Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн

У світовій практиці для проведення міжкрайових по­рівнянь використовують кілька індикаторів. Визначимо найваж­ливіші з них.

1. Валовий внутрішній продукт (ВВП — GDP). Він буває но­мінальним та реальним. Для розрахунків його обсягів на країновому рівні використовують показник реального ВВП на душу насе­лення, який є основним у проведенні міжнародних порівнянь та відповідної типології держав світу. Для визначення світових тенден­цій використовують також показник валового світового продукту (ВСП)¹, у 1999 р. він становив 40,7 трлн. дол. При цьому може бути розрахована динаміка зростання ВВП на будь-якому рівні. Щорічні ж темпи збільшення ВСП становлять близько 3 %. Так, у 1996 р. він зріс на 2,6 %, у 1997 — на 3,2, у 1999 — на 3 і у 2000 р. — на 3,2 %. Аналогічні порівняння робляться і на країновому рівні.

Найбільш цінною частиною наукових досліджень є розроблен­ня обґрунтованого соціально-економічного прогнозу, що базується на відповідних темпах зростання національного та світового гос­подарства. Такий підхід до визначення перспектив розвитку нази­вається методом екстраполяції. Наприклад, у середині 1990-х рр. деякі фахівці зробили висновок про те, що у 2005 р. Китай за су­марним ВВП досягне рівня США, хоча за відносним показником на душу населення відставатиме від цієї країни у 5—6 разів. Життя внесло свої корективи. Справа в тому, що наприкінці XX ст. ВВП Китаю (1999 р.) дорівнював 4,8 трлн. дол. США (за однією з мето­дик розрахунку), у той час коли в самих США аналогічний індика тор становив 9,255 трлн. Передбачалося, що й на початку XXI ст. Китай матиме темпи зростання ВВП подібні до десятивідсоткових, характерних для 90-х рр. XX ст., а США, які вступили до періоду циклічних криз, — від'ємне чи близьке до нульового зростання. Проте такі зміни не відбулися, а уповільнення ділової активності, яке мало місце в цій країні на рубежі 2000—2001 рр. переросло в стійке економічне зростання у 2002—2003 рр., натомість Китай у XXI ст. вже не зміг підтримувати подібні до кінця минулого сто­ліття темпи нарощування економічного потенціалу. Наведений приклад переконливо доводить, що метод екстраполяції має як пев­ні переваги у разі застосування для короткострокового прогнозуання, тик і значні недоліки й потребує значної корекції під час ви­користання у середньота довгостроковій перспективі.

Для визначення ВВП на країновому та глобальному рівнях використовують три системи розрахунків: за валютним курсом, за паритетом купівельної спроможності (РР8) та за атласною мето­дикою Світового банку (World Bank Atlas method). «Метод валют­них курсів» досить часто використовувався для розрахунків ВВП у 70-х — 80-х рр. XX ст. і базувався на реальному (ринковому) співвідношенні між національною валютою та доларом США. Пе­репаюю цього методу було те, що результати національного виробництва легко можна було порівнювати в умовах сталого економіч­ного розвитку, натомість у разі виникнення криз чи для порівняння різних систем господарювання (приміром соціалістичної, де ВВП не визначався, а псевдоаналогом служив показник сукупного сус­пільного продукту — ССП) цей метод був малоефективним.

І найважливішим методом розрахунку ВВП у світі зараз є ви­користання паритету купівельної спроможності (ПКС, або чи Purchasing Power Parity). У країнах Європейського Союзу використовується його модифікований аналог — паритет купівельно­го стандарту (ПКС, або Purchasing Power Standart). Метод ПКС включає використання стандартизованої міжнародної ваги цін на товари та послуги в доларах США, що були вироблені економі­кою певної країни. Ділення відповідної доларової оцінки ППС на оцінку ВВП у місцевій валюті дає коефіцієнт перерахунку ППС.

Розрахунки, які отримуються за цим методом, є найбільш ві­рогідними для порівняння економічної потужності та благопо­луччя різних країн.

Проте метод ГІПС також має певні недоліки. Так, аналізуючи стан економік країн, що розвиваються і відповідно мають неста­більну валюту, тобто високий рівень інфляції (зараз йдеться про африканські країни), дані про ВВП, отримані подібним методом, можуть становити лише від 1/4 до 1/2 реальної оцінки цього макроекономічного показника. Наприклад коли у 1994 р. 14 країн Аф­риканського фінансового співтовариства, чиї грошові одиниці були прив'язані до французького франка, девальвували свої ва­люти на 50 %, реальний продукт у них скоротився наполовину, хоча падіння виробництва не було значним.

Атласний метод розрахунку ВВП заснований на використанні середнього рівня валютного курсу країни (альтернативного чин­ника конверсії) за певні роки з розрахунками рівня інфляції у п'яти найбільших постіндустріальних країнах світу (Великобри­танія, США, ФРН, Франція, Японія).

