Основні економічні показники найбільших країн ЦСЄ

Індикатор розвитку Країна	ВВП, приріст до попереднього року, %	Споживчі ціни, приріст до попереднього року, %	Безробіття ^1, середньорічний рівень, %	Платіжний баланс по поточних операціях, сально в % до ВВП
1. Чехія	3,1	2,0	2,3	2,7	4,7	1,8	0,7	3,5	8,1	7,3	7,6	7,5	-5,7	-6,7	-6,3	-6,4
2. Угорщина	3,8	3,3	3,2	3,5	9,2	5,3	5,3	5,0	5,7	5,8	6,0	6,0	-3,4	-4,0	-4,9	-4,5
3. Польща	1,0	1,4	2,5	3,0	5,5	1,9	2,0	3,0	18,2	19,9	20,5	20,5	-3,9	-3,6	-3,4	-3,7
4. Словаччина	3,3	4,4	4,0	5,0	7,1	3,3	8,0	7,0	19,2	18,5		17,0	-8,5	-8,2	-2,9	-2,0
5. Словенія	2,9	3,2	2,5	3,5	8,4	7,5	5,5	4,5	6,4	6,4	6,5	6,0	0,2	1,7	0,4	0,4
Разом ЦСЕ-5	2,2	2,2	2,7	3,5	...	...	...	...	14,5	15,3	15,7	15,5	-4,2	-4,2	-4,0	-4,0
Болгарія	4,1	4,8	4,5	5,0	7,4	5,8	3,0	4,0	19,7	17,8		17,0	-6,2	-4,4	-3,4	-2,6
Румунія	5,7	4,9	4,0	4,0	34,5	22,5	18,0	15,0	6,6	8,4	8,0	9,0	-5,5	-3,4	-2,7	-4,1
Разом ЦСЕ-7	2,8	2,7	3,0	3,4	...	...	...	...	12,9	13,8	13,9	14,1	-4,4	-4,1	-3,8	-4,0
Росія	5,0	4,3	5,0	4,5	21,6	16,0	14,0	10,0	9,1	8,0	7,5	8,0	11,3	9,5	6,7	...
України	9,2	4,8	6,0	4,0	12,0	0,8	10,0	7,0	11,1	10,2	11,0	11,0	3,7	7,7	4,0	...

За методикою Міжнародної організації праці: 2003 р. — попередні дані; 2004 р. — прогнозні дані.

Джерело: Гаврик П. Страньї с пєреходной зкономикой: тенденции развития и перспективы // Проблеми теории и практики управления. – 2004. - №2. – С.20-26.

Як випливає з неї, споживчі ціни зростатимуть найближчим ча­сом швидше за приріст ВВП, що може призвести до незадоволен­ня населення, яке після 1 травня 2004 р. відчуло на собі, що цінова конвергенція (зближення) розпочалася, а заробітна плата поки що мало корелюється з нею. Слід також відзначити й те, що і в само­му Євросоюзі вирізняється чотири групи «найдорожчих країн», до першої з них Євростатом включено ті, де рівень цін перевищує 120-відсоткову риску середнього по ЄС (Великобританія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ірландія), до другої групи віднесено ті держави, де відповідний показник сягає 100—120 % (Люксембург, Нідерлан­ди, Бельгія, Німеччина, Кіпр, Австрія, Італія, Франція). Третю групу представляють такі країни, як Іспанія, Словенія, Мальта, Португалія, рівень цін у них становить 80—100 %, а ось четверту групу утворюють країни з показником 80 % і нижче — Польща, Литва, Словаччина, Латвія, Чехія, Угорщина та Естонія¹. Проте в Євросоюзі вважають, що одного погрупуваппя для ґрунтовного аналізу замало, тому нерідко використовують контрастні показни­ки, тобто мінімальний і максимальний. Найдорожчою країною при цьому виявилася Ірландія, що має рівень цін у 144 % середнього по ЄС рівня, а ось у Польщі ціни становлять лише 55 % європей­ських. Можна передбачити, що з усуненням митних кордонів ціни в Ірландії навряд чи зменшаться, а ось в країнах четвертої групи швидше за все зростуть, хоча й не дуже стрімко — купівельна спроможність громадян продовжує залишатися досить низькою (за європейськими мірками), а тому більшість урядів вважають, що їх найголовнішим завданням є боротьба з бідністю.

