Лекція № 8. Розвиток емоційної сфери дитини

ПЛАН

В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Лекція № 7. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

1. Загальна теорія розвитку особистості дитини-дошкільника.

2. Передумови розвитку особистості дошкільника.

3. Розвиток особистості дитини дошкільного віку:

3.1. Формування якостей особистості дошкільника;

3.2. Засвоєння моральних норм в дошкільному віці;

3.3. Зміст мотивів поведінки дошкільника, формування ієрархії
мотивів;

3.4. Особливості самосвідомості та самооцінки дитини дошкільного
віку.

4. Негативні утворення в розвитку особистості дошкільника.

Література:

1. Детская практическая психология /Под. ред. Т.Д. Марцинковской. - М., 2000.

2. Люблинская А. А. Детская психология.- М, 1971.

3. Мухина B.C. Детская психология. -М., 1999.

4. Психология человека от рождения до смерти/Под ред А.А. Реана - СПб, 2002.

5. Психология личности и деятельности дошкольника./Под ред. А.В. Запорожца, Д.Б. Эльконина. - М, 1965.

6. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. - ML, 1996.

7. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М, 1960.

Основні поняття: особистість, саморегуляція: емоційна, інтелектуальна, моральна, мотив, супідрядність мотивів, самооцінка, самосвідомість, статева ідентифікація, внутрішня позиція.

1. У вітчизняній психології створення теорії особистості було розпочато О.М Леонтьєвим. На думку О.М. Леонтьева, кожна стадія психічного розвитку характеризується певним відношенням дитини до дійсності. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна типу діяльності дитини, її відношення до дійсності.

Згідно з цією теорією, основною діяльністю дошкільника стає гра, яка виникає на межі раннього та дошкільного дитинства.

Початок формування особистості дитини О. М. Леонтьев пов'язує з появою на початку дошкільного віку супідрядності мотивів, яка розвивається протягом дитинства. Характерною особливістю різних видів діяльності, що виникають у дошкільному віці, є те, що всі вони юуджуються та спрямовуються не окремими мотивами, а системою таємно супідрядних мотивів.

Зміни, що відбуваються в загальній будові діяльності дитини цього піку, О.М. Леонтьев вважає вирішальними та пов'язує з ними весь психічний розвиток дитини. Велике значення має виділення супідрядності мотивів діяльності як центрального ланцюга формування особистості.

На думку Д.Б. Ельконіна, в цій теорії не розроблено положення, що стосується розкриття нових відносин дитини і дорослих. Якщо протягом раннього віку дитина лише наслідувала дорослого та не виділяла себе і і пою поведінку з сумісної діяльності з ним, то вже на початку дошкільного піку вона все більше виокремлює свої дії від дій оточуючих. Вона прагне і спер сама брати участь у житті та діяльності дорослих. Дитина-дошкільник дивиться на дорослого як на зразок; вона починає діяти, як "меликий". Поведінка дитини опосередковується її уявленнями про дії та поведінку дорослих людей.

На основі розвитку нового зв'язку між дитиною та дорослим, коли останній виступає як образ, що орієнтує дії та вчинки дитини, формуються основні особливості особистості дошкільника.

В ході формування довільних дій та вчинків у дитини-дошкільника підбувається виникнення нового типу поведінки - особистісного, тобто такого, що опосередковується орієнтовними образами, змістом яких с гають суспільні функції дорослих, їх ставлення до предметів та один до одного.

Види діяльності, які виникають у дошкільному віці відрізняються не пише за своїм змістом, але і за стосунками між дитиною та дорослим, за отакою участі дорослого в тій чи іншій діяльності. За характером цих нідносин можуть виділяються наступні типи діяльності дитини дошкільного віку:

1. Гра, в якій дорослий, його суспільні функції і ставлення до речей та інших людей присутні опосередковано, через роль, яку бере на себе дитина. Поведінка дитини в грі опосередкована орієнтовним образом

дорослого. У грі відбувається інтенсивне формування механізмів особистісної поведінки, тобто механізмів підкорення своєї поведінки образу, даному в ідеальній формі, в формі уявлення. Близькими до гри є різноманітні форми продуктивної діяльності.

