Лекція № 13. Розвиток уваги дитини

ПЛАН

В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1. Загальна характеристика уяви дитини дошкільного віку. Функції уяви.

2. Відтворююча та творча уява дошкільника. її характеристика. Особливості образів уяви дошкільника.

3. Вплив діяльності на розвиток уяви дошкільника.

Література

1. Выготский Л.С. Воображение и творчество в дошкольном возрасте. - М, 1967.

2. Дьяченко О.М. Воображение дошкольника. - М., 1986.

3. Мухина B.C. Детская психология. - М., 1999.

4. Развитие познавательных и волевых процессов у дошкольников./Под ред. А.В. Запорожца, Я.З. Неверович. -М., 1965.

5. Немов Р.С. Психология. Кн. 2-я. - М., 1998.

6. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. - М., 1996.

Додаткова література:

1. Дьяченко О. Особенности развития воображения умственно одаренных детей//Дошкольное воспитание. - 1993. - № 8.

2. Кирилова Г. Реалистические тенденции в воображении детей/УДошкольное воспитание. - 1981. - №2.

3. Кравцова О. Развитие воображения//Дошкольное воспитание -1989.-№12.

Основні поняття: уява, інтелектуально-пізнавальна та афективно-захисна функції уяви, образи уяви, творча і репродуктивна уява, механізм проекції, фантазія.

1. Уява, як і вся інша психічна діяльність людини, проходить в онтогенезі певний шлях розвитку. Дитяча уява у своєму розвитку підпорядковується тим самим законам, що й інші психічні процеси. Так само як сприйняття, пам'ять та увага, уява з мимовільної (пасивної) стає довільною (активною), поступово перетворюється з неопосередкованої в опосередковану, при цьому основним знаряддям оволодіння нею з боку дитини є сенсорні еталони. На кінець дошкільного періоду творча уява дитини розвивається достатньо швидко (такі діти складають приблизно 1/5 частину дітей цього віку). В цей віковий період уява дитини представлена двома основними формами:

а) довільне, самостійне знаходження дитиною деякої ідеї;

б) виникнення уявного плану її реалізації.

Крім пізнавально-інтелектуальної функції, уява виконує в цьому віці ще одну - афективно-захисну, яка охороняє тендітну, раниму психіку дитини від занадто важких переживань та травм. Завдяки пізнавальній функції уяви дитина краще пізнає оточуючий світ, легше і краще вирішує виникаючі перед нею завдання. Афективно-захисна роль уяви складається з того, що через уявну ситуацію може відбуватися розрядка напруги і своєрідне, символічне вирішення конфліктів, яке важко здійснити за допомогою реальних практичних дій.

У дітей дошкільного віку обидві важливі функції уяви розвиваються паралельно, але не однаково. Початковий етап у розвитку уяви дитини можна віднести на 1,5-3 років. Саме в цей час уява як неопосередкована мимовільна реакція на ситуацію починає перетворюватись в знаково опосередкований процес і розділяється на пізнавальну і афективну уяву.

Пізнавальна уява у дитини формується завдяки відокремленню образу від предмета і позначення його за допомогою слова. Афективна уява укладається внаслідок утворення і усвідомлення дитиною свого "Я", психологічного відокремлення себе від інших людей і від вчиненого.

Перший етап розвитку уяви пов'язаний з процесом "опредмечення" образу дією. Через цей процес дитина вчиться керувати і удосконалювати її, тобто регулювати свою власну уяву. Однак планувати її, наперед складати в роздумі програму наступних дій вона ще не в змозі. Ця здібність у дошкільника з'являється лише до 4-5 років.

Афективна уява дитини в віці від 2,5-3 років до 4-5 років в має інші позиції. Спочатку негативні емоції хвилювання у дітей символічно виражаються в героях почутих або побачених ними казок. Вслід за цим дитина починає будувати уявні ситуації, які знімають погрози її "Я" (оповідання - фантазії дітей про себе як про людину, яка володіє до певної міри вираженими позитивними якостями).

128

129

На наступному етапі розвитку цієї функції уяви виникають замінні її дії, які внаслідок свого існування можуть зняти виникнення емоційної напруги; формується і починає практично діяти механізм проекції, завдяки якому неприємні знання про себе, власні негативні, морально і емоційно неприйнятні якості і вчинки дитина починає приписувати іншим людям, оточуючим предметам та товаришам. У віці 5-6 років розвиток афективної уяви у дітей досягає того рівня, коли багато з них здатні уявляти і жити в уявному світі.