Європейський Союз у цілому є організацією, де чітко визначені соціальні пріоритети, а механізм дії структурних фондів насампе­ред спрямований на допомогу людині, сільському господарству, забезпеченню населення Європи всім необхідним і перш за все відносно дешевим продовольством, на яке громадяни ЄС — 15 ви­трачають від 12 до 20% сімейного бюджету (в Україні ця цифра доходила в окремі роки до 60—70 %). Нові члени Євросоюзу ма­ють показник у 30-^0 %, що аж ніяк не є свідченням про збли­ження з авангардними європейськими націями. Досить різною є зарплата в старих членах ЄС та в нових. За даними В. Іноземцева, на початку XXI ст. цей показник становив в Євросоюзі 22,3 євро/год. (у Швеції та Данії він досяг 29 євро/год., а ось в Португалії лише 9,9), тоді як у США, країні яка має найвищу продуктивність праці у світі, він дорівнює — 17,5 євро/год. Для порівняння:

¹ Євробюлетень. — 2004. — Червень—-липень. — С. 14—15.

в Україні така оплата складає 0,4 євро/год., в Чехії — 4,2 євро/год. Разом з тим, високий податковий тиск у країнах Північної Європи відлякує також інвесторів, у тому числі місцевих, які через цілу низку причин мусять виносити своє виробництво в інші країни, останнім часом -— у країни Балтії. Так, наприклад, Естонія, за різ­ними джерелами, має показник прямих залучених іноземних інве­стицій (ПІІ) від 1200 до 1700 дол. на душу населення (Україна ста­ном на початок 2004 р. лише 138 дол.) і є інвестиційним рекорд­сменом серед держав ЦСЄ.

Варто зазначити також, іцо процес розширення, чи, як його називають в ЄС, коінтеграції, має значні позитивні моменти, ви­ходячи з того, що в основі будь-якої інтеграційної моделі лежить процес зниження трансакційних витрат, який, як правило, не від­чувається впродовж перших місяців розширення кордонів з ЄС, проте у середньостроковій перспективі дає значний ефект, що має прояв у збільшенні інвестицій з найрозвинутих країн ЄС в національні економіки, розширенні ринку збуту товарів та по­слуг, зменшенні «непродуктивних» витрат на перетинання кор­донів, можливості отримувати додаткові кошти зі структурних фондів ЄС та Фонду згуртування, включення в інноваційний процес Європейського Союзу, підвищення соціальних гарантій відповідно до європейської Соціальної хартії тощо.

Разом з тим, «стартовий рівень» держав ЦСЄ перед вступом суттєво відставав від середнього по ЄС, що наявно випливає з табл. 5.12.

Таблиця 5.12

П'ЯТЕ РОЗШИРЕННЯ ЄС: ДЕРЖАВИ-АПЛІКАНТИ У 2002 р.

Назва країни	Населення, млн. осіб	ВВП, млрд. євро за ПКС	ВВП на душу населення 2000 р., євро
			за ПКС	% до ЄС—15
Угорщина	10,2	138,2	13 600
Кіпр	0,8	12,5	17 400
Латвія	2,4	19,8
Литва	3,5	32,6
Мальта	0,4	4,5	11700^1	...
Польща	38,6	365,6
Словаччина	5,4	61,1
Словенія	2,0	35,4
Чехія	10,3	147,3
Естонія	1,4	13,6
Разом, ЦСЄ-10	75,0	836,4
Болгарія	8,4	46,7
Румунія	22,4	131,9
Разом ЦСЄ-12	105,8	1015,0
Туреччина	65,6	383,3
Разом ЦСЄ-12 Туреччина	141,4	1398,3
ЄС-15	378,3	9162,3

¹Дані за 1999 рік

Джерело: Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // МЭ и МО.- 2004.-№7.-С.23

