И lh V

ПЛАН

1. Головні новоутворення раннього віку, їх значення для психічного розвитку дитини.

2. Предметно-маніпулятивна діяльність як провідна діяльність в ранньому дитинстві.

3. Розвиток мови у ранньому дитинстві.

4. Розумовий розвиток дитини раннього віку.

5. Розвиток особистості дитини у ранньому віці.

6. Психологічна природа кризи трьох років.

Література:

1. Бауэр Т. Психическое развитие младенца. - М, 1979.

2. Ільїна Ю.Ю., Дметерко Н.В. Морфологічні основи психічної діяльності. - Слов'янськ, 2004.

3. Люблинськая А.А. Детская психология. - М., 1971.

4. Мухина B.C. Детская психология. - М., 1999.

5. Шаграева О.А. Детская психология: Теоретический и практический курс. - М., 2001.

6. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. - М., 1996.

7. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М., 1960.

8. Эльконин Д.Б. Психология игры. -М., 1978.

Основні поняття: предметні дії, співвідносні та знарядові дії, пасивна і активна мова, наочно-дієве та наочно-образне мислення, ситуативна і описова мова, звукова сторона мови, знакова функція свідомості, предмети - замісники, криза трьох років.

1. Після року починається новий етап розвитку дитини. Протягом першого року життя у неї сформувались початкові форми властивих п юдині психічних дій. Наступні два роки - період раннього дитинства -приносять дитині нові великі досягнення як у фізичному, так і в психічному розвитку.

До основних досягнень раннього віку, які визначають розвиток психіки дитини, відносять наступні: оволодіння прямоходінням, розвиток предметної діяльності, оволодіння мовою.

Розглянемо дані новоутворення психічного розвитку дитини раннього віку.

Розвиток досить широкого кола дій з предметами і перші спроби самостійної ходьби робить дитину відносно більш незалежною від порослих. Самостійна ходьба не лише значно розширює коло предметів, з чкими дитина зіштовхується, але і - це головне - змінює характер контакту дитини з предметами. Цей контакт стає безпосередньо практичним, тобто вона не лише розглядає предмети, а і взаємодіє з ними. Предмети стають доступними дитині не лише через показ їх дорослими, а іі через її власне оперування ними. На перших ступенях оволодіння ходьбою є для дитини особливою метою, пов'язаною з великими хвилюваннями малюка.

Таким чином, з початком ходьби значно розширюється коло безпосередньо доступних дитині предметів; розширюється і сфера її орієнтовно-пізнавальної діяльності. Дитина починає орієнтуватись не лише серед предметів, що відносяться безпосередньо до неї, а й серед предметів і явищ, що відносяться до дорослих, до їх життя і діяльності.

Розширення кола доступних предметів, тенденція до оволодіння і дії з ними ще більше загострюють потребу дитини в спілкуванні з дорослими, ставлять її перед необхідністю більш інтенсивного спілкування з ними.

Поява перших слів, з якими дитина звертається до дорослих, є центральним ланцюгом під час переходу від періоду немовля до раннього дитинства. Як показали дослідження Ф.І. Фрадкіної, для оволодіння мовою недостатньо лише дати дитині слова в якості зразків для запозичення, а необхідно створювати потребу їх активного використання.

Завдяки постійній мовній взаємодії з дорослими дитина з біологічної істоти перетворюється у людину, а до кінця цього періоду - в особистість.

Саме у ранньому віці вона вперше відкриває для себе той факт, що все у світі має свою назву. Через мовне спілкування з дорослими вона засвоює в десятки разів більше інформації про навколишній світ.

Розвиток мови у ранньому дитинстві йде двома лініями: удосконалення розуміння мови дорослих і формування власної активної мови дитини.

Оскільки на початковій стадії розвитку мови слова ще не мають чіткої предметної співвідносності, а набувають лише співвідносності ситуативної. Отже, незважаючи на ці особливості, це вже слова, оскільки вони слугують для спілкування і містять у собі елементарне узагальнення тих ситуацій, в яких були засвоєні. Цей початковий етап формування дитячої мови є перехідним від безсловесного до мовного спілкування. Спілкування за допомогою таких слів ускладнюється тим, що воно можливе лише з близькими людьми, які знають ситуації, в котрих виникли і з якими тим самим пов'язані значення цих слів.

