Лекція № 11. Розвиток сприймання дитини

ПО

ПЛАН

1. Співвідношення мислення та мови в роботах Л.С. Виготського і Ж Піаже.

2. Розвиток форм і функцій мови в дошкільному віці.

3. Практичне оволодіння мовою.

3.1. Розвиток словника і граматичної будови мови;

3.2. Розвиток фонематичного слуху;

3.3. Усвідомлення словесного складу мови;

3.4. Розвиток зв'язної мови.

4. Передумови формування у дошкільників писемної мови.

Література:

1. Люблинская А.А. Детская психология. - М., 1971.

2. Мухина B.C. Детская психология. - М., 1999.

3. Немов Р.С. Психология. Кн. 2. - М., 1998.

4. Общение и речь: развитие речи детей в общении со взрослыми/Под ред. М.И. Лисиной. - М., 1985.

5. Поддьяков Н.Н. Мышление дошкольника. - М., 1977.

6. Развитие познавательных и волевых процессов у дошкольников/Под ред. А.В. Запорожца и ЯЗ. Неверович. - М., 1965.

7. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. - М., 1996.

8. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М., I960.

Основні поняття: егоцентрична мова; ситуативна та контекстна мова, діалогічна та монологічна мова; функції мови: плануюча, регулююча, знакова; фонематичний слух, активний та пасивний словник; мовна дійсність.

1. Жодному явищу при вивченні психології розвитку дитини не приділялося такої пильної уваги, як мисленню і мові. Це пояснюється тим, що мова і мислення являються процесами, що визначають інтелектуальний розвиток дитини.

Л.С.Виготський був одним з перших, хто почав займатися глибоким вивченням цієї проблеми і звернув увагу на те, що мислення і мова, поєднуючись між собою у дорослої людини, мають у своєму генезисі різні корені та довгу історію незалежного існування і розвитку.

Крик, лепет (белькотання) і навіть перші слова дитини є стадіями в розвитку мови, практично не пов'язаними з інтелектом. На цьому етапі мова дитини є скоріше емоційно-експресивною і комунікативною формою поведінки, ніж інтелектуальною, тобто слугує вираженню та обміну почуттів. Сам розвиток мови тут тільки починається і носить підготовчий характер. Спочатку у дитини формується фонематичний слух. Він складається задовго до того, як дитина починає користуватися мовою. Починаючи з раннього віку дитини, близько двох років, лінії розвитку мислення і мовлення зближуються і дають початок новій формі поведінки, характерній для людини. В результаті такого зближення підростаючому індивіду відкривається символічна функція мови. Дитина, у якої стався цей найважливіший психологічний перелом, починає самостійно і активно поширювати свій словниковий запас, ставлячи з приводу кожної нової речі питання. Зовнішня сторона мови продовжує розвиватися у дитини від слова до поєднання двох або трьох слів, потім — до простої фрази, пізніше до складних речень, і нарешті, до зв'язного мовлення, яке складається з розгорнутого ряду думок - речень.

Відомо також, що за своїм значенням перше слово-морфема дитини є ціла фраза, односкладне речення за змістом.

///

Семантичний план мови, як зазначає Л.С. Виготський, є тільки одним з її внутрішніх планів, пов'язаних з мисленням. За ним відкривається план внутрішньої мови, яка власне і є мовним мисленням. Однак, внутрішня мова формується у дітей тільки у старшому дошкільному віці. Особливу лінію в розвитку мислення дітей представляє та, яка характеризується послідовним поєднанням думки зі словом, і виступає спочатку у вигляді зовнішнього, а потім внутрішнього діалогу людини, який має форму запитань і відповідей на них.

Перші ознаки-передумови розвитку діалогічної форми спілкування між дитиною і дорослим з'являються у двохмісячному віці. У цей період дорослий стимулює пізнавальну активність малюка і демонструє потрібні форми поведінки в діалозі. У ранньому віці дитина починає грати у ньому активну роль, з'являються перші її особистісні питання. Зміст і характер цих питань звичайно відтворюють ті, з якими раніше дорослий звертався до дитини ще у домовленнєвий період її розвитку.

У дошкільному віці, від 2,5-6-7 років, відзначається період найбільшої активності дитини у постановці питань до дорослого (вік "чомучок"). Тут у наявності та обставина, що діалог перестав бути для дитини формою спілкування і перетворився у міркування за участю дорослого. Під кінець дошкільного віку зовнішній діалог переходить у внутрішній. Ознакою переходу зовнішнього діалогу у внутрішній є відомий феномен дитячої егоцентричної мови. З початком молодшого шкільного віку відбувається чіткий поділ двох форм діалогу: діалогу як засобу управління міжособистісним спілкуванням і діалогу як засобу організації індивідуального мислення.