Уява дошкільника відрізняється від уяви дорослого, вона тільки здається багатою, але за цим багатством криється бідність, туманність, схематичність і стереотипність образів.

Основу образів уяви молодшого дошкільника складає перекомбінування матеріалу, який зберігається в його пам'яті. А знань і уявлень у них ще недостатньо. Так зване багатство уяви дошкільника пов'язане з низькою критичністю дитячого мислення, коли дитина не знає, як може бути, а як ні. Відсутність такого знання - недолік дитячої уяви. Дошкільник легко об'єднує різні уявлення і некритично ставиться до цих комбінацій, що особливо помітно в молодшому дошкільному віці (Л.С. Виготський).

Дошкільник не створює нічого принципіально нового з точки зору суспільної культури. Характеристика новизни образів має значення тільки для самої дитини: чи було подібне в її власному досвіді.

У дітей до 5 - 6 років, майже протягом всього дошкільного дитинства, немає замислу або він дуже нестійкий, легко руйнується. А часто (особливо в 3 - 4 роки) замисел народжується тільки після дій. Дитина не замислюється про можливість практичної реалізації образів, які вона створює. У дорослого мрія виступає як поштовх до дій. А у дітей комбінація образів практично безперспективна. Вони фантазують заради того, щоб фантазувати, їх приваблює сам процес комбінування, створення нових ситуацій, персонажів, людей, що має яскраве емоційне забарвлення.

На перших порах уявлення дитини нерозривно поєднане з предметом, якій виконує функцію зовнішньої опори. Так, під час гри дитина 3-4-х років не може уявити дії з предметом. Вона не може змінити назву предмета, якщо не діє з ним. Сам предмет-замінник повинен мати спільне з замінюваним предметом. Саме іграшки і предмети-атрибути наштовхують малюка на той чи інший сюжет гри. (М.Г. Вітязь). Наприклад, дитина побачила білий халат - стала грати в лікаря, побачила ваги - стала продавцем і т. і.

Якщо для молодших дошкільників опорою в грі виступає іграшка, то для старших і середніх - виконання взятої на себе ролі. Поступово уява починає спиратися на предмети, зовсім несхожі на замінювані. Так, старші дошкільники для гри можуть використовувати природний матеріал.

Особливо яскраво проявляється роль наочної опори у відтворенні художнього тексту. Це може бути ілюстрація, без якої молодшому дошкільнику важко відтворити події, описані в казці. У старших дошкільників слова тексту починають викликати образи і без наочної

ISO

опори. Але вони однак відчувають труднощі в розумінні внутрішнього смислу твору.

Поступово необхідність у зовнішніх опорах зникає. Відбувається інтеріоризація дій уявлення в двох планах. По-перше, перехід до ігрових дій з предметом, якого дійсно не існує. По-друге, перехід до ігрового використання предмета, надання йому нового смислу і уявні дії з ними, без реальної дії. У цьому випадку гра у дитини проходить повністю в плані уявлення.

Уява дошкільника залишається в основному мимовільною. Предметом фантазії стає те, що сильно схвилювало, вразило, привабило дитину. В 5-6 років зовнішня опора підказує задум і дитина довільно планує його реалізацію та підбирає необхідні засоби.

Ріст довільності уяви проявляється у дошкільника через розвиток вміння створювати задум та планувати його досягнення.

У молодших дошкільників задум народжується після того, як дія виконана. А якщо і формулюється до початку діяльності, то він дуже нестійкий. Задум легко порушується або втрачається в ході його реалізації. У дітей до 5 років створення нових образів протікає ненавмисне. Тому, не дивлячись на їх часте фантазування, у відповідь на прохання дорослого "Намалюй щось" або "Придумай казку", діти реагують відмовою. Вона пояснюється тим, що діти ще не вміють керувати діяльністю уяви.

Про зростання цілеспрямованості уяви протягом дошкільного дитинства можна зробити висновок зі збільшення тривалості гри дітей на одну і ту ж тему, а також за стійкістю ролей.

З можливістю планування прямо пов'язане вміння створювати цілісні твори (О.М. Д'яченко). У дітей 3-4-х років спостерігаються лише елементи передчасного планування гри чи продуктивних видів діяльності. В 4 - 5 років виникає ступінчате планування. План - це ланцюжок образів, який показує основний зміст діяльності.