2. Різноманітні види праці, особливого побутової, в яких дитина вступає у відносини з дорослими через результати своєї діяльності.

3. Організовані заняття, в яких дорослий організовує діяльність дитини через зміст запропонованих завдань та їх оцінку.

4. Діяльність, пов'язана з виконанням різних режимних моментів, у якій відносини дитини і дорослого подані в безпосередній формі.

На початку дошкільного віку всі ці типи діяльності близькі один до одного і диференціація їх відбувається поступово. Отже, в процесі розвитку відносин між дитиною та дорослим і диференціації всіх видів діяльності в дошкільному віці, відбувається:

1. Виникнення та розвиток супідрядності мотивів;

2. Засвоєння етичних норм;

3. Розвиток довільної поведінки;

4. Формування особистісної свідомості.

2. У дошкільному віці формується той порівняно стійкий внутрішній світ, що дає підстави вперше назвати дитину особистістю, яка хоч і не повністю склалася, але здатна до подальшого розвитку і вдосконалення. Розвиток особистості дитини двобічний. Один з них полягає в тому, що дитина поступово починає розуміти навколишній світ і усвідомлює своє місце в ньому. Це породжує нові типи мотивів поведінки, під впливом яких дитина здійснює ті чи інші вчинки. Другий бік - це розвиток почуттів і волі. Вони забезпечують дієвість цих мотивів, стійкість поведінки, її певну незалежність від змін зовнішніх обставин.

Основний шлях впливу дорослих на розвиток особистості дітей -організація засвоєння моральних норм, які регулюють поведінку людей у суспільстві. Ці норми засвоюються дитиною в першу чергу під впливом зразків і правил поведінки. Зразками поведінки для дітей слугують передусім дорослі - їх вчинки і взаємовідносини. Найбільш суттєвий вплив має на дитину поведінка безпосереднього оточення.

Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих багатьма засобами - спостерігає їх працю, слухає вірші, розповіді, казки. Зразком для дитини може слугувати також і поведінка однолітків, які користуються популярністю в групі.

Вирішальним моментом у засвоєнні зразків поведінки є оцінка, яку дають дорослим і дітям ті люди, до яких дитина прив'язана, думка яких для неї найбільш авторитетна.

У дошкільному віці діти засвоюють правила поведінки, які ускладнюються протягом дошкільного дитинства, забезпечують організацію повсякденної поведінки дітей. Пред'являючи дітям вимоги й оцінюючи їх вчинки, дорослі вимагають виконання цих правил. Поступово й самі діти починають оцінювати свої вчинки, виходячи з уявлень про те,

яку поведінку чекають від них оточуючі. У молодшому дошкільному віці чіти засвоюють правила, пов'язані з культурно - гігієнічними навичками, з виконанням режиму, правила поводження з іграшками. У середньому і, особливо, старшому дошкільному віці на перший план виходить засвоєння правил взаємовідносин з іншими дітьми.

3.1. Під основними, або базовими, якостями особистості

розуміють ті, які, формуючись у ранньому дитинстві, досить швидко кріплюються й утворюють стійку індивідуальність людини, що гшачається через поняття соціального типу або характеру особистості. с фундаментальні риси особистості, домінуючі мотиви і потреби. Такі ості відрізняються від інших властивостей людини тим, що їх витоки - у інньому віці, а передумови до формування складаються в той період

■ ■ иття дитини, коли вона ще не володіє мовою.

Основні особистісні якості відрізняються від інших тим, що їх

розвиток - хоча б на початковому етапі - повною мірою залежить від

"іютипічних, біологічно обумовлених властивостей організму. До числа

іких властивостей відноситься, наприклад, екстраверсія та інтроверсія,

швожність та довіра, емоційність та стриманість і т. і.

Самооцінка дитини, усвідомлення вимог до неї, з'являються десь на 4 році життя на підставі порівняння себе з іншими людьми. На порозі школи виникає новий рівень самоусвідомлення і вольової регуляції поведінки дитини. Він характеризується формуванням її "внутрішньої позиції" - досить стійкої системи відношення до себе, до людей, до навколишнього світу (за Л.І. Божович).

