Диференціація та вирівнювання постіндустріальних країн світу

ПОКАЗНИКИ МІЖНАРОДНОЇ ІММІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ТА РОБОЧОЇ СИЛИ ДО РОЗВИНУТИХ КРАЇН

Назва країни	Іноземні громадяни	Іноземна робоча сила, % від загаль­ної кількість робочої сили
тис. осіб	% від загальної кіль­кості населення
Австрія			5,9	9,3	7,4	10,5
Бельгія			9,1	8,4	7,1	8,9
Данія			3,	4,8	2,4	3,4
Фінляндія			0,5	1,8	...	1,5
Франція			6,3	5,6	6,2	6,0
ФРН			8,4	8,9	...	8,8
Ірландія			2,3	3,3	2,6	3,7
Італія			1,4	2,4	1,3	3,6
Японія			0,9	1,3	0,1	0,2
Люксембург			29,4	37,3	45,2	57,3
Нідерланди			4,6	4,2	3,1	3,4
Норвегія			3,4	4,1	2,3	4,9
Португалія			ІД	2,1	1,0	2,0
Іспанія			0,7	2,2	0,6	1,2
Швеція			5,6	5,4	5,4	5,0
Швейцарія			16,3	19,3	18,9	18,3
Великобританія			3,2	4,0	3,3	4,4

Джерело: Орешкин В. Россия и международная миграция трудовых ресурсов // МЗ и МО. — 2004. — № 3. — С. 75.

Соціальний напрямок трансформації західного суспільства у подальшому визначатиме домінуючий вектор національних економік. Передбачається, що впродовж наступних тридцяти ро­ків розвинуті країни світу витрачатимуть тільки на програми до­помоги людям похилого віку від 9 до 16 % ВВП, що становитиме 64 трлн. дол. США. Це означатиме, що податки треба буде збільшити як мінімум удвічі, що, природно, призводитиме до знижен­ня ділової активності (пригадаємо криву Лаффера) та збільшення державного боргу. У межах ЄС продовжуватиметься координація соціальної політики (в плані імплементації основних постулатів «Соціальної Хартії»), що обумовлюватиме вирівнювання соціаль­них показників (відмова Швеції від певної частини обтяжливих для бюджету програм та збільшення кількості нових соціальних ініціатив у Португалії, Греції, Іспанії, а також у десятці нових членів ЄС).

Значні зміни відбуватимуться й у геополіпшчній ситуації, а відтак і в глобальному економічному порядку. Світовий досвід показує, що такі країни, як Японія, Тайвань, Південна Корея ста­ли провідними економічними державами за 30—50 років, маючи на старті лише надлишок дешевої робочої сили. Політика ТНК щодо руху інвестицій може привести у подальшому до розши­рення «клубу розвинутих країн» за рахунок Таїланду, Малайзії, а у подальшому — Індії, Китаю та Пакистану.

Екологічна проблема матиме своє загострення протягом най­ближчих десяти років. Стефан Шмидхейні у книзі «Смена курса. Перспективи развития и проблеми окружающей срсдьі: подход предпринимателя» (М., 1994 р.) виділяє найбільш проблемні пи­тання подальшого розвитку людства: збільшення споживання природних ресурсів, нераціональне їх використання, руйнацію екосистем, втрату біологічного різноманіття та генетичних ре­сурсів, збільшення шкідливих викидів в атмосферу і глобальні кліматичні зміни.

Нерівномірність економічного та соціального розвит­ку завжди була притаманна людському суспільству, але якщо за часів К. Маркса вона зводилася до посилення суперечностей в отриманні прибутку та його розподілі та перерозподілі, то на­прикінці XX — поч. XXI ст. нерівномірність вже ідентифікува­лася на декількох рівнях: локальному, регіональному, глобаль­ному, міжкрайовому та міжцивілізаційному. Теорія конверген­ції (зближення), яка виникала на початку 70-х рр. минулого сто­ліття, декларувала початок зближення ідеологій соціалізму та капіталізму, проте реально цей процес не відбувся насамперед через неспроможність соціалістичних країн здійснити ринкові перетворення без руйнації основних постулатів панівної ідеоло­гії. Натомість у державах-лідерах активно відбувався процес соціологізації суспільства, зменшувалися суперечності між державами за рахунок створення наднаціональних структур, ма­ла місце координація зусиль урядів, суспільно-громадських та політичних рухів.