Старші дошкільники здатні фантазувати довільно, а перед початком діяльності планувати процес виконання замислу. Вони розробляють план досягнення мети, передчасно добирають і готують необхідне обладнання.

Цілеспрямований розвиток уявлення дітей спочатку проходить під впливом дорослих, які спонукають їх створювати образи. А потім діти самостійно уявляють замисел і план для його реалізації. В першу чергу цей процес спостерігається в колективних іграх, продуктивних видах діяльності, тобто там, де діяльність проходить з використанням реальних об'єктів і ситуацій і потребує злагоджених дій її учасників.

Пізніше довільність уяви дошкільника проявляється в його індивідуальній діяльності, яка не обов'язково передбачає опору на реальний предмет і зовнішні дії, наприклад, у мовній.

Важливим моментом постановки мети і планування виступає оформлення замислу і тану в мові. Включення слова до процесу уяви робить його свідомим, довільним. Тепер дошкільник в розумі відіграє передбачені дії, розглядає їх наслідки, розуміє логіку розвитку ситуації, аналізує проблему з різних точок зору.

131

Уява дозволяє малюку пізнавати оточуючий світ, виконуючи гностичну функцію. Вона заповнює пропуски в його знаннях, слугує для об'єднання розрізнених вражень, створюючи цілу картину світу.

Уява виникає в ситуаціях невизначеності, коли дошкільнику важко знайти у своєму досвіді пояснення певному факту дійсності. Така ситуація споріднює уяву і мислення.

Мислення забезпечує вибірковість у перетворюванні вражень, а уявлення доповнює, конкретизує процеси розумового вирішення завдань, дозволяє подолати стереотипи і вирішення інтелектуальних проблем стає творчим процесом.

Таким чином, уява перетворюється на особливу інтелектуальну діяльність, спрямовану на зміну оточуючого світу. Опорою для створення образу тепер виступає не тільки реальний предмет, але і уявлення дитини, виражені в слові. Починається бурний ріст мовленнєвих форм уяви, тісно пов'язаних з розвитком мови, мислення, тоді, коли дитина починає складати казки, розповіді, історії.

2. Початок розвитку дитячої уяви пов'язується з закінченням періоду раннього дитинства, коли дитина вперше демонструє здатність надавати одним предметам роль інших (символічна функція). Подальший розвиток уяви відбувається в іграх, де символічні заміни здійснюються досить часто й за допомогою різноманітних засобів та прийомів.

Про різновиди дитячої уяви в дошкільному віці судять не тільки за уявленнями і ролями, які діти беруть на себе в іграх, але і на основі аналізу матеріальних продуктів їх мистецтва, зокрема доробок і малюнків.

У першій половні дошкільного віку у дитини переважає репродуктивна уява, яка механічно відтворює отримані нею враження у вигляді образів. Це можуть бути враження, що виникли внаслідок безпосереднього сприйняття дійсності, прослуховування оповідань, казок, перегляду відео - і кінофільмів. У даному типі уяви ще мало схожості з реальністю і немає ініціативного творчого ставлення до образно відтворюваного матеріалу. Власне образи такого типу відтворюють дійсність не на інтелектуальній, а, в основному, на емоційній основі. В образах, звичайно, відтворюється те, що вплинуло на емоційне враження дитини, викликало в неї цілком обумовлені емоційні реакції, виявилось особливо цікавим. В цілому ж уява дітей-дошкільників є ще досить слабкою.

Наприклад, дитина трьох років ще не в змозі цілком відтворити картину з пам'яті, творчо її перетворити, розділити і використовувати подумки окремі частини сприйнятого, як фрагменти, з яких можна скласти щось нове. Для молодших дітей-дошкільників характерне невміння бачити і уявляти речі з точки зору, відмінної від їх власної, під іншим кутом зору. Якщо попрохати дитину шести років розташувати предмети на одній стороні площини так само, як вони розташовані на іншій її частині, повернутій до першої під кутом 90°, то це, звичайно, викликає більше

труднощів для дітей даного віку. Однак їм важко уявно перетворити не тільки просторові, а і прості площинні зображення.

У старшому дошкільному віці, коли з'являється довільність у запам'ятовуванні, уявлення з репродуктивного, механічно відтворюючого дійсність, переходить у творче її перетворення. Воно з'єднується з мисленням, включається до процесу планування дій. Діяльність дітей в наслідок цього набуває свідомого, цілеспрямованого характеру. Головним видом діяльності, де знаходить прояви творче уявлення дітей та вдосконалюються усі їх пізнавальні процеси, стають сюжетно-рольові ігри.