Усвідомлення себе як окремої особи приходить до дитини десь у щорічному віці. В цей час діти впізнають своє обличчя у дзеркалі і на фотографії, називають своє ім'я. До 6 років дитина характеризує себе в

■ >< повному з зовнішньої сторони, не відокремлюючи свій внутрішній світ
під опису поведінки. Сформоване самоусвідомлення при досягненні
мстатньо високого рівня, приводить до появи у дітей схильності до
< імоаналізу, до прийняття на себе відповідальності за те, що діється з
ними та навколо них.

Досить помітним у дошкільному віці стає процес розвитку > >< обистості й вдосконалення поведінки дитини на підставі прямого •и /слідування оточуючих людей, особливо дорослих і однолітків. Будучи первісним механізмом навчання, наслідування у подальшому може стати. пикою і корисною якістю особистості дитини, сутність якого полягає в постійній готовності бачити в людях позитивне, відтворювати й освоювати його. Але у дошкільному віці діти з однаковою легкістю • южуть засвоювати як хороші, так і погані зразки поведінки.

У молодшому і середньому дошкільному віці продовжується формування характеру дитини. Він складається під впливом характерної поведінки дорослих, яка спостерігається дітьми. В ці роки починають оформлюватись такі важливі особистісні якості як ініціативність, воля, Ч4С залежність.

У старшому дошкільному віці дитина навчається спілкуватись, взаємодіяти з оточуючими людьми у спільній діяльності, засвоює елементарні правила і норми групової поведінки, що дозволяє їй у подальшому легко сходитися з людьми, налагоджувати з ними ділові та особисті взаємовідносини.

Особливу роль у плануванні і прогнозуванні результатів особистісного розвитку дитини відіграє сприйняття і оцінка дітьми різного віку своїх батьків. Ті з батьків, які виявляються хорошим об'єктом для наслідування й одночасно викликають до себе повагу дитини, здатні справляти на її психіку і поведінку найбільш значний вплив. У деяких дослідженнях встановлено, що найбільш помітного впливу батьків зазнають діти від 3 до 8 років, причому різного для хлопчиків і дівчаток. Так, у дівчаток психологічний вплив батьків починає відчуватися раніше і продовжується довше (від 3 до 8 років). Хлопчики більш змінюються під впливом батьків у віці від 5 до 7 років.

3.2. З точки зору формування дитини як особистості весь дошкільний вік можна поділити на 3 частини. Перша стосується віку 3-4-х років і пов'язана переважно з поліпшенням емоційної саморегуляції. Друга охоплює вік 4-5 років і стосується моральної саморегуляції. Третя відноситься до віку 6-ти років і включає формування ділових особистісних якостей дитини.

У дошкільному віці діти починають здійснювати оцінку своїй поведінки та інших людей, керуючись певними моральними нормами. У них формуються більш чи менш стійкі моральні уявлення, а також здатність до моральної саморегуляції. Джерелом моральних уявлень є дорослі. Моральний досвід від дорослих до дітей передається і засвоюється в процесі спілкування, спостереження і наслідування через систему заохочень і покарань. Спілкуванню належить провідне місце у розвитку особистості дошкільника. Спілкування пов'язане із задоволенням однойменної потреби, яка задовольняється дуже рано, її вираженням є прагнення дитини до пізнання себе й інших людей, до оцінки й самооцінки.

У дошкільному віці починають засвоюватись перші етичні оцінки, на основі яких діти розмежовують всі вчинки на добрі та погані.

Першопочаткова злитість безпосереднього емоційного ставлення до людини та етичної оцінки її вчинків проявляється в сприйманні дитиною літературних творів. У дослідженнях О.В Запорожця зазнчається безпосередність та емоційність, з якою молодший дошкільник проникається співчуттям до позитивних героїв художнього твору. Малюків не задовольняє невизначеність ситуації, коли невідомо, хто "хороший", а хто - "поганий". Вони прагнуть одразу ж виділити позитивних героїв, приймають їх позиції та різко негативно ставляться до всіх, хто перешкоджає здійсненню задумів цих героїв.