Як Л.С. Виготський стосовно мови, так і Ж. Піаже у зв'язку з мисленням зробив висновок про те, що мислення формується задовго до того, як стає мовленнєвим.

У 1923р. французьким психологом Ж. Піаже було опубліковано роботу, присвячену проблемам розвитку функцій мови. Відповідно до своєї загальної концепції розвитку свідомості у дітей, Піаже розрізняє мову соціалізовану, яка виконує функцію спілкування, і мову егоцентричну, яка не виконує функції спілкування і є мовою для себе. Піаже дійшов висновку, що у дошкільному віці егоцентрична мова складає значну частину усіх висловлювань дітей, досягаючи у трирічному віці 56% висловлювань дитини і спадаючи до 7 років до 27%.

Зростаюча соціалізація мови за Піаже пов'язана з розвитком у дітей до 7-8 років спільної діяльності з дорослими.

Однак, як показали дослідження Л.С. Виготського та B.C. Сиркіної, виникаючи за умови, які утруднюють реальне співробітництво, егоцентрична мова має соціальний напрямок і є своєрідним мовленнєвим еквівалентом реального практичного співробітництва в тій чи іншій діяльності дитини. В міру розвитку самостійності дитини егоцентрична мова згортається і переходить у внутрішній план, стаючи засобом мислення.

2. У дошкільному віці відбувається зміна способу життя дитини, формування нових стосунків з дорослими і нових видів діяльності, що приводить до диференціації функцій і форм мови.

З'являється нова форма мови - повідомлення у вигляді монологу,, розповіді про пережите і побачене, про задум гри тощо.

Одним з найважливіших напрямків у розвитку мови дошкільника є поява її нових форм - контекстної та пояснювальної.

Г.М. Леушина провела спеціальне дослідження розвитку зв'язного мовлення у дітей дошкільного віку. Було виявлено, що в одних і тих же дітей мова може бути то більш ситуативною, то більш контекстною, залежно від завдань і умов спілкування.

Ситуативна мова дитини зрозуміла при врахуванні ситуації, з опорою на невербальні засоби спілкування. Ця мова виступає в формі, діалогу і пов'язана з чуттєвим досвідом малюка.

Отже, ситуативність мовлення не є чисто віковою особливістю, характерною для дітей дошкільного віку, і навіть, у найменших дошкільнят за певних умов спілкування виникає і проявляється контекстна мова.

Протягом дошкільного віку в мові дитини наростають риси контекстності.

Контекстна мова у дитини в дошкільному віці співіснує з ситуативною. Контекстну мову відрізняє зв'язність, коли зміст висловлювання розкривається в самому його контексті. її одиницею стає вже не слово, а речення. Виникнення контекстної мови забезпечується збагаченням словника дошкільника та освоєнням ним граматичного ладу мови.

Як уже зазначалось, ситуативна мова не є віковою особливістю. Вона часто зустрічається в спілкуванні дитини з дорослими та однолітками, коли діти виконують сумісну діяльність.

Ситуативна мова присутня у дошкільників при розповідях на теми зі свого побуту, при переказі з уведенням картинок.

У старших дошкільників ситуативність мови значно знижується і в побутових розповідях, і в переказах незалежно від наявності картинок. Зростають риси контекстності в мові. Мова стає більш послідовною та логічною.

Наприкінці дошкільного віку у дитини співіснують ситуативна і контекстна мова. Використання кожної з них залежить від завдань і умов її спілкування з оточуючими.

Пояснювальна мова - найбільш складна форма мови дитини в дошкільному віці. Вона спирається на розвиток мислення та потребує від дитини вміння встановлювати і відображувати в мові причинно-наслідкові зв'язки. Пояснювальна мова передає достатньо складний зміст.

На підставі своїх матеріалів Г.М. Леушина вважає, що не монолог, а діалогічна мова є первинною формою мови дитини. Перехід від діалогічних форм мовлення до розгорнутих висловлювань визначається не тільки суттєвою зміною задач, змісту і умов спілкування дитини з

112

113

дорослими, а і засвоєнням граматичних форм рідної мови. Не менш важливою умовою для формування зв'язної мови дошкільника є оволодіння мовою як засобом спілкування. У дошкільному віці з'являється егоцентрична мова. Як показали дослідження Л.С. Виготського, егоцентрична мова за своєю природою є мовою соціальною, що вийшла з надр соціального середовища - особливою формою мови для себе. На підставі досліджень Л.С.Виготський дійшов висновку, що, можливо, егоцентрична мова крім чисто експресивної функції розряду, крім того, що вона просто супроводжує дитячу активність, дуже легко стає засобом мислення у власному значенні, тобто починає виконувати функцію утворення плану вирішення завдання, що виникає у поведінці. На цій підставі Виготський доходить висновку, що егоцентрична мова не зникає, а перетворюється на внутрішню мову.