Сильний поштовх посиленню диференціацій на локальному, регіональному та міжнародному рівнях наприкінці XX ст. дала глобалізація світового господарства. Чимало дослідників вважа­ють, що саме вона є наслідком загострення нерівномірності світового розвитку, викликаною технологічним проривом країн-лідерів.

Вагомий вплив на незбалансований розвиток глобального гос­подарства здійснюють передусім транснаціональні корпорації. ТНК стали все більше використовувати планову систему органі­зації виробництва, маркетингу та менеджменту, а через це їх екс­пансія почала давати значне нарощування капіталу. Тобто віль­ний ринок перестав бути таким у патріархальному розумінні дослідників кінця XIX — початку XX ст. Так, за розрахунками професора Л. Мяснікової (Росія), у наш час тільки % світової економіки функціонує поза ТНК.

Нечуваного розмаху набирає процес злиття ТНК, який на­прикінці XX ст. набуває характеру стійкої економічної тенден­ції. Капітал фірм об'єднується, а через це ТНК значно поширю­ють свій вплив на національні економіки. Прикладом може бути процес об'єднання автомобільних корпорацій США і Західної Європи. Показовий розподіл світу характерний також для авіа­ційних компаній, головна мета яких полягає у боротьбі за гло­бальні ринки перевезень. Так, до складу «Star Alliance» (Зірко­вий альянс) увійшли найпотужніші європейські авіаперевізники «SAS» (Швеція), «Austrian airlines» (Австрія), «Lufthansa» (Ні­меччина), «Air Canada» (Канада), «United» (США), «Mexicana» (Мексика), а також авіакомпанії з Сінгапуру, Тайваню, Австра­лії, Японії, Нової Зеландії, Бразилії, що дозволяє контролювати значну частину ринків світових авіаперевезень. Подібний аль­янс утворили «Delta» (США) та «Air France» (Франція). Жорст­ка конкуренція зумовила банкрутство авіакомпанії «Sabena» (Бельгія) і розвал «Qualiflyer Group» з швейцарською, порту­гальською, турецькою та іншими авіаперевізниками. За довго­строковими прогнозами, до 2020 р. можуть витримати конкурен­цію в ЄС тільки «Air France», «Lufthansa», «British Airways»,«KLM» і можливо деякі інші. Проте вже у 2004 р. розпочалося перегрупування глобальних авіаційних альянсів, яке відобра­жає подальше загострення конкурентної, тепер уже коаліційної, боротьби.

Глобалізація світового господарства породжує також системні зміни у структурі й характері інвестицій та формування найбільш ефективних моделей швидкого економічного зростання. Методо­логічною основою їх створення може бути нова парадигма — «регіон як квазікорпорація», суть якої зводиться до того, що в ос­нові майбутніх моделей економічного зростання має бути локалі­зоване поєднання інвестицій, новітніх технологій, університетсь­кої освіти та створеної місцевим урядом адекватної інфра­структури, що забезпечує високі конкурентні позиції виробленої продукції. Прикладом таких моделей можуть бути кластери, технопарки, технополіси, іннотехи.

Кластером називають локалізоване поєднання інвестицій, інтелектуального капіталу, виробництва та доцільної інфра­структури на певній території з мстою швидкого впроваджен­ня нових технологій у виробництво як традиційної, так І нової продукції.

Техіюпарки відрізняються від кластерів лише тим, що орієнто­вані на випуск нової продукції, що базується на розробці супер­сучасних технологій.

Технополіси являють собою скупчення технопарків упродовж певної території. Як правило, вони можуть мати відповідну спе­ціалізацію. Прикладом технополісу може бути японське місто Цукуба, яке було організовано як наукове містечко, де у першу чергу розроблялися нові технології. Технополіси можуть мати як певну спеціалізацію, так і утворювати конгломерати технологіч­но різних виробництв.

