РОЗДІЛ 1. - Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства. 1 страница

Філософія - Білодід Ю.

Український світоглядовий акцент

РОЗДІЛ 1. Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства.

Вступ. Специфiка фiлософського знання. Мiсце фiлософського знання в системi свiдомостi людини.

1.1. Свiтогляд та його мiсце в життi людини. Поняття свiтогляду. Структура свiтогляду.Об'єкт вiдображення в свiтоглядi.

1.2. Фiлософiя як наука. Структура фiлософiї. Онтологiя. Гносеологiя. Аксиологiя. Праксиологiя. Проблема основного питання в фiлософiї.

1.3. Способи побудови фiлософської теорiї. Антропоцентричнi, соцiоцентричнi, духоцентричнi, теоцентричнi та природоцентричнi фiлософськi концепцiї.

1.4. Українська гуманiстична фiлософська традийцiя. Зв'язок фiлософiї з духовною культурою народу. Особливостi українського менталiтету. Особливiсть українського гуманiзму.

РОЗДІЛ 1

ФIЛОСОФIЯ ТА ЇЇ МIСЦЕ В ДУХОВНIЙ КУЛЬТУРI ЛЮДСТВА

Вступ

Той, хто починає вивчати систематичний вузiвський курс фiлософiї, з фiлософськими проблемами зустрiчається не вперше. Певним чином студент знайомий i зi способами їх вирiшення. Бiльше того, молода людина такi проблеми вже й вирiшувала. I в цьому немає нiчого дивного. Практичний досвiд людства, а часто i конкретної особи, йде попереду теоретичних узагальнень. Та так буває лише до певної межi, за якою здоровий глузд часто безсилий, а може краще сказати безкрилий. Дiючи в реальному свiтi, людина не може досягти позитивного результату, якщо вона хоч iнтуїтивно, хоч несвiдомо не використовує закономiрностi функцiонування об'єктивної реальностi. Скажiмо, не обов'язково знати теорiю рiзання для того, щоб вправно працювати сокирою, ножем чи рубанком. Всi цi найпростiшi iнструменти сконструйованi ще первiсною людиною, яка й гадки не мала про науку взагалi. Можна щось винаходити, застосовувати винахiд на практицi, спираючись на практику повсякденного життя, не маючи уявлень про галузь науки, яка теоретично осмислює i прояснює ту чи iншу сферу практичної дiї людини.

Для прикладу можна навести такий факт.

Житомирський умiлець Андрощук за своє життя сконструював бiльше п'яти лiтальних апаратiв /лiтакiв, автожирiв, гелiокоптерiв/, на яких вiн пiднiмався в повiтря, падав, розбивався, отримував травми, лiкувався а через деякий час все розпочиналось заново. В цього умiльця була лише початкова освiта та уявлення про лiтакобудування на рiвнi повсякденного знання звичайного слюсаря. Правда до цього ще сильна iнтуїцiя, золотi руки, але не вистачало звичайної фахової пiдготовки з її теоретичною основою. Отримай ця людина вiдповiдну освiту, i з її наполегливiстю та бажанням будувати лiтаки можна було б стати цiнним фахiвцем будь-якого авiацiйного конструкторського бюро. Та, як кажуть, не судилось.

Практичнi потреби сучасної людини пiдштовхують її до вирiшення питань, якi можуть бути реалiзованi лише на науковiй основi. Засвоєння будь-якої галузi знань має не лише утилiтарно-практичне значення. Воно пiдiймає людину над сьогоднiшнiм рiвнем розвитку. Нові знання розширюють ерудицiю, змiнюють рiвень освiченостi, впливають на формування духовностi. Того ж, хто приступає до вивчення фiлософiї, буде цiкавити, в якому планi чи в якому аспектi буде змiнюватись чи трансформуватись власна освiченiсть, а звiдси i духовнiсть. Допитливiсть такого напряму може бути задоволена з'ясуванням питання: "Чим філософiя вiдрiзняється вiд iнших наук?"