5.8.2. Спільні та відмітні риси трансформаційних процесів у державах ЦСЄ

Питома вага країн мегарегіону (західна частина) у ви­робництві світового ВВП у середині І9⁽)()-х рр. становила, за да­ними В. Колесова та М. Осьмової, 2-2,5 %. У світовому експор­ті на названі вище країни припадало 3,4%, у світовому імпорті — 4,5 %. Особливостями геоекономічного руху цих країн був різний характер здійснюваних економічних реформ, а через це ті держави ЦСЄ, що у 1990 р. мали приблизно рівні стартові умови, підійшли до початку XXI ст. з диференційованими результатами. Темпи падіння основних макроекономічних показ­ників (насамперед ВВП) відрізнялися як за масштабами, так і за тривалістю. Найменшу тривалість падіння мала Польща¹ (2 ро­ки), а також Словенія, Чехія (3 роки), Словаччина, Хорватія, Угор-

Узято період 1990 — 1998 рр.

щина (4 роки). На інші країни припадали досить високі темпи падіння, а їх трансформаційна криза тривала п'ять років і більше. Для деяких країн мегарегіону була характерна тенденція до еко­номічного зростання, однак вона виявилася нестійкою (Албанія, Болгарія, Латвія, Румунія та ін.). Виходячи з цього можна було б відзначити основні заходи, що здійснювали уряди країн Централь­ної та Східної Європи протягом останніх десяти років.

Багато західних фахівців вважало, що системна трансформація постсоціалістичних країн повинна складатися із чотирьох блоків. Перший з них стосувався макроекономічної стабілізації та конт­ролю. Основним напрямком його реалізації було проведення ста­білізаційних програм. Світові експерти вважали, що ці заходи по­винні торкнутися реформування податкової та кредитної політики, а також жорстких фінансових кроків з боку уряду (припинення гі­перінфляції, бездефіцитний чи малодефіцитний бюджет тощо). Потребувала також вирішення проблема зовнішніх розрахунків.

Другим блоком економічної модернізації була трансформація цін та ринку. Вона торкнулася реформи внутрішніх цін, лібераліза­ції зовнішньої торгівлі, системи постачання (транспорт та марке­тинг) та житлового фонду. У галузі праці відбулася лібералізація ринку робочої сили і значні зміни у структурі заробітної плати. У фінансовій сфері мали місце зрушення у банківській системі: з'яви­лися фінансові ринки, зазнали реформування відсоткові ставки.

Третій блок був найбільш складним і конфліктним у реаліза­ції, адже він торкався розвитку приватного сектору, проведення комплексної приватизації майна та реформування виробничої структури. У постсоціалістичних країнах з'явилася приватна влас­ність, закони про банкрутство, про монополізацію, у тому числі про державну тощо. Постсоціалістичні країни по-різному вирі­шували проблему власності на землю, промисловий капітал, жит­ловий фонд та нерухомість.

У низці країн (Угорщина, Чехія, Польща, Румунія та країни Балтії) був прийнятий закон про реприватизацію, який мав серйоз­ні наслідки в плані деформації суспільних відносин у країнах. Відбулися також галузеві та виробничі реформи, внаслідок чого докорінно було змінено характер та структуру матеріального ви­робництва та сфери послуг, питома вага якої впродовж 1990-х рр. невпинно зростила.

Четвертий блок стосувався перегляду ролі держави. У пер­шу чергу змінювалося законодавство, що стосувалося конститу­ції, майна, конкуренції тощо. Вносилися суттєві корективи в об­лік та контролі, в інформаційних системах. Розроблялися нові механізми непрямого управління економікою, а саме: вводилася нова інструментальна та інституційна система щодо оподатку­вання, контролю за бюджетом і витратами, а також кредитно-грошове регулювання.

У соціальній сфері запроваджувалося страхування від безро­біття, нове пенсійне законодавство. Також здійснювалися рефор­ми у галузі охорони здоров'я та освіти. У багатьох випадках сут­тєво зростала питома вага платних послуг у цих галузях, інколи невиправдана.

Під час здійснення комплексного реформування національної економіки були використані різні методологічні підходи і, як на­слідок, у цих країнах були запроваджені різні прикладні моделі. Як правило, комплексна стабілізаційна програма в державах ЦСЄ мала автора, яким здебільшого виступав прем'єр-міністр. Пер­шими з'явилися названі документи в Югославії «Програма Лите Марковича» та Польщі «План Бальцеровича» у 1989 р., а вже на­ступного року (1990 р.) були оприлюднені «План Клауса» у Чехословаччині, «План Купи» в Угорщині, «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» в Румунії. В інших країнах мегарегіону також проводилися відповідні реформи, од­нак вони не мали комплексного характеру, а тому вибірковий підхід давав досить суперечливі результати.