Якщо всі перелічені вище інноваційно-інвестиційні моделі швидкого економічного зростання базуються на використанні як нових, так і оновлених старих технологіях, то в іннотехах розробляються та використовуються тільки новітні технології.

Загальний повний цикл функціонування кластера триває 12—15 років (потім він поступово трансформується в нову якість чи припиняє своє існування) і має такий схематичний ви­гляд, як на рис. 2.1.

Закон нерівномірності економічного та соціального розвитку має свій відбиток не тільки на міжнародному рівні, а й на внутрішньорегіональному, який в умовах високої динаміки капіталу нерідко викликає певні суперечності.

Процес регіональної конвергенції в країнах світу іде з різною інтенсивністю та значною конфліктністю з боку федеральних урядів, місцевих органів влади та ТНК. Наприклад, у США мож­на говорити про регіональну дивергенцію (розбіжність), яка зумовлена різним характером концентрації капіталу в окремих штатах. Зовнішньоторговельним лідером у цій країні (1997 р.) є штат Каліфорнія, який постачав продукцію за кордон на суму 99 млрд. дол. США (15 % загального експорту). Далі йде штат Техас — 76 млрд. дол. та штат Нью-Йорк — 37,9 млрд. дол. Досить разючий контраст мають «аутсайдери» регіонів США. На 45-му місці знаходиться штат Невада — 1 млрд. дол. США (0,1 %), да­лі — Північна Дакота — 0,8 млрд. дол., Вайомінг — 0,6 млрд. дол. Монтана та Південна Дакота — 0,5 млрд. дол. і Гаваї — 0,3 млрд дол. Досить проблемним щодо традиційного уявлення про багат­ство виглядає штат Аляска. За рівнем федеральної допомоги (по­над 1800 дол. США па душу населення) він не має собі рівних, а за обсягами валового регіонального продукту (ВРП) — має один з найнижчих показників у країні.

Очевидно, що суперечності, які виникли в США у квітні 2000 р. між «старими» та «новими» галузями призведуть у подаль­шому і до регіональних диспропорцій, розмах яких обіцяє бути вражаючим.

Інші підходи панують в Європейському Союзі, в якому долання суперечностей між регіонами та країнами визнається одним з ос­новних завдань угруповання. Політика регіональної конвергенції між активними та депресивними регіонами досить вдало реалізу­ється через наднаціональні структури, тобто завдяки фінансовому механізму структурних фондів та фонду згуртування (статус депресивності регіону визначається раз на сім років за умови, як­що відповідна територія виробляє менш ніж 75 % ВВП на душу населення від середнього по ЄС). На початку XXI ст. (2001 р.) найбільші контрасти мала Велика Британія. Так, на Лондон припа­дало створюваного ВВП (ЄС - 15 = 100 %) (Inner London) 230 %, а на Корнуел та острови Сіллі 70 % (Cornwall & Isles of Scilly), досить велика регіональна асиметрія притаманна також ФРН (Східна та Західна Німеччина). Проте менш проблематичними щодо нерівномірності розвитку регіонів виглядають «малі» країни Європейсько їх) Союзу такі як Люксембург та Данія.

Рис. 2.1. Схема утворення та розвитку кластерів

Умовні позначки: ; ; - сформовані кластери

на національному (; ) та світовому (; ; ) рівнях;

- продукція, що випускається; - сукупність чинників виробництва; - технології, що використовуються.

Зберігаються суперечності між західним та східним узбереж­жями Японії, Північною та Південною Італією, Іль-де-Франс (Центральний регіон) та більшістю інших провінцій Франції, Північною та Південною Канадою тощо.

Таким чином, проблема нерівномірного економічного та соці­ального розвитку залишається актуальною для багатьох країн-лідерїв, а її вирішення натикається на існування двох діалектич­них суперечностей: стихійного нагромадження капіталу на окремих територіях та в деяких секторах національних економік, зу­мовлених глобалізацією світового господарства і наявністю локальних, державних та наднаціональних структур з їх фінансовим механізмом та відповідним інструментарієм, які намагаються пом'якшити процес диференціації територій

Дата добавления: 2015-05-23