З'ясовуючи специфiку фiлософського знання, а звiдси й специфiку фiлософiї як науки, ми вiдкриваємо для себе оригiнальну властивiсть фiлософського осмислення свiту. Щоб зрозумiти цю властивiсть, варто проiлюструвати її таким прикладом. Конкретна людина може бути досить грунтовно обiзнана з проблемами механiки чи економiки. Вона може бути висококвалiфікованим iнженером чи економiстом. В той же час ця ж людина буде мати дуже обмеженi знання з бiологiї або органiчної хiмiї. Буває навпаки, що бiолог чи хiмiк стає зовсiм безпорадним, коли мова йде про простий механiчний агрегат чи електричний ланцюг. Вiдсутнiсть потрiбних знань в однiй галузi не може бути перешкодою до високого рiвня розвитку освiти та професiйної майстерностi в iншiй.

В той же час є проблеми людського життя i є проблеми пiзнання, котрих не може проминути людина будь-якої професiїї, будь-якого культурного рiвня, громадянства, партiйних вподобань i т.д. Якщо людина хоч iнколи замислюється над проблемами: "Хто я в цьому свiтi?", "В чому загадка людського буття?", "Що таке людська духовнiсть?", "Що таке Бог?", "В чому сенс прогресу людства?", а таких загальнолюдських проблем в особистому буттi людини чимало, то саме в цьому випадку i доводиться звертатись до фiлософського осмислення свiту.

Справа в тому, що на бiльшiсть питань такого характеру кожна людина повинна вiдповiсти, принаймнi для себе, самостiйно, виходячи зi свого рiвня розвитку. Таким чином формується принципове ставлення людини до оточуючого свiту, життєва позицiя, свiтогляд.

Фiлософiя i є та сама наука, котра вивчає, аналiзує, узагальнює, певним чином витлумачує свiтогляднi проблеми. Саме вона на рiвнi науки включається в формування орiєнтацiї в бурхливому морi життя. Коли ламається телевiзор, то можна викликати майстра по ремонту, коли фермер не розумiє, що трапилось з його кукурудзяним полем, то викликає для консультацiї агронома чи бiохiмiка. Але хто менi i тiльки менi може визначити: "Яка для мене найбiльша життєва цiннiсть?", "Чого я хочу досягти?", " На що я здатен?" i т. д. Консультанта для власної орiєнтацiї в життєвому морi знайти важко, треба працювати самому й формувати свою фiлософiю життя, свою орiєнтацiю в свiтi, свiй свiтогляд.

У доброго фахiвця будь-якої професiї завжди пiд руками є довiдники, схеми, таблицi, де можна навести справку при вирiшеннi складного технiчного завдання. Використання допомiжної лiтератури, орiєнтацiя в нiй ознака високого професiоналiзму i запорука успiху. Але уявити людину, котра при вирiшеннi свiтоглядової проблеми, скажiмо, при визначеннi своїх полiтичних симпатiй в час виборiв, починає нишпорити у фiлософському словнику, полiтологiчному довiднику чи вузiвському пiдручнику з соцiологiї складнувато. Та й виглядiв би той персонаж досить - таки комiчно. Свою власну фiлософiю життя треба самостiйно сформувати i "мати в собi", постiйно її "тренувати", розвивати, доповнювати.

Щоправда, свiтоглядовим орiєнтиром для людини може бути не лише фiлософiя. Релiгiя, здоровий глузд, конформiзм /"буду робити так, як чинить бiльшiсть"; "що людям, те й менi"/ теж засiб життєвої орiєнтацiї. Отже є кiлька шляхiв формування свiтогляду. Формуючи свiй свiтогляд, людина формує власну фiлософiю життя, котра може бути донаукова, антинаукова i наукова. Вищий учбовий заклад дає можливiсть грунтовно ознайомитись з фiлософiєю як наукою, а специфiка цiєї науки найперше в тому, що вона вивчає тi проблеми, котрi цiкавлять усiх. Цi проблеми є специфiчно людськими, бiльше того вони є корiнними /ключовими/ проблеммами людського життя. Це проблеми свiдомої iстоти, проблеми Людини як феномену. Фiлософiя - це власне бачення Людиною себе в складному спiввiдношеннi мiж минулим та майбутнiм. Бачення iнтегральне, цiлiсне, всебiчне.