Для кінцевого розрахунку ВВП на душу населення у тлума­ченні О.І.Погорлецького для відповідного року (t) використо­вують таку формулу:

де — поточний ВВП країни в національній валюті за рік ; — се­редньорічний обмінний курс (одиниць національної валюти за долар США) для року ; — середньорічна кількість населення у році .

З цього випливає, що ВВП на душу населення в США за ПКС, валютним курсом та атласною методикою був у 1997 р. тотож­ним і становив 29 080 дол. Проте в інших країнах ці показники суттєво різнилися. Так, в Японії за Атласною методикою станом на той самий період він дорівнював 38 160 дол., а за ПКС — 24 400 дол. (різниця в 1,56 раза), у Німеччині відповідно 28 280 дол. та 21 170 дол. (1,34 раза), Росії — 2680 дол. та 4280 дол. (+1,6 раза), України — 1040 дол. та 2170 дол. (+2,1 раза)¹.

У XXI ст. попри всі суперечності щодо оцінки переваг розрахун­ку використовують метод паритету купівельної спроможності в до­ларах США, а в Європейському Союзі з 2002 р. розрахунки ведуть в євро. Так, станом на кінець 2001 р. найвищий індикатор ВВП на ду­шу населення мав Люксембург — 53 780 дол., який перевищував аналогічний показник у США в 1,57 раза; у Німеччині та Японії — у 2,12; Росії — у 7,6 разів; Україні (4350 дол.) — у 12,4 раза; Китаї — у 13,4 раза; Молдові — у 26 разів. Аналогічні порівняння проведено в ООН щодо найменш розвинутих країн Центральної Африки демонструють співвідношення 100 до 1. Більш докладно ілюструє процес нерівномірності глобального розвитку табл. 1.1 (друга колонка).

Таблиця 1.1

ІНДЕКС РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ (ІРЛП) ТА ВВП* ОКРЕМИХ КРАЇН СВІТУ У 2001 Р.

Назва країни	ВВП на душу населення, дол. США	ІРЛП	Світовий ранг за ІРЛП
Норвегія	29 620	0,944
Швеція	24 180	0,941
Австралія	25 370	0,939
США	34 320	0,937
Канада	27 130	0,937
Японія	25 130	0,932
Великобританія	24 160	0,930
Франція	23 990	0,925
ФРН	25 350	0,921
Італія	24 670	0,916
Словенія	17 130	0,881
Чеська Республіка	14 720	0,861
Польща		0,841
Угорщина	12 340	0,837
Словаччина	11 960	0,836
Естонія	10 170	0,833
Білорусь		0,804
Російська Федерація		0,779
Україна		0,766
Казахстан		0,765
Туркменістан		0,748
Китай		0,721
Молдова		0,700

* За паритетом купівельної спроможності.

Джерело; Доклад о развитии человека за 2003 год: Цели в области развития, сформулированные в Декларации тысячелетия. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 237—239.

Загальним недоліком розрахунків ВВП на душу населення є те, що за будь-якою методикою цей усереднений показник не ві­дображає в цілому його розподілу та перерозподілу у суспільстві, проте досить чітко його ілюструє крива Лоренца (рис. 1.1).

a нормальний (ідеальний) розподіл доходів (/) серед населення (Р) країни;

_{-- -- --} b _{- - --} реальний розподіл доходів серед країн з ринковою економікою, де існує відносно справедливий перерозподіл результатів національного виробництва;

..... c...... розподіл доходів країн з поляризованою моделлю перерозподілу результатів національного виробництва;

Sbc - міграційна площа стихійного вирівнювання індивідуальних

доходів домогосподарств з країни групи с до країни групи в.

Рис. 1.1. Крива Лоренца у розподілі доходів для різних країн

Рис. 1.1 наочно демонструє, що розподіл доходів у різних краї­нах є досить диференційованим і в умовах глобальної економіки викликає міграцію малозабезпечених верств населення з країн гру­пи с до країн групи в. За теорією Стюарта (Stewart), міграційний по­тік (MIS) — це вимір демографічної сили (соціальний аналог сили тяжіння), яка дорівнює постійній величині G(що є аналогічною гравітаційній незмінній), помноженій на кількість населення країни і () та країни j () й поділеній на квадрат відстаней між ними ():

.

Цей показник в умовах глобалізації світового господарства досить об'єктивно відображає різницю у матеріальному добробу­ті населення країн світу і може використовуватися для розрахун­ків міграційного потенціалу.

Економічний зміст застосування моделі Стюарта та кривої Лоренца, в основі якої є коефіцієнт Джині, засвідчує, що спочат­ку відбувається зростання ВВП країни с внаслідок переведення коштів із-за кордону та падіння (через зростання конкуренції на ринку дешевої робочої сили) рівня доходів у країні в. Проте у довгостроковій перспективі, якщо вирівнювання доходів у країні с з країною в не відбудеться, це може призвести до дефіциту трудо­вих ресурсів та спровокувати демографічну кризу в країні с. Саме така модель стає дедалі актуальнішою для відносин: країни Центральної та Східної Європи — ЄС, Мексика — США тощо.