Молодші дошкільники ще недостатньо усвідомлюють основи свого ставлення до героїв творів або просто оцінюють їх як хороших та поганих,

старші - вже аргументують свої оцінки, вказуючи на суспільне значення того чи іншого вчинку. Можливість переходу від немотивованої оцінки до мотивованої моральної оцінки пов'язана з розвитком у дітей дошкільного віку внутрішнього розумового співчуття та сприяння героям літературних творів.

Зачатки почуття обов'язку виникають у дітей на межі раннього та дошкільного дитинства під впливом оцінки дорослим вчинку, здійсненого дитиною. На основі моральної оцінки дорослого діти встановлюють зв'язок між оцінкою "добре" та "погано" і своєю дією, починають відносити свої вчинки до хороших або поганих. Первинне почуття задоволення, пов'язане з оцінкою дорослих, отримує новий зміст, стаючи почуттям, пов'язаним з поняттям "добре". Під впливом моральної оцінки відбувається перебудова змісту негативних переживань.

Таким чином, позитивна оцінка дій дитини з боку дорослих дає новий напрямок її переживанням. Почуття задоволення, що виникає при цьому, певною мірою викликається віднесенням своїх вчинків до категорії хороших.

Реакція дитини на моральну оцінку її вчинків з боку дорослих, яка полягає в переживанні нею задоволення при позитивній та незручності при негативній оцінці, в більш або менш виразній формі може спостерігатись в кінці раннього дитинства та на початку дошкільного дитинства і може вважатись зародженням почуття обов'язку.

Характерно, що у дітей середнього дошкільного віку почуття обов'язку проявляється у вчинках щодо вузького кола лиць. У старшому дошкільному віці воно розповсюджується на значно більш широке коло осіб. У цьому віці яскраво проявляються зародки почуття обов'язку у вчинках стосовно малюків.

У дошкільному дитинстві, як і в ранньому віці, головну роль в особистісному розвитку дитини грає мати. Характер її спілкування з дитиною безпосередньо відбивається на формуванні у неї тих чи інших особистісних якостей і видів поведінки.

Прагнення до схвалення з боку матері стає для дитини дошкільного віку одним із стимулів поведінки. Суттєве значення для розвитку дитини набувають оцінки, які дають йому близькі дорослі люди. Одними з перших діти засвоюють норми і правила "побутової" поведінки, норми, пов'язані зі ставленням до своїх обов'язків, дотриманням режиму дня. Останніми моральними нормами засвоюються ті, які стосуються спілкування з іншими дітьми.

Спочатку діти виконують засвоєні норми і правила міжособистісної поведінки шляхом наслідування (молодший дошкільний вік), потім починають усвідомлювати їх сутність (старший дошкільний вік). Вони не тільки виконують, а й уважно слідкують за тим, щоб інші діти теж дотримувались цих правил і норм.

Разом з інтелектуальною саморегуляцією виникає особистісна і моральна саморегуляція. Моральні норми поведінки стають звичайними, набувають стійкості, втрачають ситуативний характер. До кінця

дошкільного віку у більшості дітей складається певна моральна позиція, якої вони дотримуються більш чи менш послідовно.

В дошкільному віці з'являється така якість, як прагнення до визнання і схвалення з боку оточуючих людей. З цієї якості виростає потреба у досягненні успіхів, цілеспрямованість, почуття впевненості, самостійність. З нею також пов'язане становлення таких важливих якостей як відповідальність і почуття обов'язку. Старший дошкільник здебільшого може розумно пояснити свої вчинки, користуючись певними моральними категоріями. Це говорить про те, що в нього сформувався початок морального самоусвідомлення і моральної саморегуляції поведінки.

Таким чином, дошкільний вік є тим періодом, в якому виникають різні види саморегуляції, засвоюються моральні та етичні норми поведінки і формуються пов'язані з ними моральні переживання дитини.

3.3. Мотив - це спонукання до діяльності, пов'язане з задоволенням певних потреб. Мотиви поведінки дитини суттєво змінюються протягом дошкільного дитинства. Виділяють деякі види мотивів, типових для дошкільного віку в цілому і найбільш впливових на поведінку дітей. Розглянемо більш детальніше ці види мотивів.

Мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих. Бажання бути схожим на дорослого керують дитиною в рольовій грі. Часто таке бажання може бути використане як засіб, що дозволяє добитися від дитини виконання тієї чи іншої вимоги у повсякденній поведінці.

Мотиви ігрові, пов'язані з інтересом до самого процесу гри. Ці мотиви з'являються при оволодінні ігровою діяльністю і переплітаються з прагненням діяти, як дорослі.

Велике значення в поведінці дитини дошкільного віку мають мотиви встановлення та зберігання позитивних взаємовідносин з дорослими та іншими дітьми. Прагнення до позитивних взаємовідносин з дорослими примушує дитину рахуватися з їх думкою й оцінками, виконувати встановлені ними правила поведінки.

У дошкільному віці розвиваються мотиви самолюбства, самоствердження. Відправним пунктом даної групи мотивів є виокремлення себе дитиною серед інших людей, що виникає на межі раннього дитинства і дошкільного віку, та відношення до дорослого як до зразка поведінки. Дорослі не тільки ходять на роботу, вступають між собою в різні взаємовідносини, вони також виховують дитину, пред'являють їй вимоги та домагаються їх виконання. Дитина починає претендувати на те, щоб її теж поважали й слухали інші, звертали на неї увагу.

Один з проявів прагнення до самоствердження - вимога виконувати головні ролі в іграх. У дітей трьох-п'яти років самоствердження виявляється і в тому, що вони приписують собі всі відомі їм позитивні якості, не турбуючись про відповідність їх реальності, перебільшують свою сміливість, силу та інше. Прагнення до самоствердження за відомих

умов може призводити до негативних проявів у формі вередування та впертості.

В період дошкільного дитинства іде формування нових видів мотивів, пов'язаних з ускладненням діяльності дітей. До них відносяться пізнавальні та змагальні мотиви^ В цей період діти просто закидають дорослих питаннями. Часто вони самі намагаються знайти відповідь, никористати свій досвід для пояснення, провести експеримент. Відоме "їх бажання трощити іграшки, намагаючись довідатись, що у них всередині. Ллє дитячі питання не завжди виражають їх пізнавальний інтерес. Більша частина питань дітей молодшого і середнього дошкільного віку має за мету привернути увагу дорослого, викликати його до спілкування, поділитися з ним переживаннями.

Розвиток спільної діяльності з однолітками сприяє тому, що на основі прагнення до самоствердження виникає нова форма мотивів -прагнення виграти, бути першим

Особливе значення у розвитку мотивів поведінки мають моральні мотиви_Л які виражають ставлення дитини до інших людей. Ці мотиви змінюються протягом дошкільного дитинства у зв'язку із засвоєнням і усвідомленням моральних норм і правил поведінки, розумінням значення своїх вчинків для інших людей.

Серед моральних мотивів поведінки більше місця починають займати суспільні мотиви - бажання зробити будь-що для інших людей, зробити їм користь. У старшому дошкільному віці можна спостерігати досить свідоме виконання моральних норм дитиною, пов'язане з допомогою іншим людям. Для дітей старших за 4-5 років стають діючими і такі особистісні мотиви, як захист своїх можливостей, бажання виглядати краще. Таким чином, сила дії соціальних мотивів підвищується з ростом вибагливості особистості._Використовуючи різні мотиви, вихователь може значно підвищити результативність діяльності дошкільників.

Дослідження J1.I. Божович, О.М. Леонтьева, Д.Б. Ельконіна та ін. показують, що різні мотиви по-різному впливають на мобілізацію зусиль дошкільників, на успішне виконання доручень і спеціальних завдань в учбовій діяльності.

Зміни в мотивах поведінки протягом дошкільного дитинства виявляються в зміні їх змісту і появі нових видів мотивів. У дошкільному віці складається співвідношення мотивів один з одним - їхсупідрядність.

Первинна супідрядність мотивів, яка виникає на початку дошкільного віку, розвивається потім у двох напрямках: по-перше, в напрямку формування власне механізму супідрядності, по-друге, в напрямку засвоєння дитиною нових, більш високих мотивів діяльності.