У науковій літературі відзначається існування двох реалізаційних моделей трансформації постсоціалістичної економіки. Перша з них здобула назву «шокова терапія» Л. Бальцеровича у Польщі. Польський і водночас американський професор Гжегож Колодко у книзі «От шока к терапии. Политическая зкономия постсоциалистических преобразований» вдало характеризує методологічну концепцію проведеної реформи, називаючи її «со­ціалістичним фрейдманізмом» чи «гелбрайтовським соціаліз­мом». Швидкість, з якою були запроваджені у Польщі перелічені вище заходи, є просто космічною, однак найбільшою платою за це було не менш космічне зубожіння населення (особливо у пер­ший рік), 70 % якого водночас опинилося за межею бідності. Си­туацію, що склалася на початку 1990-х р., Г. Колодко називає «системним вакуумом: ні плану, ні ринку».

Традиційні для МВФ рекомендації щодо Польщі мали всі ознака монетарної моделі, яка успішно проводилася в країнах Латинської Америки. її відмінюю рисою була швидкість здійс-

Після утворення двох незалежних держав Чехії та Словаччини, основні заходи «Плану Клауса» продовжувалися у цих країнах.

нюваних реформ. Основними заходами «блискавичного» перехо­ду до ринку були: майже повна відмова держави від цінорегулювання та перехід до неокласичної моделі: попит—пропозиція, жорстка бюджетна політика, відмова від багатьох соціальних програм, які були притаманні соціалістичній Польщі, приборкан­ня інфляції шляхом реалізації непопулярних для населення захо­дів (припинення підвищення заробітної плати, індексації дохо­дів), прийняття закону про банкрутство, відмова уряду від підтримки збиткових підприємств, швидка приватизація, лібера­лізація ринку, лібералізація валютної системи та зовнішньої тор­гівлі, стимулювання припливу ПП, відмова від директивного планування та перехід до індикативного. Позитивним наслідком реформ був насправді швидкий перехід до ринкової економіки, негативним — дуже висока «соціальна ціна» за ринкові реформи, яка мала прояв у стрімкому розшаруванні населення країни. Різ­ною мірою досвід Польщі намагалися повторити в Румунії, Ал­банії, країнах Балтії, але в основному країни ІДСЄ тяжіли до ево­люційної моделі розвитку.

Другою моделлю реформування економік постсоціалістичних країн Європи була «градуалістська стратегія», що пройшла до­сить успішну апробацію в Угорщині. Професор Гарвардського уні­верситету (США) та університету «Колегіум» (Угорщина) Я. Корнаї зазначав, що в основу здійснення реформи за угорським зразком було покладено принцип поступовості (еволюційності). Унаслідок цього Угорщина мала досить обнадійливі макроекономічні показники, у тому числі високий рівень іноземних інвести­цій на душу населення, і не вимагала, як інші, реструктуризації своєї заборгованості. У березні 1995 р. країна почала реалізацію чергової стабілізаційної програми, спрямованої на стимулювання стійкості своєї національної грошової одиниці — форинта. Слід зазначити, що основні ідеї градуалізму були використані також під час реформування економік Чехії, Словаччини, Словенії, Ес­тонії, Латвії та Литви. У таких державах, як Албанія, Румунія, Болгарія, країни колишньої Югославії, а також в Україні, Росії, Молдові, програми мали у своїй основі як елементи «шокової терапії», так і «градуалізму», внаслідок чого шок став затяжним.

Основною відмінністю градуалізму від «шокової терапії» була етапність у здійсненні ринкових реформ та забезпечення мінімаль­них соціальних стандартів. Держава не відмовлялася від регулю­вання цін на товари «соціальної групи», приватизація здійснювала­ся у три етапи: мала, середня та велика, обмінні курси національної валюти також регулювалися за допомогою монетарних та немонетарних заходів, зростання зарплати на різних етапах градуалістської моделі то обмежувалося, то лібералізувалося. Характерним при­кладом реалізації такої моделі була Угорщина, але й Чехія, Словач­чина та Словенія також використовували елементи еволюційності у трансформації своєї економіки до ринкового середовища.

