетворилася на «Союз держав». У Німеччині вибухнуло повстання, що пере­росло в демократичну революцію. Імператор Віль-гельм II зрікся престолу. В усій країні та на фронтах почали виникати ради робітничих і селянських депу­татів. Ради солдатських депутатів створювали і в німе­цьких військових частинах, які дислокувалися в Украї­ні. Серед окупаційних військ різко впала дисципліна. П. Скоропадський та його уряд втратили підтримку Ні­меччини й Австро-Угорщини. Україні, яка не мала до­статньої регулярної армії, загрожувала війна з Радян­ською Росією.

Боротьба проти правління П.Скоропадського наби­рала дедалі більшого розмаху. У різних місцях Украї­ни виникли повстанські загони. Найбільшими були повстанська армія Нестора Махна, загони отаманів Юрка Тютюнника і Данила Терпила (Зеленого). Грізною силою стали селянські загони, які діяли в Звенигород­ському і Таращанському повітах. У повстанському русі Київщини та повітів сусідніх губерній взяло участь бл. 40 тис. чол., які мали на озброєнні приблизно 200 ку­леметів і понад 10 гармат. Окупаційним військам вда­лося придушити повстання лише ціною великих втрат.

За офіційними повідомленнями німецького команду­вання, тільки у Звенигородському повіті окупанти втра­тили вбитими і пораненими 6 тйс. чол. У листопаді 1918 р. могутній повстанський рух майже одночасно розгорнувся у Вінницькому, Балтському, Могилівському, Летичівському, Могилів-Подільському і Ямпільському повітах. Окупантів і гетьманські війська вибили з Мо-гилева-Подільського. Все активніше боролися проти Гетьманату, за поліпшення умов життя та праці робіт­ники України.

У такій вкрай небезпечній обстановці П.Скоропад­ський вдався до зміни політичного курсу і почав шу­кати контактів з державами Антанти — Англією і Францією. Знаючи про прихильність їхніх урядів до ідеї «єдиної і неподільної Росії», гетьман різко змінив ставлення до питання незалежності України. 14 листо­пада 1918 р. він видав грамоту, у якій говорилося: «Се­ред решти частин многострадальної Росії на долю Украї­ни випала, порівнюючи, більїп щаслива доля... їй першій належить виступити в справі утворення Всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення вели­кої Росії». Тим часом із російських монархістів було сформовано новий гетьманський уряд на чолі з С.Гер-белем.

Дата добавления: 2015-05-22