Л.С.Виготський у співробітництві з О.Р. Лурія, О.М. Леонтьєвим дослідили причини, які породжують егоцентричну мову. Для цього експериментально викликалися порушення і ускладнення у вільному перебігу дитячої діяльності.

При виникненні труднощів в інтелектуальній діяльності, егоцентрична мова відображає бажаний для дитини зміст співробітництва і допомоги. Тим самим егоцентрична мова об'єктивно виконує регулюючу функцію відносно діяльності.

Нові форми мови забезпечують змістовність спілкування дитини з однолітками та дорослими, усвідомлення свого досвіду.

Розглянемо розвиток функції мови у дитини дошкільного віку.

У дошкільному віці формується нова функція мови - інтелектуальна, яка планує і регулює практичні дії дитини. Інтелектуальна функція мови виступає засобом мислення. Слово фіксує результат діяльності, закріплюючи його в свідомості дитини. Дитина вже не лише констатує сприйняте або відтворює попередній досвід, вона розмірковує, зіставляє факти, робить висновки, відкриваючи в предметі нові зв'язки та закономірності. Мовне міркування до 5-6 років перетворюється у спосіб вирішення завдань. Включення мови до пізнавальної діяльності призводить до інтелектуалізації всіх пізнавальних процесів. Мова перебудовує чуттєве пізнання, змінює співвідношення мислення та дії, закріплює оцінки, судження, призводячи до вищих форм інтелектуальної діяльності. Інтелектуальна функція мови переплітається з комунікативною.

У дошкільному віці для дитини з'являється можливість використовувати предмети-знаки в якості замінників відсутніх предметів. Знакова функція мови засвоюється дитиною у предметній діяльності (послідовно оволодіває функціональним призначенням предметів). Слово, залишаючись тим самим у своєму найменуванні, зміцнює свій психологічний зміст. Слово виступає як своєрідний знак, що використовується для зберігання і передачі деякої ідеальної інформації про те, що лежить за межами словесного позначення.

У дошкільному віці виникає і саморегулятивна функція мови. Мова дитини все більше залучається до її діяльності, виконуючи функцію планування, що призводить до виділення в діяльності старшого дошкільника двох моментів: прийняття рішення та планування його практичного виконання. Мова переміщується з результату діяльності на її початок, не лише фіксуючи результат, але і передбачаючи його. Планування діяльності в мові значно підвищує її ефективність, робить задум більш стійким, а його досягнення більш швидким, точним та правильним. На основі планування практична та розумова діяльність стають довільними та цілеспрямованими.

Таким чином, протягом дошкільного віку у дитини відбувається розвиток та вдосконалення форм та функції мови, що забезпечується з'єднанням мови та мислення, завдяки чому мова перетворюється в розумову інтелектуальну діяльність.

3. У дошкільному віці розвиток мови проходить у декількох напрямках: удосконалюється її практичне використання у спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мова стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення.

Розглянемо основні напрямки практичного оволодіння мовою дитини-дошкільника:

Розвиток фонематичного слуху;

Розвиток словника дитини;

Розвиток граматичної будови мови;

Розвиток звукової сторони мови.

3.1. Протягом дошкільного періоду продовжує зростати словниковий запас дитини. Порівняно з раннім дитинством словник збільшується у З рази. При цьому зростання кількості слів безпосередньо залежить від умов життя і виховання дитини; індивідуальні особливості тут більш помітні, ніж у будь-якій іншій галузі психічного розвитку.

Словник дитини-дошкільника швидко збільшується не тільки за рахунок іменників, а й за рахунок дієслів, займенників, прикметників і сполучних слів. Паралельно дитина оволодіває вмінням сполучати слова в речення за законами граматики.

В період дошкільного дитинства засвоюється морфологічна система рідної мови, діти оволодівають складними реченнями, єднальними сполучниками, а також більшістю розповсюджених суфіксів. У дошкільному віці діти надзвичайно легко утворюють слова, змінюють їх зміст, додаючи різні суфікси.

Засвоєння мови визначається активністю самої дитини щодо мовної дійсності. Ця активність дошкільника проявляється при словотворенні і словозміні. Саме у дошкільному віці з'являється чутливість до мовних явищ.