Заслуговує на увагу досвід Словенії, де поступовість та повіль­на еволюційність дали обнадійливі результати. Отримавши не­залежність у 1991 р., країна швидко пережила розрив зв'язків із державами колишньої Югославії та іншими зовнішньоекономіч­ними партнерами із ЦСЄ. Модель «ринкового соціалізму», що була використана у Словенії, виявилася досить адаптованою для переходу до «вільного ринку», а елементи планування, у тому числі індикативного, уможливили цивілізоване проведення при­ватизації. У країні не вважали, що іноземний капітал є панацеєю і досить стримано ставились до іноземних інвестицій. З огляду на ці обставини, Словенія має найкращі макроекономічні показники серед усіх постсоціалістичних країн. Середній приріст реального ВВП у країні становив 3,8 % (у період 1993—1998 рр.)¹. У 2000 р. ВВП Словенії за паритетом купівельної спроможності досяг 17 367 дол. на одного жителя, що перевищило аналогічний інди­катор Греції (16 501 дол.). За індексом людського розвитку (0,879) країна посідала 29-е місце (для порівняння: Росія — 60-те, Україна — 80-те). Для цієї держави характерною була рівновага зовнішньоторговельного та платіжного балансів, а зовнішній борг на відміну від інших постсоціалістичних країн не збільшу­ється, а навіть має тенденцію до зменшення. Російський дослід­ник економіки балканських країн Ю. Князев, говорячи про еко­номічний феномен Словенії, відзначає одну дуже важливу рису здійснення ринкових перетворень у цій державі: «Поповнення державного бюджету додатковими коштами від продажу підпри­ємств не було в Словенії самоціллю приватизації через те, що во­на практично не мала бюджетного дефіциту».

Соціальна ціна ринкових реформ у постсоціалістичних краї­нах виявилася досить високою. Про це переконливо говориться у «Доповіді про розвиток людського потенціалу в Центральній та Східній Європі та СНД (1999 р.)», підготовленій спеціальною Програмою розвитку ООН (ПРООН). Через погіршення динаміки середньої тривалості житія мегарегіон втратив близько 9,7 млн. осіб у 1990-х рр. Якщо у 1989 р. близько 14 млн. жителів було за межею бідності, то в середині 1990-х рр. їх налічувалося близько

¹ Використано дані Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР),

147 млн. Суттєво дистанціювалася різниця у доходах населення, а крива Лоренца для таких країн, як Угорщина, Македонія, Руму­нія, Болгарія, Латвія, Естонія, Литва, Словаччина, Чехія, зайняла крайнє праве положення, що говорить про відсутність чи неявну ідентифікацію середнього класу в них — основу сталості класо­вої структури будь-якого суспільства.

Рівень безробіття значно зріс у всіх країнах і, як правило, пе­ревищує позначку у 10%. Найвищий показник мають Македо­нія — понад 30 %. Реальна картина має ще гірший вигляд, вихо­дячи з тою, що рівень прихованого безробіття значно вищий, ніж офіційний. У зв'язку з цим, застосування моделі Оукена для під­рахунку реального рівня безробіття є досить проблематичним, тому що ВВП (чи ВНП) значною мірою формується у тіньових структурах (в Україні та Росії він перевищує 50 %, в Угорщині — 30 %). За експертними даними, зазначений показник безробіття у країнах Східної Європи сягає 35 %, що на 10 % вище, ніж у США під час великої американської кризи 30-х рр. XX ст.

У багатьох фахівців, що займаються проблемами постсоціалістичної економіки, сформувалося враження, що недоліків трансфор­маційного процесу значно більше, ніж переваг. Р. Грінберг (Росія) вважає, що подібна ситуація склалася через комплексну кризу неоліберальної Ідеології, що була застосована для постсоціалістичних країн. Основними наслідками трансформацій для країн ЦСЄ, крім перелічених у «Доповіді ПРООН» стали: 1) невиправданість надій на скорочення розриву між Сходом і Заходом: ця розбіж­ність зросла, а не зменшилася, як того очікували; 2) суттєво скоро­тилися соціальні функції держави, тоді як у всьому світі вони по­силювалися; 3) ступінь ментально-психологічної готовності до ринкових перетворень виявилася недостатньою; 4) конверсія гіпертрофувала мілітаризоване виробництво; 5) ортодоксальний монетаризм, що був використаний для формування моделей рин­кової трансформації, завдав великої шкоди країнам мегарегіону.