Закінчення перехідного періоду в становленні мови, в першу чергу, пов'язане з оволодінням значенням слів. Зовнішньо це виражається, по-перше, в різкому збільшенні словника, по-друге, в утворенні двослівних речень, по-третє, в появі запитань стосовно назв предметів. Ці зміни звичайно відбуваються на початку першої половини другого року життя і свідчать про появу у дитини нового типу спілкування з дорослим - власне мовного спілкування, пов'язаного зі словом, що має певне предметне, а не ситуативне значення.

У період раннього дитинства відбувається перехід дитини раннього віку до предметної діяльності, яка стає провідною діяльністю протягом всього цього періоду. Передумови її сформувались у віці немовляти. Перехід до предметної діяльності пов'язаний з розвитком у переддошкільника нового ставлення до світу предметів. Предмети починають виступати для нього не лише як об'єкти, зручні для маніпулювання, але і як речі, що мають певне призначення і певний спосіб застосування. Відкриття щодо призначення предметів і відрізняє предметну діяльність дитини раннього віку від маніпуляційної діяльності немовляти. Специфіка цієї діяльності полягає в тому, що у ній дитині вперше відкриваються функції предметів. Функції ж речей і предметів відкриває дитині дорослий. Виникає нове ставлення дитини до світу предметної дійсності, яке можна назвати предметним ставленням. Воно здійснюється дитиною не самостійно, а сумісно з дорослими на основі мовного спілкування.

Практична діяльність дитини раннього віку з предметами з огляду на відносини з дорослими характеризується як сумісна діяльність, можливість котрої створює мова з використанням слів, що мають предметне значення. В процесі предметно-маніпулятивної діяльності та розвитку мови, відбувається подальший розвиток свідомості і окремих психічних властивостей дитини раннього віку.

Таким чином, у перехідний період від немовляти до раннього дитинства, як і в діяльності дитини, так і в її спілкуванні з дорослими

відбуваються суттєві зміни, які визначають психічний розвиток малюка на цьому віковому етапі.

2. У період раннього дитинства здійснюється перехід до предметної діяльності, яка стає провідним видом діяльності протягом всього цього періоду. За визначенням Д.Б. Ельконіна, предметні дії - це історично сформовані, закріплені за певними предметами суспільні способи їх використання. Носіями предметних дій є дорослі люди. Розвитком предметних дій є процес їх засвоєння, який відбувається під безпосереднім керівництвом дорослих. Розглядаючи розвиток предметних дій мають на увазі всі дії з предметами як засвоєння їх з предметами побуту, так і дії з іграшками, які на ранніх стадіях розвитку теж виступають як предмети.

Як уже зазначалось вище, специфіка предметної діяльності полягає в і ому, що в ній дитині вперше відкриваються функції предметів. Функція, призначення речей є їхніми прихованими властивостями. Лише дорослий ідатний у тій чи іншій формі розкрити дитині призначення окремих предметів.

На перших етапах розвитку предметної діяльності дія і предмет дуже жорстко пов'язані між собою: дитина здатна виконати засвоєну дію лише з призначеним для цього предметом. Якщо їй запропонують, наприклад, причесатися паличкою, вона виявиться просто нездатною виконати прохання, дія розпадається. Лише поступово відбувається відділення дії під предмета, в результаті чого діти раннього віку отримують можливість виконати дію і з невідповідними предметами або використати предмет не за прямим призначенням.

Таким чином, зв'язок дії з предметом проходить три фази розвитку. 11а першій з них з предметом можуть виконуватись будь-які відомі дитині дії. На другій фазі предмет застосовується лише за прямим призначенням. 11 арешті, на третій фазі відбувається немовби повернення до старого - до довільного використання предмета, але на зовсім іншому рівні: дитина знає основну функцію предмета.

Можливо, що засвоюючи дії щодо застосування предметів, дитина разом з тим засвоює й правила поведінки в суспільстві, пов'язані з цими предметами.

У зв'язку з оволодінням предметною діяльністю змінюється й характер орієнтування дитини у нових для неї ситуаціях, при зустрічі з новими предметами. Раніше, отримавши незнайомий предмет, дитина діяла з ним всіма відомими їй способами, тепер же її орієнтування спрямоване на з'ясування призначення цього предмету. Орієнтування типу "що таке?" змінюється орієнтуванням типу "що з цим можна робити?".