Фантазування пронизує все життя малюка. У ранньому віці дитина просто доповнює сприйняте тим, що було в її минулому досвіді. У дітей 3-4 років, а часто і в більш старшому віці, уявлення носить відтворюючий характер, а його образи співпадають з образами пам'яті. Фантазування в цьому випадку є не чимось іншим, як згадуванням минулих подій. Так, сюжети дитячих казок описують реальні ситуації з життя дитини.

Творчий характер уявлення залежить від того, якою мірою діти володіють способами перетворення вражень, що використовуються в грі і художній діяльності. Засобами і прийомами уявлення вони інтенсивно оволодівають в дошкільному віці. Дошкільнята не утворюють нових фантастичних образів, а лише перетворюють уже відомі. Дієвий засіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами.

Дошкільник, наприклад, уявляє друга - маленьку людину, яка бере участь у всіх його іграх і разом з якою він переживає пригоди. Нерідко і діти більш молодшого віку розповідають про вигадані, не зовсім реальні події зі свого життя, стверджуючи, що їм купили собаку, подарували кошеня, відпустили самих до магазину та ін. Причина подібних фантазій в особистих проблемах, які є у дитини. Тому їх поява - серйозний привід для дорослого замислитись: які потреби малюка не задовольняються, про що він мріє і до чого він прагне, якими бачить свої відносини з дорослими та однолітками.

У створенні таких фантазії бере участь афективно-захисна функція уяви. Уява допомагає малюку вирішити емоційні і особисті проблеми, несвідомо позбавитись тривожних для нього згадок, налагодити психологічний комфорт, подолати почуття самотності.

Уявлення ситуації допомоги іншим людям, товаришам можуть свідчити про те, що дитина не відчуває себе важливою, великою в реальному житті і намагається реалізувати в фантазіях потребу самоствердження. Ігри з вигаданими персонажами дозволяють зробити висновок про недостатнє задоволення її потреби в спілкуванні. Вигадування більш сильних друзів, які захищають дитину, долають у неї почуття непевності, страху. Нерідко опис вигаданих подій обумовлений прагненням дитини бути визнаною в групі однолітків, якщо реальними засобами вона не може досягти визнання. Таким чином, відбувається становлення у дошкільника механізму психологічного захисту.

В зображувальній творчості діти створюють фантастичні образи спочатку за допомогою елементарних прийомів - зміна кольору,

132

133

незвичайне розташування об'єктів, які не спираються на ситуацію, що сприймається на даний момент.

Найбільш поширеним прийомом у словниковій творчості дошкільника є створення ситуації за допомогою наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв до специфічно людських життєвих ситуацій, наділяючи їх людськими думками, почуттями, вчинками. Він інтерпретує поведінку тварини на людський лад, відтворюючи досвід соціальних взаємовідношень.

Прийомом антропоморфізації - одушевління предметів діти часто користуються при створенні образів, оскільки часто зустрічаються з ними при слуханні казок.

Більш складним прийомом, яким користуються дошкільники, виступає аглютинація. Дитина, створюючи новий образ, поєднує в ньому, здавалося б, непоєднувані сторони різних об'єктів.

Зміщення величини, що призводить до збільшення або зменшення величини персонажів, призводить також і до створення оригінальних образів.

Нерідко діти, фантазуючи, використовують добре знайомі казкові події, лише дещо додаючи, замінюючи персонажів, з'єднуючи кілька сюжетів різних казок або придумуючи для знайомої казки нове продовження.

Для дошкільника характерне легке поєднання образів, взятих з різних джерел, тому їх творчість часто набуває кумедного характеру.

Отже засвоєння дошкільником прийомів та способів створення образів уяви призводить до того, що і власне образи стають більш різноманітними та багатими. Образи уяви у дитини дошкільного віку стають більш емоційними, пронизаними естетичними, пізнавальними почуттями, особистісним смислом.

3. Зростаюча пізнавальна потреба малюка в багатьох випадках задовольняється за допомогою уяви. Вона ніби знімає дистанцію між тим, що дитина може сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприйняттю. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ на ракеті, тропічні рослини, арктичні тварини. Отже, уявлення значно розширює межі пізнання дошкільника. Крім того, воно дозволяє дошкільнику "брати участь" у подіях, які не зустрічаються в її звичайному житті. Наприклад, у грі дитина рятує товариша під час шторму, відважно веде корабель через рифи, долає бурю. Ця "участь" збагачує її інтелектуальний, емоційній, моральний досвід, дозволяє більш глибоко пізнати оточуюче, природу, предметну і соціальну дійсність.