Супідрядність мотивів є найбільш важливим новоутворенням у розвитку особистості дитини. Виділяється провідний мотив, який визначає поведінку дошкільника, підпорядковуючи собі інші мотиви. Але система мотивів легко порушується під впливом яскравої емоційної спонуки, що призводить до порушення відомих правил.

На основі супідрядності мотивів у дитини з'являється можливість свідомо підпорядковувати свої дії окремому мотиву (О.М. Леонтьев), тобто поведінка дитини починає опосередковуватись ідеальним образом.

Супідрядність мотивів відбувається на основі їх боротьби. У ранньому дитинстві боротьба мотивів, отже і їх супідрядність, відсутні, малюк підкоряється більш сильному мотиву. Приваблива мета безпосередньо викликає його дію. Дошкільник усвідомлює боротьбу мотивів як внутрішній конфлікт, переживає його, розуміючи необхідність вибору.

Супідрядність мотивів у дошкільника, як показали дослідження О.М. Леонтьева, спершу знаходить прояви в безпосередній ситуації спілкування дитини з дорослим. Співвідношення мотивів задається вимогою дорослого й контролюється ним. Лише пізніше супідрядність мотивів з'являється у дитини тоді, коли цього потребують об'єктивні обставини. Тепер дошкільник може прагнути досягнути непривабливої мети заради будь-чого іншого, важливого для нього. Або може відмовитися від чогось приємного, щоб досягнути важливого або запобігти небажаного. В результаті цього окремі дії дитини приймають складний сенс. Тобто поведінка дитини перетворюється у позаситуативну особистіснуі втрачає свою безпосередність. Вона спрямовується уявленням про предмет, а не власне предметом. З'являється ідеальна мотивація (наприклад, мотивом становиться моральна норма).

Таким чином, у дошкільному віці відбуваються суттєві зрушення мотиваційної сфери дитини. Виникають нові типи діяльності і нові мотиви; відбувається інтенсивне засвоєння мотивів, характерних для відносин дорослих людей до діяльності та один до одного; виникає супідрядність мотивів та безпосередніх спонукань.

3.4. Однією з сторін розвитку мотивів поведінки дитини в дошкільному віці є підвищення їх усвідомлення. Це можливе завдяки розвитку у дошкільника самосвідомості - розуміння того, що він собою становить, якими якостями володіє, як ставляться до нього навколишні і чим викликане це відношення. Найбільш наявна самосвідомість у самооцінці^ тобто у тому, як дитина оцінює свої досягнення та невдачі, свої якості та можливості.

Передумова розвитку самосвідомості - виокремлення себе серед інших людей, яке відбувається вже в кінці раннього дитинства. Оцінка дошкільником себе здебільшого залежить від того, як його оцінює дорослий. Занижені оцінки впливають негативно, а завищені змінюють уявлення дітей про свої можливості в бік перебільшення результатів. Але одночасно відіграють позитивну роль в організації діяльності, мобілізуючи сили дитини.

Чим точніший оцінюючий вплив дорослого, тим точнішим стає уявлення дитини про результати своїх дій. З іншого боку, сформоване уявлення про власні дії допомагає дошкільнику критично ставитись до оцінок дорослих і до певної міри протистояти їм.

і На відміну від попередніх періодів життя дитини, у віці 3-6-и років

спілкування з однолітками починає відігравати суттєвішу роль у процесі самоусвідомлення дошкільника. Вміння дитини аналізувати результати своєї діяльності прямо залежить від її вміння аналізувати результати інших дітей. Так у спілкуванні з однолітками утворюється здібність дошкільника оцінювати іншу людину, що стимулює виникнення його самооцінки.

Важливе місце в оцінці однолітків у будь-якому віці займають їх ділові якості, навички і вміння, моральні якості. В групі дітей дитячого садка існує система цінностей, яка визначає їх взаємооцінки. Поступово розширюється діапазон моральних проявів, які асоціюються у дитини з поняттям "хороший" відносно себе і однолітка. Оцінити себе дошкільнику важче, ніж однолітка. До нього дитина більш вимоглива і об'єктивна. Самооцінка дошкільника дуже емоційна. Він легко оцінює себе позитивно. Негативні самооцінки спостерігаються лише у незначної кількості дітей 6-го року життя. Причина неадекватності в тому, що дошкільнику, особливо молодшому, важко відокремити свої вміння від своєї особистості в цілому. Для нього визнати те, що він зробив або робить гірше за інших дітей, означає визнати себе гіршим за своїх однолітків. Тому навіть старший дошкільник, розуміючи, що скоїв щось погане, часто не в змозі це визнати.