Окрім предметів з фіксованими функціональними призначеннями та Способами дії, закріпленими історично, в культурі існують і так звані іюліфункціональні предмети. В грі дитини і в практичному житті ці предмети можуть замінювати інші предмети. Дитина відкриває можливості шетосування поліфункціональних предметів найчастіше за допомогою дорослого.

З числа дій, які опановує дитина в ранньому дитячому віці, особливо значущими для її психічного розвитку виявляються співвідносні дії та знарядові дії (за В.С Мухіною).

Співвідносними є дії, мета яких полягає в приведенні двох або кількох предметів (або їх частин) у визначені просторові взаємостосунки (пірамідки, матрьошки). Співвідносні дії, які починають засвоюватися в ранньому дитинстві, вимагають врахування певних властивостей і характеристик предметів. Ці дії повинні регулюватися кінцевим результатом і лише за допомогою дорослого. Оволодіння необхідною дією може відбуватися різними способами. Це залежить від особливостей навчання (взірець, шлях "спроб і помилок" під час попередньої вправи у виконанні цієї дії). Лише останній спосіб відповідає меті дії, дозволяє виконувати дію в найрізноманітніших умовах.

Знарядові дії - це дії, в яких один предмет - знаряддя -застосовується для впливу на інші предмети. Звичайно, дитина знайомиться з застосуванням лише найелементарніших знарядь - ложки, чашки, лопатки, олівця. Але й це має дуже велике значення для її психічного розвитку, тому що і в цих знаряддях містяться риси, властиві всякому знаряддю.

Знаряддя виступає як посередник між рукою дитини та предметами, на які слід діяти, й те, як відбувається ця дія, залежить від устрою знаряддя. Тому оволодіння діями із знаряддями вимагає повної перебудови рухів руки дитини, їх підкорення устрою знаряддя. Діями із знаряддями дитина оволодіває в процесі навчання за умови систематичного керування дорослим, який показує дії, спрямовує руку дитини, звертає увагу на результат. Але й при цьому засвоєння дій із знаряддями відбувається далеко не відразу. На першому етапі знаряддя фактично служить для дитини лише продовженням її власної руки, й вона намагається діяти ним, як рукою.

На цьому етапі, хоча дитина й тримає знаряддя, її дія є не дією із знаряддям, а дією руки. Наступний етап розвитку полягає в тому, що дитина починає орієнтуватись на зв'язок знаряддя з предметом, на який спрямована дія (наприклад, ложки з їжею), але виконує її успішно лише час від часу, намагаючись повторювати рухи, що призводять до успіху. І лише нарешті відбувається достатнє пристосування руки до властивостей знаряддя - виникає дія зі знаряддям.

Знарядові дії, якими оволодіває дитина раннього віку, дуже недосконалі і продовжують відпрацьовуватись у подальшому. Однак важливо не те, наскільки у дитини відпрацьовані відповідні рухи, а те, що вона засвоює принцип застосування знарядь, який є одним з основних принципів діяльності людини. Засвоєння принципу дії із знаряддями дає дитині можливість у деяких ситуаціях переходити до самостійного застосування предметів у якості найпростіших знарядь (наприклад, використати палку для діставання далекого предмета).

Починаючи виконувати правила використання предметів, дитина психологічно входить у світ постійних речей: предмети виступають для неї

як речі з певним призначенням. Малюка навчають тому, що предмет у побуті має постійне значення, закріплене за ним суспільством. Дитині у ранньому віці ще не дають зрозуміти, що це призначення предмета в екстремальній ситуації може змінюватися.

Виступаючи провідною діяльністю преддошкільника, предметна діяльність найбільш сприяє розвитку пізнавальних процесів дитини.

В діях із предметами формуються способи сприйняття, сенсомоторні предеталони. Саме в предметній діяльності під час переходу від ручних операцій до дій із знаряддями, у процесі опанування суспільних способів застосування речей відбувається зародження у дитини інтелектуальної діяльності - наочно-дієвого мислення у найпростіших формах.

Спеціальні дослідження (П.Я. Гальперін, С.Л. Новосьолова та ін.) виявляють, що спочатку мислення відстає від практичної діяльності не лише за загальним розвитком, але й за складом спеціальних операцій, оскільки воно розвивається з цієї діяльності, переймає її прийоми та можливості. Це є специфічною особливістю мислення дитини раннього віку.