Рівень приватизації в Чехії, Польщі, Угорщині та Словаччині був досить високим уже у середині 1990-х рр. Більше того, пито­ма вага у виробництві ВВП з боку приватних підприємств домі­нує над тими, що збереглися ще у державній власності, і за міс­цевими законами не підлягають приватизації. Ці особливості знайшли відображення у табл. 5.13. Найбільш високі темпи при­ватизації мала Чехія, де вона [приватизація] пройшла у три етапи (хвилі) 1992, 1994 та 1996 рр. Після завершення цього процесу було припинено діяльність Міністерства приватизації країни, яке повністю виконано покладені на нього функції, Упродовж 1995—-2002 рр. питома вага приватного сектору в державах ЦСЄ зростала повільно і досягла рівня 70-80 %.

Таблиця 5.13

ПИТОМА ВАГА ПРИВАТНОГО СЕКТОРУ У ВИРОБНИЦТВІ ВВП, %

Чехія
Угорщина
Польща
Словаччина
Середня по мегарегіону	14,3	29,5	68,8

Джерело: Власні розрахунки за: Williams A., Balas V., Zajac S., The EU and Central Europe: the remarking of Economic Relationships // Journal of Economic and Social Geography. – 1998.-№2.-Р.131-149

Яскравим свідченням зближення позицій мегарегіону з країна­ми ЄС можуть бути таблиці 5.14 та 5.15. У 1997—2001 рр. краї­ни — члени ЄС домінували в експорті держав ЦСЄ, за винятком Словаччини; подібна картина спостерігалася і в імпорті. Виробни­цтво ВВП на душу населення також не дуже дистанціювалося (за винятком Естонії та Польщі) від нових країн — членів ЄС. Провід­ні позиції посідали, як зазначалося раніше, Словенія та Чехія. На­ступні роки для Чехії були менш вдалі, ніж попередні. Вже у 1997 р. зростання ВНП стало від'ємним, а потім близьким до 0.

Таблищ 5.14

ПИТОМА ВАГА ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ПО КРАЇНАХ ЦСЄ, %

Країна	Рік	Експорт	Імпорт
ЄС	Інші роз­винуті країни	ЦСЄ	Інші	ЄС	Інші роз­винуті країни	ЦСЄ	Інші
Польща	1990 1997	52,5 64,0	10,7 4,9	6,4 6,8	30,1 24,2	51,1 63,8	15,2 9,7	4,6 6,0	29,0 20,5
Чехія	1990 1997	38,4 59,9	5,3 5,3	12,6 21,1	43,7 13,9	40,5 61,5	6,8 8,7	12,4 13,0	40,3 16,8
Словач­чина	1990 1997	41,4 45,0	2,5 3,7	16,7 37,8	39,4 13,5	33,1 39,5	4,4 7,9	7,5 28,2	55,0 24,4
Угорщина	1990 1997	42,1 71,2	11,9 6,3	7,9 7,7	38,1 14,9	43,1 62,8	10,0 9,9	8,7 6,8	38,1 20,5
Словенія	1990 1997	64,8 63,6	8,2 5,7	5,5 6,2	21,4 24,6	69,0 67,4	11,8 9,5	5,3 7,7	13,9 15,4

Джерело: Baldersheim H., Stanlberg K. Nordic Region-Bilding in European Perspectiv. – Aldershot: Ashgate, 1999. — Р. 30.

Тільки у 2000 р. у Чехії знову розпочався період помірного економічного зростання, однак, попри все, країна не досягла рів­ня 1989 р., тоді як Словацька республіка, яка не так наполегливо орієнтувалася на західний ринок, у 2000 р. вийшла на рівень 1989 р. (табл. 5.15).

Таблиця 5.15

Дата добавления: 2015-05-23