Фантазуючи, діти виділяють об'єктивні закономірності оточуючого. Створення нових образів не є спостерігаємим процесом. Саме в реальному світі знаходяться джерела образів уяви дошкільника. Уява, спираючись на реальні характеристики об'єктів, черпаючи образи з оточуючої дійсності, допомагає дошкільнику знайти нестандартні творчі рішення пізнавальної

проблеми. Тому важливою характеристикою уяви дитини є її реалізм, тобто розуміння того, що може бути і чого не може бути.

Реальний підхід до фантазії в казці виникає в дошкільному віці. Діти 3-4 років дуже часто не розрізняють можливе і неможливе. Вони погоджуються з будь-яким задумом, змішують казкові і реальні образи. Ріст критичного ставлення до образів уяви пов'язаний з розширенням досвіду дітей. Вони починають розуміти, що з казці не все можливе. Порушення в ній типових якостей предметів, характеру виконуваних дій, викликає негативне ставлення у дошкільника. Він відчуває міру, за яку не може переходити уява.

У грі дошкільник також розуміє логіку життєвих зв'язків і наслідує її. Він відмовляється з'їсти спочатку третє блюдо, а потім перше, пояснюючи, що так не буває.

Нові образи в словесній творчості дошкільника є не менш реалістичними, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їх реальних особливостей, поведінки і способу життя.

Розвиток уявлення призводить до того, що діти в віці 5-6 років створюють уявні світи, заселяють їх персонажами, які мають певні характеристики і діють відповідно до ситуації. Відображення образів уяви дошкільника відбувається в процесі малювання. Такі образи ще бідні за змістом і, як правило, неяскраві. Поступово малюнки набувають конкретної змістовності, наприклад, дитина малює фантастичну чудо-машину, використовуючи прийом аглютинації, парадоксальні комбінування (тобто розміщення об'єкта в несхожій йому ситуації), а зміст епізодів діти беруть з літературних творів з відомим змістом. У старших дошкільників образи в малюнках стають більш оригінальними.

Опанування дитиною прийомами і засобами створення образів приводить до того, що власне образи стають різноманітнішими, багатшими. Зберігаючи конкретний, наочний характер, вони набувають узагальненості, вказуючи на типове в об'єкті. Образи уяви дошкільника стають більш емоційними, пронизаними естетичними, пізнавальними почуттями, особовим смислом.

Ігрова діяльність дошкільника є могутнім стимулом уяви. Виконання ролі, розвиток сюжету спонукає дитину перекомпоновувати відомі події, створювати їх нові поєднання, доповнювати і перетворювати власні враження. Перетворюючись у різні персонажі, малюк, особливо в режисерській грі, має можливість подивитись на ситуацію з різних точок зору.

Важливу функцію у розвитку уяви дошкільника виконує така організація предметного середовища, яка вміщує поряд зі знайомими предметами з закріпленими функціями, предмети неспецифічні, поліфункціональні (наприклад, природний матеріал). Діючи з ними, надаючи їм різного значення в різних ситуаціях, використовуючи варіативне, дитина інтенсивно оволодіває заміщеннями.

Отже, формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найбільш яскраво уява виявляється в малюванні і в

134

135

вигадуванні дитиною казок, віршів. Протягом дошкільного віку уява перетворюється на опосередковану, керовану психічну функцію, пов'язану з мисленням та мовою.

Таким чином, можна виділити наступні особливості розвитку уяви дитини в дошкільному віці:

уява набуває довільного характеру, передбачаючи створення замислу, його планування і реалізації;

уява стає окремою діяльністю, перетворюючись на фантазування;

дитина оволодіває прийомами і засобами створення образів уяви;

уява переходить до внутрішнього плану, відпадає необхідність у наочній опорі для створення образів.

Контрольні запитання:

1. В чому проявляється зростання довільності уяви у дошкільника?

2. Якими прийомами та засобами перетворення вражень користуються діти дошкільного віку в різних видах діяльності?

3. З чим пов'язаний розвиток творчої уяви дошкільника?

Питання для самоперевірки:

1. Які пізнавальні процеси визначають розвиток довільності уяви в дошкільному віці?

2. Назвіть властивості образів уяви дошкільника.

3. Які функції уяви розвиваються в дошкільному віці?

Дата добавления: 2015-05-23