У процесі предметної діяльності преддошкільника активно розвиваються процеси аналізу, порівняння, узагальнення.

Роботи Н.Х. Швачкіна, Д.Б. Ельконіна, М.М. Кольцової дозволили ииокремити три основні ступені в розвитку узагальнень дитини у віці від 1 до 2,5 років під час оволодіння предметною діяльністю:

1. Ранні наочні узагальнення, під час яких предмети групуються за найбільш яскравими, помітними ознаками (найчастіше кольоровою); на цій стадії дитина ще не володіє предметними діями.

2. Дитина об'єднує зорові і чуттєві образи в єдине уявлення -починається виокремлення деяких предметів. При цьому всі ознаки предметів значущі - дитина не відділяє основних, стійких ознак від пторинних, змінних.

3. Починають формуватися загальні поняття. З усіх ознак предметів, що зіставляються, дитина виокремлює найбільш суттєві та постійні. Це елементарна операція мислення, спочатку вона проявляється у розрізненні, а потім у порівнянні кольорів, форм, розмірів, віддаленості предметів.

У процесі предметної діяльності активно розвивається і мова дитини. Досвід використання мови як засобу ділових контактів дитини з дорослими здійснює суттєвий позитивний вплив на її адаптацію до нових умов, на розвиток інтелектуальних і особистісних якостей.

У предметній діяльності активно формуються передумови провідної и дошкільному віці ігрової діяльності дитини та зображувальної.

Отже, саме у процесі предметно-маніпулятивної діяльності найбільш інтенсивно відбувається психічний розвиток преддошкільника, що дозволяє говорити про її провідну роль в період раннього дитинства.

3. Ранній вік є сенситивним періодом в житті дитини для опанування мовою. Як вже зазначалось, бурхливий розвиток мови у цьому віці пов'язаний з розвитком предметної діяльності.

На другому році життя у дитини зростає цікавість до оточуючого: вона хоче все побачити, пізнати, взяти в руки. Ці бажання перевищують її можливості, й вона змушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак, засобів спілкування, які вона має (жести, міміка, окремі слова) вже не вистачає для її розуміння, для задоволення її збільшеної потреби у спілкуванні. Виникає протиріччя, яке вирішується шляхом виникнення нової форми спілкування - активної, самостійної мови. Цей стрибок у розвитку відбувається у віці від 1 року 5 місяців до 2 років (1 рік 8 місяців - 100 слів; до 2 років - більше 300 слів).

Дослідження, проведене білоруським психологом Р.І. Водейко, показує, що розвиток словника дитини є процесом нерівномірного накопичення різних категорій слів. Слів-предметів у дитини завжди більше, ніж слів-дій; слів-відношень більше, ніж слів-ознак.

У словнику дітей третього року життя, за даними В.В. Гербової, переважають іменники, що позначають засоби пересування, предмети побуту та об'єкти живої природи. При цьому пасивний словник більший за активний у 1,5 рази.

Протягом раннього віку словник дитини посилюється -багатозначність слова змінюється більш високою стійкістю, відмічається яскраво виражена предметна визначеність слова.

Крім збільшення словника кінець другого року життя дитини характеризується засвоєнням нею граматичної будови речень. У цьому процесі A.M. Гвоздьов виокремлює два періоди: від 1 року 3 місяців до 1 року 10 місяців та від 1 року 10 місяців до 3 років. Перший - це період речень, які складаються з аморфних слів - коренів, як в усіх випадках застосовуються в одному незмінному вигляді. Тут яскраво вирізняється стадія однослівного речення (1 рік 3 місяці - 1 рік 8 місяців) та стадія дво-, трислівних речень. Однослівні речення мають декілька різновидів:

1) речення-найменування предмета типу називного;

2) речення-звертання, які частіше виражають прохання, бажання;

3) речення, що виражається будь-яким дієслівним вигуком або
автономним словом (частіше це дієслівні форми: їсти, спати).

Однослівні речення ситуативні, вони зрозумілі співбесідникові лише за використання міміки, жестів, інтонацій.

Поява двослівного речення викликана новими потребами дитини у спілкуванні. Другий період в оволодінні граматикою - це період засвоєння граматичної структури речення, пов'язаний з формуванням граматичних категорій та їх зовнішнього вираження. Він характеризується швидким зростанням різних типів простого й складного речень, засвоєнням службових слів. До трьох років дитина оволодіває майже всіма відмінками та всіма предметними відношеннями, які виражаються за їх допомогою.