Під час проведення внутрішньокраїнових порівнянь нерідко вико­ристовують також показник валового регіонального продукту — ВРП (Gross State Product (GSP) у США чи GDP of region — у країнах ЄС).

В ідеальній формі ВРП являє собою суму ВВП регіонів країни. Проте існують товари та послуги, які не можна ідентифікувати на регіональному рівні, а віднесення їх до столичного регіону виглядає не зовсім коректним. Так, наприклад, надання консульських послуг та видача в'їзних віз громадянам інших держав з боку відповідних дипломатичних установ США не виглядає як частина ВРП столич­ного федерального округу Колумбія з м. Вашингтон, де знаходиться Державний Департамент США. Проте такий показник далеко не завжди розраховується в національній статистиці (в Україні його поки щоне використовують). Найбільш поширеним для країн ЦСЄ є індикатор валової додаткової вартості — ВДВ (Gross Value Added), який відрізняється від ВРП тим, що в нього не ввійшли всі регіональні податки. В Україні, за експертними розрахунками, ВДВ становить 85—90 % відповідного рівня ВРП.

Для визначення обсягів та напрямів надання системної допо­моги депресивним територіям країн Європейського Союзу вико­ристовують саме цей індикатор.

2. Валовий національний продукт (ВНП чи GNP) також до­сить поширений показник економічного зростання. Як і ВВП, мо­же бути використаним щодо аналізу галузевої і територіальної структури виробництва та невиробничої сфери, питомої ваги різ­них секторів, сукупних витрат на науково-дослідні та конструк­торські роботи, видатків на національну оборону, розрахунків по­даткових надходжень до державного бюджету, співвідношень ВНП до ВВП тощо.

3. Важливе значення в характеристиці моделі розвитку тієї чи іншої країни мають такі відносні показники, як темпи інфляції та рівень безробіття (перевагу при цьому має методика Міжна­родної організації праці — МОП), ставки відсотка, ставки по­датків, динаміка руху курсу національної валюти за відно­шенням до інших валют, рівень продуктивності праці тощо.

Нерідко для порівняння інвестиційної привабливості країн (ре­гіонів) використовують показники прямих іноземних інвестицій (FDI) порівнювані з кількістю населення, що є досить важливим для визначення «рівня країнової конкурентоспроможності», у пер­шу чергу це стосується держав Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР та країн, що розвиваються. До цієї ж групи ін­дикаторів відносять також рівень капіталізації, прибуток на ка­пітал, зростання прибутку на акції та середній обсяг продажів цінних паперів, які свідчать про розвиненість ринкової інфра­структури та ступінь адаптованості господарства країни до здійс­нення системних реформ чи аналізу результатів їх реалізації.

Обсяг та структура зовнішньої торгівлі, співвідношення інвестиційних і споживчих товарів у ній, рівень залежності виробництва ВВП від експортно-імпортних операцій визначають ха­рактер відкритості економіки¹ та дозволяють відносити країни до певного типу і проводити їх класифікацію.

У багатьох випадках економічне зростання національних господарств та відповідну класифікацію держав світу можна іден­тифікувати за соціальними показниками, серед яких наприкінці XX ст. стали вирізняти найбільш інформативні:

• індикатор економічного добробуту (MEW),
• індекс стійкого економічного добробуту (ISEW),
• індекс людського розвитку — ЇЛР (Human Dvelopment Index – HDI).

Вважається, що реальних результатів соціально-економічного процесу досягають ті країни, життєвій рівень населення яких є ви­щим за аналогічний серед держав-сусідів. З 2001 р. ІЛР здобув в ООН ще й іншу назву Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Саме він на інтегративній основі об'єднує в собі три розрахункові компоненти: очікувану тривалість життя, рівень освіти та показник ВВП на душу населення. Опосередковано сюди входять також рі­вень грамотності дорослого населення (у відсотках до осіб, старших 15-ти років), а також сукупний показник кількості осіб, що поступили до навчальних закладів першого, другого та третього ступенів. Рейтинг країн при цьому може суттєво змінюватися по роках. Так, компенсаційний приріст ВВП в Україні уможливив її переміщення з 80-го місця у 2000 р. на 75-е у 2001 р. Проте навіть і зараз ІЛР значно відрізняється від більшості європейських країн (табл. 1.1).

Враховуючи основну методологічну сутність ВВП країн світу, не менш важливим для аналізу моделей розвитку та динаміки трансфор­маційних змін є дослідження галузевої структури цього макроекономічного показника, який традиційно може бути згрупованим таким чином: сільське господарство, промисловість, сфера послуг. Саме на­явність домінуючої питомої ваги останньої є підставою для віднесен­ня певної країни до відповідного типу (наприклад постіндустріальних). Основні закономірності цього процесу наведено у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Дата добавления: 2015-05-23