Однак фiлософiя - не лише наука, що вивчає закони розвитку свiтогляду та iнтерпретує свiтогляднi проблеми. Фiлософiя - це ще й спосiб мислення, спосiб освоєння свiту людиною. Тут ми знов маємо справу зi специфiкою фiлософського знання. Вивчаючи ту чи iншу галузь знань, важливо засвоїти її основнi досягнення, її головнi висновки i тодi забезпечено успiх в конкретнiй сферi дiяльностi. Про таку людину говорять, що вона добрий фахiвець. Коли ж ми вивчаємо фiлософiю, то не так важливо засвоїти результати фiлософського пошуку тiєї чи iншої школи, як осягнути сам процес розвитку фiлосовського освоєння свiту.

Навiть той, хто завчив усi висновки, до яких дiйшли фiлософи всiх часiв та народiв, може нiчого не зрозумiти в фiлософiї. А той, хто зрозумiв шлях, котрим пройшли бодай кiлька генiальних мудрецiв, уловив мотиви та умови, що пiдвели їх до власних висновкiв, той вже має базу для формування власної фiлософської культури.

Нiмецький фiлософ Хайдеггер, звертаючись до своїх студентiв з вступною лекцiєю, говорив: "Я буду вчити вас мислити.... Я буду мислити, а ви дивiться. Ось вiн, процес мислення, розгортається перед вами.... Будьте уважнi, я покажу вам сам процес мислення....вчiться мисленню. " Тож фiлософiя в одному планi - це наука, що має свiй об’єкт дослiдження i предмет дослiдження. В iншому планi - це ще й культура мислення, спосiб мислення, методи та прийоми фiлософського осягнення буття. Тому в суспiльствознавствi фiлософiю все частiше квалiфiкують як форму суспiльної свiдомостi, до якої входить деяка кiлькiсть фiлософських теорiй (концепцiй).

Завдання фiлософiї як науки i як предмету, що вивчається у вищому учбовому закладi - не стiльки озброєння студентiв знаннями рiзних фiлософських теорiй, скiльки формування на основi цих знань фiлософського способу мислення, фiлософського методу орiєнтацiї в свiтоглядових проблемах, в рафiнуваннi власної системи поглядiв, свiтогляду на базi певного рiвня фiлософської культури. Суть проблеми в фiлософськiй освiтi - не стiльки в засвоїннi фiлософiї як науки, скiльки в навчаннi фiлософствувати. Важливо навчити вирiшувати фiлософськi проблеми на науковому рiвнi. Слiд пам'ятати, що дiйсно наукове фiлософствування можливе лише при умовi засвоєння вищих досягнень всiєї фiлософської культури, що розгортається вiд найдавнiших часiв й до сьогодення. Отже засвоєння фiлософських знань - це створення науково-iнформацiйної основи для власної фiлософiї i власної фiлософської культури.

1. Свiтогляд та його мiсце в життєдiяльностi людини.

В зв'язку з тим, що ми визначили свiтогляд як той об'єкт, котрий вивчаеться фiлософiею, нас буде цiкавити в першу чергу, що таке свiтогляд.

Спочатку зазначимо, що свiтогляд - це частина людської духовностi, частина людської психiки. Людська психiка являє собою складний, великий i дуже цiкавий свiт. Детальний розгляд свiту людської духовностi - справа наступних тем. Зараз ми обмежимось лише поверховими характеристиками цього феноменального витвору людини та людяностi. Людина здатна орiєнтуватися в навколишньому середовищi, ефективно дiяти в ньому лише тому, що вона постiйно за допомогою органiв чуття отримує iнформацiю про свiт, в якому живе. Дякуючи цiй iнформацiї та здатностi розуму до її обробки й аналiзу, сформувалась людська свiдомiсть, яку точнiше в загальному виглядi треба квалiфiкувати як духовнiсть. Духовнiсть людини - це iдеальне утворення, що виникло в результатi вiдображення людиною оточуючого середовища i постiйної всебiчної взаємодiї з ним. Як складна система - духовнiсть мае свою структуру, ведучим компонентом котрої є свiтогляд. Свiтогляд - це та частина духовностi, вiд котрої певною мiрою залежать iншi її компоненти, вони постiйно зазнають визначального впливу свiтогляду. Значення свiтогляду настiльки важливе в системi людської духовностi, що саме вiн i став головним об'єктом вивчення фiлософської науки. Звiдси виникає потреба розiбратись зi свiтоглядом грунтовнiше.

