Зовнішньополітична діяльність

Значними були успіхи гетьманської України в зовнішній політиці. Вона поширила дислокацію україн­ських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існу­вали з 12 державами світу: Австро-Угорщиною, Бол­гарією, Туреччиною, Фінляндією, Швецією, Іспанією, Данією, Голландією та ін. Першочергового значення український уряд надав налагодженню добрих відносин з Німеччиною. Чималі зусилля українського посла в Берліні Ф.Штейнгеля, його безпосередні контакти з німецьким канцлером сприяли тому, що 2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу. Укра­їнсько-німецькі стосунки значно поліпшилися після візитів до Берліна у вересні 1918 р. глави уряду Ф.Ли-зогуба та гетьмана П.Скоропадського.

Правда, водночас гетьманський уряд дав німецько-австрійським окупантам нові «законні» підстави для пограбування України. Він підписав у вересні 1918 р. торговельний договір з Німеччиною і Австро-Угорщи­ною, за яким з України мало бути вивезено не менш як 100 млн пудів хліба, 11 млн пудів м'яса (у живій вазі), 300 тис. голів овець, 400 тис. пудів сала, 2 млн пудів м'ясних консервів, багато іншого продовольства й про­мислової сировини. Нова економічна угода ще більше посилювала залежність України від західних союзників. До того ж Австро-Угорщина займала щодо Української Держави вичікувальну позицію, зволікаючи з ратифі­кацією Брестського мирного договору.

Визначним досягненням української дипломатії ста­ло підписання 12 червня 1918 р. в Києві прелімінар­ного (попереднього) миру з Раднаркомом РСФРР. У ньому Радянська Росія визнавала незалежність Україн­ської Держави. Також було прийнято постанови про припинення воєнних дій на фронтах, взаємну евакуа­цію громадян, обмін консульськими представництвами.

Однак українська та російська делегації не знайшли спільної мови в питаннях про кордон, про поділ дер­жавного майна та боргів царської Росії. З листопада 1918 р. російська делегація відбула з Києва до Москви, що означало припинення переговорів.

Активною була політика гетьманського уряду, спря-. мована на включення до складу України українських етнічних земель, які перебували під владою Росії {північні повіти Чернігівщини, західні й південно-західні повіти Воронезької й Курської губерній), Польщі (Підляшшя й Холмщина), Румунії (Північна Бессарабія). Було підписано попередній договір з Кри­мом, який на автономних засадах мав увійти до складу України. Однак надто короткотривалим був період прав­ління П.Скоропадського, щоб остаточно вирішити зга­дані проблеми.

Дата добавления: 2015-05-22