Поряд з орієнтуванням на зміст слів дошкільники виявляють великий інтерес до звукової форми слова незалежно від його значення. Це

114

115

спостерігається у складанні рим. Надзвичайна активність дитини до мови лише виливається у віршовану форму, але насправді це далеко не поетична творчість.

Орієнтування на звукову форму слів передається не тільки у віршуванні. Поява у дітей орієнтування на звукову форму слів сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови.

Орієнтування як на змістовий, так і на звуковий бік мови здійснюється в процесі її практичного використання. У дошкільника поступово розвивається мовне чуття і разом з тим здійснюється розумова робота.

На п'ятому році життя у дитини з'являються намагання осмислити значення слів і пояснити їх походження, вона зіставляє слова між собою та з іншими словами, співзвучними їм. Тут смислове тлумачення прямує за звуковим зіставленням, тому намагання дошкільника пояснити етимологію (первинне значення, походження слова) не завжди успішне.

3.2. Фонематичний слух формується у дитини на основі
безпосереднього мовного спілкування. Вже на кінець раннього дитинства
діти добре диференціюють слова, відмінні одне від одного навіть одним
дзвінким або "глухим, твердим чи м'яким звуком. Тобто первинний
фонематичний слух достатньо розвинений дуже рано.

Однак проводити звуковий аналіз слова, розбивати слово на складові звуки і встановлювати порядок звуків у слові дитина не вміє навіть і на кінець дошкільного віку.

Тому дитина 5-6 років утруднюється дати аналіз найпростіших слів, які складаються, наприклад, з трьох звуків.

Навчання дітей звуковому аналізу слова показало, що за певних умов навіть молодші дошкільники можуть виділяти перший і останній звуки в слові, а для дітей середнього дошкільного віку це завдання не містить труднощів. При аналізі звукового складу слова дитина починає вимовляти його особливим способом - з інтонаційним виділенням того звука, який промовляється окремо.

Таким чином, дитина дошкільного віку може навчитися вимовляти слова з метою виявлення їх звукового складу, відмовляючись при цьому від усталених у спілкуванні звичних форм вимовляння слів.

Вміння робити звуковий аналіз слова сприяє успішному оволодінню дитиною у подальшому читанням і письмом.

3.3. На відміну від практичного оволодіння мовою досить успішного
у дошкільному віці, усвідомлення дитиною самої мовленнєвої дійсності
(як дійсності, що існує самостійно) і усвідомлення словесного складу
мовлення значно відстає.

Довгий час у процесі спілкування дитина орієнтується не на словесний склад мови, а на предметну ситуацію, яка й визначає розуміння слів. Для оволодіння грамотою дитині необхідно навчитися усвідомлювати словесний склад мовлення. Без спеціального навчання діти ставляться до

речення як до єдиного змістового цілого, єдиного словесного комплексу, який означає реальну ситуацію.

У випадку, коли дитина починає читати, усвідомлюється і словесний склад мови. Значно прискорює формування цієї здібності спеціальне навчання, завдяки якому на кінець дошкільного дитинства діти починають виділяти слова у реченні.

У віці 4-5 років мова стає для самої дитини предметом аналізу, вона намагається зрозуміти її, говорити про неї. Діти старшого дошкільного віку відрізняють дійсні слова, що є у мові, від вигаданих, штучно створених. Діти до 6 років звичайно вважають, що у слова є тільки одне значення, і не бачать нічого смішного в жартах, заснованих на грі слів. Лише з 11-12 років вони здатні розуміти жарти, що базуються на неоднозначності граматичних структур чи різноманітних змістових інтерпретаціях.

3.4. У ранньому дошкільному віці мова дитини зберігає яскраво виражений ситуативний характер. Вона експресивна, уривчаста та аграматична (Г.М. Леушина). Поступово ситуативна мова дитини-дошкільника змінюється зв'язною. Ця зміна відбувається не фронтально та одночасно у мовленні дитини. Раніше за все діти переходять до зв'язного викладення в розповідях спокійного, оповідного характеру. При передачі подій, які викликали яскраві емоційні переживання, дитина довше затримується на їх ситуативно-експресивному викладі.

Спеціальне вивчення розмовної мови у дітей від 3 до 5 років (В.І. Ядешко) показує, що одночасно з накопиченням словника в їх мові з'являються нові категорії помилок. Набуваючи більшої свободи мовного вираження, дитина починає довільно будувати речення. Вона часто пропускає підмет або присудок в реченні, замінює особовий займенник називанням його в третій особі, що призводить до викривлення під час передачі змісту.