Перш за все, свiтогляд характеризується з функцiональної сторони тим, що вiн визначає загальний характер поведiнки людини, характер взаємодiї з оточуючим свiтом. Зрозумiло, що в людськiй поведiнцi не все залежить вiд свiдомостi та свiтогляду. Два фактори обумовлюють активнiсть особи. Перший i ведучий - це реальна природна та соцiальна дiйснiсть, тобто те, що в життi ми називаємо людськими потребами та обставинами. Людина є частиною природного свiту, i тому вона дiє у вiдповiдностi з законами фiзики, хiмiї, бiологiї. Ми рухаємось за законами механiки. Скажiмо, певну вiдстань можна пройти, пробiгти чи проїхати. А який спосiб руху обирає людина, це вже залежить не вiд вiдстанi, а вiд суб'єктивного бажання чи настрою людини. Ще бiльшого значення наш суб'єктивний стан, наша настроєнiсть набуває в спiлкуваннi з людьми. Поведiнка людини серед людей в бiльшiй мiрi ви-значається її духовнiстю, свiдомiстю, нiж об'єктивними обставинами. Якщо в природному свiтi людина бiльш пристосовується та пристосовує, нiж визначається, то в суспiльствi навпаки вона бiльше визначається, нiж пристосовується та пристосовує. Можливiсть визначитись забезпечується саме свiтоглядом. Отже, свiтогляд визначає людську поведiнку в межах дiї свiдомостi як фактору, що спрямовуе людську активнiсть.

Ми розглянули два фактори, що обумовлюють людську поведiнку (дiяльнiсть). Перший ми назвали об'єктивними обставинами, серед яких важливе мiсце займають людськi потреби. Другим важливим фактором є людська духовнiсть. Конкретна людина дiє пiд впливом єдиного iнтегрованого стимулу до дiї - людського iнтересу. В iнтересi зустрiчаються, з'єднуються, сплавляються: об'єктивнi обставини та їх усвiдомлення, вiтальна потреба i духовна культура, реальнi можливостi i бажання, духовне i матерiальне. Ось це дiалектичне поєднання всiх спонукальних факторiв людського буття й набирае форму iнтересу. Роль iнтересiв в людськiй дiяльностi розглядатиметься в наступних темах.

Далi нам треба уяснити структуру свiтогляду. До цiєї структури ми будемо включати лише тi елементи психiки, що виконують свiтоглядну функцiю, а саме: свiторозумiння, цiнностi, iдеали, переконання, свiтовiдчуття та свiтосприйняття.

Для визначення своєї поведiнки в свiтi, його (свiт) треба перш за все розумiти. Просто треба знати, що таке оточуючий свiт. Таким чином певне коло знань, котрi рiзним способом здобуває людина, постають передумовою формування свiтогляду. Для того, щоб знання стало нашим надбанням, на яке можна спертись при визначеннi своєї активної дiї, треба переконатись в його iстинностi. Якщо ми здобули знання з авторитетного джерела, то часто вагань з приводу його iстинностi просто не виникає. Та не поодинокi випадки, коли в адекватностi iнформацiї у нас немає впевненостi. Виникає сумнiв. Сумнiв - це властивiсть нашої психiки, що iнколи досить складним шляхом поведе до уточнення знаннь, дасть можливiсть запобiгти помилцi, а то й допоможе спростувати оману чи то звичайнiсiньку дезинформацiю.

Коли знання пройшли своєрiдне випробування сумнiвом, то з цього часу в людини саме до цих перевiрених знань виникає певне ставлення, яке ми характеризуємо як довiру до них, вiру в їх iстиннiсть. Певна їх кiлькiсть вже може бути основою для достатнього розумiння людиною свiту. Так виникає фундаментальна складова частина свiтогляду - свiторозумiння. Розумiючи свiт, ми вже маємо першу передумову для органiзацiї в ньому своєї поведiнки.