Нерідко діти пишаються якостями, які у них відсутні, розповідають про уявні досягнення. Це трапляється з кількох причин. Дитина, приписуючи собі певні якості, не завжди розуміє значення відповідного слова, а усвідомлює тільки його оцінюючий смисл: таким бути добре. Звідси і неспівпадіння її самооцінки з реальністю. Крім того, дошкільник не може повною мірою розібратися у своєму психічному житті і усвідомити свої якості. Тому діти часто пишаються якостями, якими володіють недостатньо. Оцінюючи себе, дитина прагне до позитивної самооцінки. Якщо дорослі та однолітки не помічають її позитивних якостей, то наділяє себе уявленими.

З віком самооцінка дошкільника стає більш правильною. Спочатку >вона виникає в продуктивних видах діяльності і в іграх з правилами, де дитина наочно може побачити і порівняти свій результат з результатом інших дітей. Маючи реальну опору (малюнок, конструкцію) дошкільникам легше дати собі правильну оцінку.

Поступово у дошкільників зростає здатність мотивувати самооцінку, також змінюється і зміст мотивувань.

К 6-ти рокам самооцінка дошкільника з загальної стає диференційованою. Дитина робить.висновки про свої досягнення в різних видах діяльності. Вона помічає, що з чимось справляється краще, а з чимось гірше.

На 6 році життя у дитини помічається диференціація двох аспектів самосвідомості - пізнання себе і ставлення до себе. Крім усвідомлення своїх якостей, старший дошкільник робить спробу усвідомити мотиви своїх та чужих вчинків. Він починає пояснювати власну поведінку,

92

93

спираючись на знання і уявлення, що надійшли від дорослого, і власний досвід.

Поступово дошкільник усвідомлює не лише свої моральні якості, але і переживання, емоційний стан.

У дошкільному дитинстві починає укладатися ще один важливий показник розвитку самосвідомості - усвідомлення себе у часі. Спочатку дитина живе тільки теперішнім. З накопиченням і усвідомленням свого досвіду вона посильно розуміє своє минуле. Старший дошкільник просить дорослого розповісти про те, як він був маленьким, і сам із задоволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина розуміє, що раніше вона не була такою, як тепер, її цікавить і минуле близьких людей. У дошкільника виробляється здатність усвідомлювати й майбутнє.

Отже, усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх турбот - все це створює початкову форму усвідомлення дитиною себе, виникнення "особистої свідомості", яка з'являється до закінчення дошкільного віку.

До кінця раннього дитинства дитина засвоює свою статеву належність. Протягом усього дошкільного віку інтенсивно відбуваються процеси статевої соціалізації і статевої диференціації. Вони полягають у засвоєнні дитиною орієнтації на цінності своєї статі, у засвоєнні соціальних прагнень, стереотипів статевої поведінки. Закладаються основи уявлень про мужність і жіночість. Зростають статеві відмінності хлопчиків і дівчаток в улюблених заняттях, видах діяльності та іграх. Дитина будує свою поведінку відповідно до своєї статевої належності.

Отже, можна виділити наступні зміни в самосвідомості та самооцінці дитини, які відбуваються протягом дошкільного дитинства:

наприкінці дошкільного віку укладається правильна диференційована самооцінка, самокритичність;

розвивається здатність мотивувати самооцінку; з'являється усвідомлення себе в часі.

4. В особистісному розвитку дитини, як і в іншому, відбувається боротьба протилежностей. Негативні утворення - так звані асоціальні форми поведінки і відповідні риси особистості - також є продуктом її розвитку. В дошкільному віці перебудовується вся мотиваційно-потребнісна сфера дитини, якісно змінюються прояви її потреби визнання.