Переказуючи, численні незрозумілі слова дитина пропускає або довільно замінює їх більш зрозумілими словами, спираючись на "почуття знайомого".

Засвоєння граматики, у тому числі і складних речень, безпосередньо залежить від культури мови дітей, від уваги до неї вихователів та батьків. Чим більше діти розповідають про побачене на прогулянці, екскурсії тощо, тим швидше розвивається у них зв'язне мовлення.

В родині та в дошкільному закладі під керівництвом дорослих діти вчаться говорити виразно. Вирішення цього завдання потребує чутливості дитини до мови дорослих. Передаючи різними інтонаціями, темпом, акцентами, паузами, посиленням або послабленням голосу своє ставлення до того, про що розповідається, вихователь прагне викликати у дитини відповідні переживання, збудити схожі почуття, створити певний настрій. Це досягається у випадку, коли вихователь прагне, щоб діти розуміли твір, а не лише відтворювали ті інтонації, з якими він його прочитав. Це буде

116

117

сприяти надбанню мовою дитини природної виразності, інтонаційної барвистості.

4. У дошкільному віці закладаються передумови формування у дітей найбільш складного виду мови - писемної. "Історія письма у дитини починається значно раніше тієї миті, коли вчитель вкладає їй до рук олівець і показує, як треба писати букви" (Л.С.Виготський). Формування цієї здатності у дитини можливо вже на початку дошкільного дитинства і пов'язане з появою графічної символіки. Якщо дитині 3-4-х років дати завдання записати і запам'ятати фразу (діти у цьому віці, безумовно, не вміють ще ні читати, ні писати), то спочатку дитина немов "записує", креслить на папері щось зовсім безглузде. Однак, коли перед дитиною ставиться задача "прочитати" записане, то у результаті спостереження за діями дитини складається враження, що вона читає зображене, немов воно для неї дійсно означає щось конкретне.

Для дитини цього віку намальовані рисочки, мабуть, щось означають і перетворилися на мнемотехнічні знаки - примітивні вказівки для змістової пам'яті. Як зазначає Л.С.Виготський, ми можемо бачити у цій мнемотехнічній стадії першу провісницю майбутнього письма. Простий дитячий малюнок сутнісне є своєрідною символічно-графічною передумовою писемного мовлення дитини.

Малюк, якому за допомогою піктограми (зображення змісту деякого повідомлення у вигляді малюнка) складно зобразити будь-яке слово чи фразу, діє так: замість предмета, який важко зобразити, малює легкий у зображенні предмет, але пов'язаний з ним за змістом, або замість предмета ставить певний умовний знак. Іноді предмет змінюється зображенням тільки однієї його частини або схемою. Всі ці шляхи ведуть до переходу від піктографічного до символічного або звичайного для нас знакового письма.

Встановлено, що первинне в писемному відтворенні слів дитина-дошкільник копіює ритм фрази, яку записує, а також довжину фрази (у довжині "запису"). Дитина досить рано виявляє тенденцію записувати короткі слова чи фрази штрихами відповідної довжини, а довгі - великою кількістю кривих. Подальший розвиток письма відбувається шляхом перетворення недиференційованого запису в дійсний знак. Штрихи і криві лінії згодом замінюються усвідомленими фігурами і малюнками, а вони в свою чергу готуються місце для писемних знаків.

Таким чином, у дошкільному віці розвиток мовлення дитини має такі особливості:

1. Мовлення відривається від конкретної ситуації, втрачає ситуативність, перетворюючись на універсальний засіб спілкування;

2. З'являються зв'язні форми мовлення, зростає його виразність;

3. Дитина вчиться викладати свої думки зв'язано, логічно, міркування перетворюються на засіб вирішення інтелектуальних завдань, а мова стає знаряддям мислення та засобом пізнання, інтелектуалізації пізнавальних процесів;

4. Розвиваються функції мови, укладається розуміння форм мовної дійсності;

5. Мова стає особливим видом довільної діяльності, формується свідоме ставлення до неї.

Контрольні запитання:

1. З чим пов'язаний розвиток інтелектуальної функції мови в дошкільному дитинстві?

2. Розкрийте відмінності в поглядах Л.С. Виготського та Ж. Піаже на егоцентричну мову дошкільника.

3. Чому діалогічна мова являється першою формою мови дошкільника?

Питання для самоперевірки:

1. Які функції мови розвиваються у дитини в дошкільному віці?

2. Яка специфіка розвитку мови дошкільняти?

3. В яких напрямках відбувається розвиток мови дитини -дошкільника?

Дата добавления: 2015-05-23