Отже, свiторозумiння є та частина знань людини, в iстинностi котрих вона впевнена, ставиться до них з певною мiрою довiри, вiрить, що цi знання iстиннi, й використовує їх, орiєнтуючись в навколишньому середовищi при визначеннi своєї поведiнки в процесi активної дiяльностi.

Особливiсть знання свiту, окрiм iнших рис, полягає ще й в тому, що воно передбачає оцiнку пiзнаного. I ця оцiнка з досить великою шкалою градацiї. Тварина теж оцiночно орiєнтується в оточуючому просторi шляхом видiлення в ньому вiтально /життєво/ важливих об'єктiв з усього багатства природи. Людина не обмежуеться видiленням з оточення важливо життевих об’єктiв. Вона нама-гаеться охопити розумом усi елементи оточуючого середовища(буття). Уяснивши для себе всю складнiсть буття, розум в той же час i оцiнюе його. Людина оцiнює не лише об'єкти, а й iнформацiю про них, iстиннiсть iнформацiї, значення iнформацiї. Таким чином вся сума знань, що є в свiторозумiннi, проходить ще один фiльтр особистої чи соцiальної значимостi. I коли людина уяснила для себе, що такi-то й такi знання чи iншi iдеальнi утворення кориснi, то цi знання переходять в розряд цiнностей.

Цiннiстю для людини виступає не саме знання по собi i не сам об'єкт по собi. Для людини об'єкт виступає як цiннiсть в сукупностi зi знанням про нього. Наприклад, свого часу в царськiй Росiї селян насильно змушували вирощувати картоплю. Не знаючи корисних властивостей бульб, люди пробували їсти плоди, листя. Були факти отруєння значної кiлькості людей. Iсторiя знає серiю картопляних бунтiв. А хто зараз на територiї бувшої Росiї не знає i не цiнить харчових якостей картоплi, котру називають другим хлiбом. В результатi практичного та iнтелектуального освоєння реальної дiйсностi в людськiй свiдомостi поступово складається цiла система цiнностей та їх пріоритетiв, котрi входять до свiтогляду.

Далi. Особливiстю людської творчої активної дiяльностi є ще й те, що така дiяльнiсть здiйснюється у вiдповiдностi з iдеалами, тобто із взiрцем, образом, котрого людина хоче досягти, або якого вона дотримується в способi поведiнки та дiї. Iдеал - це образ досконалостi якогось явища, дiї чи вiдношення, котрий уявляється людиною як належне, бажане. В кожної людини є iдеал зовнiшностi, поведiнки, успiху, дружби i т. д. Iдеал частiше всього виступає у виглядi загальних уявлень, досить складно поєднуючи в собi риси рiзних образiв, цi образи часто перекомпонованi логiчним аналiзом, а iнколи й фантазiєю. Як цiнностi, так i iдеали в свiдомостi формують систему. Цi двi системи активно впливають на визначення людиною своєї поведiнки.

Iнтегруючим елементом свiтогляду є переконання. Перша характеристика переконань - це чiтке, достатньо вичерпне знання об’єкту, вiра в iстиннiсть цих знань. Необхiдною умовою входження знань в переконання є вмiння самостiйно їх застосовувати до процесу подальшого пiзнання оточуючого середовища та для самостiйної органiзацiї власної практичної дiяльностi.

Важливою стороною переконання є така їх характерна риса як здатнiсть особи вiдстоювати свої переконання перед iншими, доводити в дискусiї їх iстиннiсть та справедливiсть. Мова йде про те, що при зiткненнi з переконаннями iншого характеру, власна переконанiсть не зазнає якихось серйозних змiн. Стiйкiсть переконань, як правило, спирається на практичну дiяльнiсть особи, на практичний досвiд. Коли практика життя не пiдтверджує переконання, то починається або їх трансформацiя, або вiдбувається втрата переконань, що є своєрiдною катастрофою особистостi.