На першому етапі розвитку мова дитини ситуативна. Оскільки вона тісно пов'язана з практичною діяльністю, що здійснюється разом з

. 54

дорослими та однолітками, то найчастіше відбувається у формі діалогу. Діалог сприяє розвитку соціальних відносин у дітей. У ранньому віці ішникає й описова мова дитини. її поява пов'язана з розширенням кола спілкування переддошкільника, його уявлень, зростанням самостійності. Важлива роль у формуванні описового мовлення дитини належить дорослому, який знайомить її з прикладами такого мовлення, його еталонами (казки, оповідання).

Подальшого розвитку у ранньому віці набуває й розуміння мови дитиною. Спочатку розуміння стосується певної ситуації, а не конкретного предмета чи дії. Дитина правильно реагує на слова оточуючих, коли ці слова багаторазово повторюються у поєднанні з певними жестами. Пізніше значення ситуації долається, дитина починає розуміти слова незалежно від того, хто їх говорить та якими жестами вони супроводжуються. Але й тоді зв'язок слів та позначуваних ними предметів нетривкий і залежить від обставин (лише якщо дитина бачить предмет).

Після 1,5 років підкорення дій дитини словесним вказівкам дорослого стає більш стійким, але воно може порушуватись у випадку, якщо між вказівкою та виконанням вводиться відстрочка у часі або якщо вказівка суперечить звичним, закріпленим діям. Для дитини другого року життя слово набагато раніше набуває пускового, ніж стримуючого значення (їй легше почати дію за вказівкою, ніж припинити вже розпочату).

Лише на третьому році життя словесні вказівки дорослих починають регулювати поведінку дитини в різних ситуаціях та умовах. Слухання та розуміння повідомлень, що виходять за рамки безпосередньої ситуації спілкування, є важливим надбанням дитини в цей період. Воно створює можливість використовувати мову як основний засіб пізнання дійсності, недоступної безпосередньому досвіду дитини.

Вдосконалюється в ранньому віці й звуковий бік мови, що вміщує розрізнення звуків мови (фонематичний слух) та формування правильної вимови звуків мови. Спочатку дитина ловить загальну ритміко-мелодійну структуру фрази, а наприкінці другого — на третьому році життя у неї будується правильна вимова звуків. Важливо те, що сама мова дорослого повинна бути правильною, чіткою, не занадто швидкою. При правильному мовленнєвому вихованні з боку дорослих автономна мова (так називається мова дитини в цей період) швидко зникає.

Таким чином, оволодіння мовою має величезне значення для різних сторін психічного розвитку дитини раннього віку. Мова поступово стає найважливішим засобом для передачі їй суспільного досвіду, керування її діяльністю та поведінкою з боку дорослих.

4. До початку раннього дитинства малюк починає сприймати властивості оточуючих предметів, вловлювати найпростіші зв'язки між предметами та використовувати ці зв'язки в своїх маніпуляціях. Це створює передумови для подальшого розумового розвитку дитини, який відбувається у зв'язку з оволодінням нею предметною діяльністю, а

55

пізніше - елементарним формами гри та малювання. Основу розумового розвитку дитини у ранньому дитинстві складають нові види дій сприйняття та розумових дій.

Хоча вже на першому році життя дитина в зв'язку зі охопленням та маніпулюванням опановує зорові дії, які дають їй можливість визначати деякі властивості предметів та регулювати практичну поведінку, сприйняття на початку раннього дитинства ще дуже недосконале.

Для того, щоб сприйняття предметів стало більш повним та всебічним, у дитини повинні сформуватись нові дії сприйняття. Такі дії створюються у зв'язку з оволодінням нею предметною діяльністю, особливо співвідносними та знарядовими діями. Зовнішні орієнтовні дії дозволяють дитині з'ясувати властивості предметів та складаються саме під час опанування вищевказаними діями. Від співвіднесення, порівняння властивостей предметів за допомогою зовнішніх орієнтовних дій дитина переходить до зорового співвіднесення. Формується новий тип дії сприйняття. Властивості одного предмета перетворюється для дитини на взірець, мірку, за допомогою якої вона вимірює властивості іншого. Обстеження предмета під час його порівняння з іншими стає більш детальним, дитина не обмежується якоюсь окремою ознакою, що кидається у вічі.