Розвиток дитини в спілкуванні з іншими людьми буде неповним за умови відсутності у дитини потреби визнання. Але реалізації цієї потреби бувають супутні такі негативні утворення як неправда та заздрість. В онтогенезі, коли внутрішня позиція дитини ще тільки починає визначатись в рамках суспільно заданої діяльності, можлива поява неправди. Однією з причин виникнення негативних особистісних утворень є незадоволення потреби визнання у соціально незрілого індивіда. Нереалізоване прагнення визнання може призвести до небажаних форм поведінки, коли дитина починає вигадувати або хизуватися.

і Буденне життя постійно залучає дитину до різноманітних проблемних ситуацій, в яких відбувається неспіввпадіння моральних норм і імпульсивних бажань дитини. З одних ситуацій вона виходить відповідно до моральних норм, інші провокують порушення правил та неправду. Психологічно потрапивши до такої ситуації, дитина може вирішити її таким чином:

1) виконати правило;

2) задовольнити свою потребу і тим порушити правило, але не приховувати це від дорослих;

3) реалізувати свою потребу і, порушивши правило, приховати реальну поведінку, щоб запобігти покаранню.

Третій тип поведінки припускає виникнення неправди. Неправда як свідоме викривлення істини виникає тоді, коли дитина починає розуміти необхідність підкорятися правилам, встановлених дорослими. Така ситуація стає для дитини ситуацією подвійної мотивації, коли відбувається зіткнення безпосередніх імпульсивних бажань дитини та вимог дорослого.

Неправда в дошкільному віці може виникати:

як побічний наслідок розвитку потреби визнання; як компенсація недостатності у дитини вольової поведінки; у випадку, коли у дитини не сформувалась потреба у правдивому ставленні до людей, коли чесність не стала якістю, яка підвищує значущість дитини серед інших людей.

Виникнувши в процесі спілкування з дорослим, потреба визнання у подальшому переноситься і на стосунки з однолітками. У грі потреба визнання виявляється двопланово: з одного боку, дитина хоче бути "як усі", а з іншого - "бути кращою, ніж усі". Потреба визнання цього роду виражається у її прагненні досягнути певного статусу.

У дошкільному віці, прагнучи до головної ролі у грі, перемоги у змаганнях та інших ситуаціях, діти можуть виявляти заздрість. Вона викликається тим, що у дошкільників на перший план виходять зовнішні соціальні відносини і соціальна ієрархія.

Спостереження за поведінкою дітей при розподілі ними ролей приводять до висновку, що відкрита заява дитини про прагнення до головної ролі залежить не стільки від її внутрішнього прагнення до оволодіння роллю, скільки від почуття можливості отримати це місце. Дитина боїться ризику, вона уникає можливості бути знехтуваною і не отримати значущого для неї місця. Але притягання на значуще місце серед однолітків набуває для неї особистісного смислу. Пригнічення притягання на краще місце народжує заздрість.

Дитині, що претендує на визнання, стає складно співчувати визнаному, радіти успіху переможця. Разом з тим деякі діти 5-6 років здатні проявити співчуття за умови власного успіху. Співчуття дитини, яка досягла успіху, невдасі створює особливу атмосферу солідарності: всі учасники цієї ситуації стають уважнішими і доброзичливішими один до

одного. Але в змагальних ситуаціях діти часто виявляють такі негативні форми поведінки як заздрість, злорадство, нехтування.

Таким чином, від вихователя вимагається копітка робота, спрямована на врегулювання дитячих взаємовідносин, створення в групі загальної доброзичливої атмосфери, вирівнювання положення, і якому знаходяться в групі різні діти.

Контрольні запитання:

1. Що є основою розвитку особистості у дошкільному віці згідно з загальною теорією розвитку особистості в вітчизняній психології?

2. Охарактеризуйте головне новоутворення в мотиваційній сфері дошкільника.

3. Охарактеризуйте основні види саморегуляції дошкільника?

Питання для самоперевірки:

1. Які негативні утворення в розвитку особистості можуть виникати в дошкільному віці? З чим це пов'язано?

2. В яких напрямках відбувається розвиток особистості в дошкільному віці?

3. Як розвивається самооцінка та самосвідомість у дитини-дошкільника?

Дата добавления: 2015-05-23