Чим переконання вiдрiзняються вiд iнших елементiв свiтогляду? Справа тут не в тому, що до переконань в iнтегральному виглядi входять цiнностi та iдеали. Тобто в переконаннях представлено i сучасне, i майбутне людини. Головне в ставленнi до власних переконань. Воно надзвичайно складне. Тут ми маємо i майже абсолютну вiру в їх iстиннiсть, тут реалiзованаi особиста значимiсть, в них визначено i мiсце iндивiда в соцiальному середовищi. Людина вiдноситься з певною мiрою поваги до власних переконань, вона їх позитивно переживає. Переконання - це принципи поведiнки людини, в яких сплавлено воедино iррацiональну i емоцiйно-iррацiональну сторону людської психiки. Переконання - це не тiльки знання, а й своєрiдне емоцiйне переживання дiйсностi. Переконання iндивiда - це його власна релiгiйнiсть, це своєрiдна "релiгiя" особи. Людина обов’язково емоцiйно переживає зiткнення з об’єктивною реальнiстю. Такi переживання можуть бути як рiзної спрямованостi, так i рiзної iнтенсивностi. Почуття задоволення, що виникає в процесi практичної дiяльностi, в умовах пiдтвердження переконань, пiдкрiплює їх стiйкiсть. Почуття невдоволення, коли результат дiї не вiдповiдає сподiванням, розмиває переконання. Такi почуття спонукають до пошуку додаткової iнформацiї, наукових знаннь, що дали б можливiсть переконанням вистояти. Коли ж iнформацiйного, науково-обгрунтованого пiдкрiплення наявнi переконання не отримують, то починається їх трансформацiя.

Чуттєве переживання, що супроводжує людську дiяльнiсть, обумовлену її переконаннями, називають свiтовiдчуттям. Свiтовiдчуття тiсно вплiтається в практичну сторону життя людини, а через практику тiсно пов’язане зi свiторозумiнням. Характер свiторозумiння впливає на свiтовiдчуття i навпаки. Втрата перспективи в свiторозумiннi обертається песимiзмом в свiтовiдчуттi. Свiтовiдчуття певною мiрою занурене в фiзiологiчний стан людини. У молодої здорової людини i людини хворої та ще й похилиго вiку свiтовiдчуття рiзне в однiй i тiй же ситуацiї за одних i тих же обставин.

Нарештi є ще й iнтегральне ставлення людини до оточуючої дiйсностi, яке забезпечується свiторозумiнням, системою цiнностей та iдеалiв, сукупнiстю переконань, свiтовiдчуттям. Людина певним чином свiт сприймає i приймає як належне або заперечує як небажане, зле, таке, що суперечить людському єству, людськiй сутностi. Так не сприймали нащадки українського козацтва їх покрiпачення Катериною II.

Свiтосприйняття це вже iнтегральне ставлення Людини до оточуючого свiту. Скажiмо, свiтосприйняття революцiонера-радикала iснуючої реальностi негативне, бунтiвне, заперечуюче. А сприйняття цiєї ж реальностi консерватором цiлком позитивне.

Отже, свiтогляд - це складна система знань, цiнностей та переконань, що визначають концептуальне ставлення людини до оточуючої дiйсностi, до себе самої в процесi реалiзацiї взаємозалежних зв'язкiв. Свiтогляд реалiзуеться через певнi форми свiторозумiння, свiтовiдчуття та свiтосприймання. Свiтогляд визначає поведiнку в конкретнiй реальнiй ситуацiї i в той же час є певною характеристикою особи, суб'єкта свiтогляду.

Ми розглянули свiтогляд як частину людської свiдомостi, ознайомились з його структурою. Тепер розберемось з таким питанням:

"Що ж вiдображено в свiтоглядi?"