Діти раннього віку ще погано керують своїми сприйняттями та виявляються нездатними, наприклад, правильно виконати вибір за взірцем у випадку, коли їм пропонують для вибору не два, а багато різних предметів або предмети мають складну форму, складаються з багатьох частин.

Якщо дитина, яка вступила в період раннього дитинства, під час порівняння предметів певні з них використовує як взірець, то на третьому році життя - деякі добре знайомі їй предмети стають постійним взірцем, з яким вона порівнює властивості будь-яких інших предметів. Сприйняття дитини протягом раннього віку тісно пов'язане з її предметними діями. Вона вже здатна достатньо точно визначити форму, розмір та колір предметів, їх розташування у просторі в тих випадках, коли це необхідно для виконання тієї чи іншої доступної їй дії. В інших же випадках сприйняття може бути розпливчастим та неточним.

Знайомлячись з властивостями різноманітних предметів, дитина накопичує запас уявлень про ці властивості, що важливо для її подальшого розумового розвитку. Такі уявлення утворюються лише в результаті багаторазового виконання дій з предметами, які мають ті чи інші властивості. Накопичення уявлень про властивості предметів залежить від міри опанування дитиною зоровим сприйняттям.

Поряд із зоровим сприйняттям у ранньому дитинстві інтенсивно розвивається й слухове сприйняття, особливо фонематичний слух. Як правило, наприкінці другого року життя діти вже сприймають всі звуки рідної мови. Однак уточнення фонематичного слуху у дитини відбувається і надалі.

На порозі раннього дитинства у дитини вперше з'являються дії, які можна вважати проявом мислення, але лише в тому випадку, якщо це стосується вже готових зв'язків. Набагато важливіше, що дитина навчається виконувати і різноманітні дії, де кожного разу слід заново пов'язувати між собою роз'єднані предмети. Це співвідносні й знарядові дії, навчаючись виконувати які, дитина починає орієнтуватись на їх зв'язок з предметами і в подальшому переходить до встановлення таких зв'язків у нових умовах, під час вирішення нових завдань.

Перехід від використання готових зв'язків до їх встановлення -важливий ступінь у розвитку дитячого мислення. Спершу встановлення нових зв'язків відбувається шляхом практичних спроб, за допомогою зовнішніх орієнтовних дій. Мислення дитини, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтовних дій, має назву наочно-дієвого. Сутність його полягає в тому, що рішення дитиною розумових задач відбувається практично.

Зовнішні орієнтовні дії дитини є перехідним пунктом для утворення внутрішніх, психічних дій. Вже в межах раннього дитинства у дитини виникають дії мислення, які виконуються подумки, без зовнішніх спроб, тобто з'являється наочно-образне мислення. У ранньому дитинстві малюк опановує вміння вирішувати наочно-образним шляхом лише обмежене коло найпростіших завдань. Більш складні завдання або не вирішуються зовсім, або вирішуються наочно-дієво.

Провідне місце у розвитку мислення дітей раннього віку займає формування узагальнень - об'єднання предметів, наділених загальними ознаками. Основу для узагальнень створює засвоєння мови, оскільки значення слів, розумінню та вживанню яких навчають дитину дорослі, завжди містять у собі узагальнення.

На третьому році життя у розумовому розвитку дитини відбувається важливе зрушення, яке має величезне значення для наступного опанування більш складних форм мислення та нових видів діяльності, - починає формуватися знакова (символічна) функція свідомості, яка полягає у можливості використовувати один об'єкт в якості замісника іншого. При цьому замість дій з предметами виконуються дії з їх замінниками, а результат стосується власне предметів.

Знакові функції не відкриваються, а засвоюються дитиною за допомогою дорослого. Але засвоєння відбувається лише в тому випадку, якщо воно підготоване розвитком власної діяльності дитини (яка теж спрямовується дорослими).

Засвоєння того, що один предмет можна використовувати в якості замісника іншого, - важливий поворотний пункт в усвідомленні дитиною оточуючого світу. Воно виявляється не лише в грі, а і в інших видах діяльності та у повсякденній поведінці дітей.

Таким чином, особливістю розумового розвитку у ранньому дитинстві є те, що мислення лише починає виокремлюватись від сприймання. Різні аспекти мислення - розвиток наочно-дієвого та наочно-образного мислення, формування узагальнень, засвоєння знакової функції

56

57

свідомості - ще розрізнені, не пов'язані між собою. Лише в подальшому, в дошкільному віці, ці аспекти зіллються, створюючи основу для опанування більш складних форм мислення.