З самого термiну "свiтогляд" випливає, що в людини є своєрiдний погляд на оточуючий свiт. Отже, свiт, тобто, все, що iснує, вiдобразилось в нашому свiтоглядi в певному узагальненому виглядi. А що ж ми узагальнили? Перша складова це природа, реальний свiт природної дiйсностi. Друга важлива складова реальностi є люди, в оточеннi яких, в спiлкуваннi з якими (прямо чи опосередковано) ми живем. До людського свiту, як i до природного, ми визначаєм своє ставлення саме в свiтоглядi. Є ще один об'єкт, явище, феномен, ставлення до якого має свiтоглядове значення - це Бог. Ставлення до Бога рiзне: вiд глибокої вiри в його iснування i його активностi у всiх проявах життя до повного заперечення Бога в атеїстичному свiтоглядi. Визнання (повне чи часткове) чи невизнання iснування Бога досить суттєво змiнює погляди людини на свiт. Нарештi чи не головне. Суб'єктом ставлення до оточуючого свiту є Людина. Це може бути окремий iндивiд, може бути група однодумцiв, в колi яких рiзниця iндивiдуальних свiтоглядних позицiй не носить бiльш - менш принципового характеру. Це може бути клас, народ, нацiя. Деякi риси принципового характеру притаманнi свiтогляду людства як єдиного цiлого на певному iсторичному етапi розвитку. Тому суб'єктом свiтогляду виступає i людина, i соцiальна група, i людство. Будучи суб'єктом свiтогляду, людина в той же час вивчає i аналiзує сама себе як об'єкт свiтоглядового осмислення.

З того часу, коли людина в процесi iсторичного формування почала видiляти свої особливостi (сторони своєї сутностi), вона зацiкавилась своєю здатнiстю пiзнавати реальний свiт та власною здатнiстю по рiзному ставитись до природи, iнших людей та iдеального, суб'єктивного свiту. Самопiзнання в цьому напрямку поступово пiдвело до усвiдомлення людської духовностi як феномену. На кожному iсторичному етапi розвитку людство, так чи iнакше витлумачивши духовне (людська душа вiд Бога, людська свiдомiсть вiд пiзнання природи та суспiльства, людська свiдомiсть - продукт iсторичного розвитку суспiльства), включає цей феномен в систему свiтоглядового вiдображення. Iнакше не могло бути, бо усвiдомити свою сутнiсть людина не може без розумiння власної духовностi. З моменту появи фiлософської культури людська духовнiсть стає окремим елементом в об'єктi свiтоглядового вiдображення.

Отже в свiтоглядi вiдображено природу, людство, Бога, i самого носiя свiтогляду людину та її духовнiсть як складовi частини системи, що вiдображається. Та все ж головне в свiтоглядовому вiдображеннi не самi елементи об’ективної реальностi, а вiдношення мiж ними та оцiнка тих вiдношень людиною. Схематизувати, спростити для наочностi це вiдношення можна так: людину ми означаем займенником "Я", а все iнше буття визначаєм як "не Я". В свiтоглядовому вiдображеннi завжди є суб’ект, який розумiе, оцiнюе, iнтерпретуе себе - "Я" i весь оточуючий свiт - "не Я", що вiдображається, оцiнюється, розумiється. Головне в свiтоглядi вiдношення "Я" до "не Я". Розумiння структури об’екту вiдображення в свiтоглядi нам буде потрiбно постiйно при вивченнi курсу фiлософiї, найперше при з’ясуваннi питання про принципи побудови фiлософської теорiї.

2. Фiлософiя як наука

Розглядаючи попередне питання, ми вже з’ясували, що фiлософiя є донаукова, антинаукова i наукова. Зрозумiло, що у вищому учбовому закладi фiлософiя викладається як наука. Розглядається вона i як форма суспiльної свiдомостi.

У всiй довiдковiй лiтературi йдеться про те, що фiлософiя слово старогрецького походження i означае любов до мудростi, якою i було перше наукове знання стародавнього свiту. На свiтанку людської цивiлiзацiї людське знання було не розчленоване. Перша спроба обособити фiлософiю як окрему теоретичну науку належить Арiстотелевi. З того часу багато мислителiв додавали щось своє до розумiння фiлософiї як науки. Осмислення цiєї науки йде й в наш час. Одна з найсерйознiших робiт пiд назвою "Що таке фiлософiя?" належить нашому сучаснику iспанському фiлософу Ортезi-i-Гассету.

В Українi цю проблему в тому чи iншому аспектi розглядали Г.Сковорода, П.Юркевич, Д.Чижевський, М.Бердяєв, Л.Шестов, П.Копнiн, В.Шинкарук та iншi.