5. У ранньому віці закладаються важливі передумови для розвитку особистості дитини. Вони пов'язані з певними змінами, що відбуваються, зокрема, в мотиваційній сфері переддошкільника.

Дітям раннього віку властива безпосередність, імпульсивність; вони діють під впливом важливих на даний момент почуттів та бажань. Однак поступово дитина опановує правила поведінки, навчається контролювати свої бажання, власні та чужі вчинки.

Особливу роль в житті переддошкільника відіграють почуття, які є рушійними силами, головними мотивами його поведінки.

Емоційний стан дитини протягом перших років життя дуже нестійкий. Почуття спонукають дитину до вчинків і у вчинках вони закріплюються.

Дуже рано у дитини виявляється здатність до співчуття. Діти добре розуміють настрій близьких їм людей. Однак свідомо керувати своєю поведінкою дитині раннього віку ще дуже складно.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство та різноманітність почуттів, які виникають у неї до оточуючих людей, є суттєвою передумовою для формування особистості. Особливо важливим моментом розвитку дитини раннього віку є виникнення прагнення до самостійності. Воно позначає водночас появу нової форми бажань, які безпосередньо не співпадають з бажанням дорослих, що знаходить своє вираження в наполегливому "я хочу", "я сам". У цей період виникають ускладнення у вихованні - з'являється егоїзм, вередування, впертість, "знецінення" вимог дорослих.

Вчені з'ясували конкретні умови появи негативізму та впертості у дітей раннього віку. Так, А.Н. Голубєва відзначила вибірковий характер впертості у дітей стосовно дорослих. Аналізуючи причини впертості, дослідники зазначають, що вона виникає під час обмеження самостійності та ініціативи дитини. Якщо між вимогливістю та повагою дорослих існує рівновага, конфлікт не виникає; якщо вимогливість надмірна, а поваги мало - виникає впертість типу "ображених", якщо вимогливість занадто мала, а поваги багато - впертість "улюбленця". Можливий і такий стан, коли до дитини не ставлять ніяких вимог та не виявляють ніякої поваги -впертість "занедбаності".

Симптоми впертості, негативізму, які виникають у поведінці дитини до трьох років, свідчать, що відносини у спільній діяльності з дорослим прийшли у протиріччя з новим рівнем її розвитку. Але "криза" виникає лише тоді, якщо дорослі продовжують зберігати старий тип стосунків, обмежуючи активність, свободу дитини. Якщо дорослі тактовні, помічають самостійність, заохочують її в дитині, то конфлікт або не виникає, або він швидко долається.

Симптоми впертості, негативізму, вередування є зовнішнім проявом инутрішніх змін, які відбулися в_ психіці дитини раннього віку, і потребують перебудови спілкування та взаємин з боку дорослих.

Отже, криза трьох років - явище швидкоплинне. Однак пов'язані з ним новоутворення - відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими людьми - є важливим кроком у психічному розвитку дитини раннього віку.

Таким чином, можна виділити наступні досягнення дитини раннього дитинства у сфері діяльності, пізнання та особистості:

1. Складається предметна діяльність, розвивається спілкування з дорослими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігрової та продуктивної діяльності;

2. Формується предметне сприймання як центральна пізнавальна функція, освоюються наочні форми мислення (наочно-дійового та наочно-образного), виникає уява та знаково-символічна функція свідомості, литина переходить до активної мови;

3. Виникає особистісна дія і особистісне бажання, складається предметне ставлення до діяльності, головним новоутворенням виступає і ирдість за власні досягнення, усвідомлення "Я сам".

Контрольні запитання:

1. Назвіть та охарактеризуйте основні досягнення дитини раннього

2. У чому специфіка розумового розвитку дитини раннього віку?

3. Оволодіння якими видами предметних дій буде сприяти і" ■ \ мовому розвитку дитини?

Питання для самоперевірки:

1. Поясність, чому прямоходіння сприяє психічному розвитку шпини раннього віку?

2. В яких напрямках відбувається розвиток мови дитини раннього

МИ* V?

3. Охарактеризуйте предметно-маніпулятивну діяльність як
ирішідну діяльність у ранньому дитинстві?

Дата добавления: 2015-05-23