З попереднього аналiзу свiтогляду стало зрозумiло, що фiлософському осмисленню людина пiддає оточуючу дiйснiсть, намагаючись уяснити суть природи, людини та людської свiдомостi, тобто все те, що є в реальнiй природнiй та духовнiй дiйсностi. Все iснуюче в фiлософiї означається загальним поняттям БУТТЯ. Теорiя буття, або вчення про буття в фiлософiї отримала назву онтологiя / з грецького онто - суще, логос - вчення /. Узагальнене розумiння оточуючої дiйсностi по сутi i є онтологiя. Онтологiя - це iнтегроване осмислен-ня природи, людини, духовностi, Бога, суспiльства у їх суперечливiй єдностi. Онтологiя кожного iсторичного перiоду розвитку фiлософiї спирається на культурнi та науковi досягнення певної епохи.

У зв'язку з тiсною взаємодiєю фiлософiї та природничої науки в планi ро-зумiння сутностi буття на розвиток онтологiї великий вплив мали природо-дослiдницькi теорiї та їх творцi. Досягнення в рiзних галузях знань вiдразу ж пiдхоплювались фiлософами для вдосконалення та розвитку загальної картини свiту, розкриття сутностi людини та сутностi людської духовностi. Розумiння сутностi об'єктивної реальностi це, так би мовити, перша сходинка фiлософського пiзнання(можливо, буде точнiше сказати - філософської орiєнтацiї).

Фiлософiя осмислює об'эктивну реальнiсть не саму по собi, а у вiдношеннi "людина - оточуючий свiт". Аспектiв цього вiдношення багато, майже всi вони свiтоглядового характеру. Ведучим в даному випадку ми називаємо свiтоглядове вiдношення. Адже для того, щоб визначитись в свiтi, його треба пiзнати i знати. Процес пiзнання, закони пiзнання, проблема iстини - результат пiзнання, проблема можливостi застосування знань на практицi в фiлософiї оформились в достатньо струнку теорiю пiзнання, котра отримала назву гносеологiя (вiд грецького гносио - знаю). Гносеологiя розвивалась в тiсному зв'яку з вченням про буття. Особливо тiсний зв'язок гносеологiї з психологiєю.

Найближче до людських iнтересiв, iдеалiв та прагнень знаходяться два iншi роздiли фiлософiї.

Теоретично осмисленням людських цiнностей займаеться аксиологiя /вiд грецького аксио - цiнний /. В аксиологii дослiджуеться найбiльш повно саме людське в людинi, а оточуючий свiт - головним чином з точки зору його значення для розвитку в людинi саме людських /можна сказати специфiчно людських/ особливостей. Цiнностi, як ранiше вже йшлося - одна з складових свiдомостi, свiтогляду. Тому без дослiдження цiнностей, без розумiння їх значення в структурi духовностi розкрити сутнiсть людини практично не можливо. Тим паче неможливо зрозумiти специфiку свiтогляду, як фактору, що визначае людську поведiнку в межах суб’ективного в людинi.

Узагальнення людськоi практики, теоретичне осмислення людськоi дiяльностi здiйснюеться в такому роздiлi фiлософiї, який отримав назву праксиологiя / пракси - дiяльнiсть /.

Особливiсть чотирьох частин фiлософiї в тому, що це не обособленi роздiли науки, а скорiше аспекти людського свiтогляду. Одна i та ж свiтоглядова проблема може розглядатись в онтологiчному, гнесеологiчному, аксиологiчному й праксиологiчному аспектах.

Приклад. Фiлософiя вивчае людину як феномен, тобто дослiджуе проблему:

• що таке людина - онтологiчний аспект

• дослiдження людського життя як цiнностi - аксиологiчний аспект

• дослiдження людських можливостей пiзнання - це вже гнесеологiчний аспект вивчення людини

• науковий аналiз людськоi дiяльностї - праксиологiчний аспект свiтоглядового осягнення людськоi сутностi

Вiдновлення вивчення всiх чотирьох складових фiлософiї в пострадянськiй фiлософськiй культурi ще тiльки набирае права громадянства. В багатьох фiлософських творах аксиологiя та праксиологiя ще не знайшли належної розробки. Чому так сталося?

Дата добавления: 2015-05-23