Дметерко Н.В

Т

ПЛАН

Лекція № 18. ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА

1. Психологічні особливості дитини старшого шкільного віку.

2. Розвиток соціальної поведінки юнака.

2.1. Особливості взаємин діти - батьки в юнацькому віці. Поняття про емансипацію.

2.2. Особливості спілкування юнака з однолітками. Статево-рольова поведінка.

3. Характеристика підліткової і юнацької субкультури. Розвиток
захоплень, хобі.

4. Поняття про девіантну поведінку. Мотиви асоціальної поведінки.

Література:

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков. -СПб., 1998.

2. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. - М., 1986.

3. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.

4. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. -М., 1976.

5. Матюхина М.В., Михальчик Т.С., Парина К.П. Психология младшего школьника. - М., 1976.

6. Психология человека от рождения до смерти/Под общ. Ред. А.А. Реана-СПб., 2002.

Основні поняття: юність, почуття дорослості, дружба та любов, професійне самовизначення, емансипація, автономія, юнацька субкультура, типи захоплень, девіантна поведінка, делінквентна та девіантна поведінка.

1. Поняття юності тісно пов'язано з поняттям перехідного віку, центральним біологічним процесом якого є статеве дозрівання. В фізіології цей процес умовно розподіляють на три фази: препубертатний, підготовчий період;

власне пубертатний період, протягом якого відбуваються процеси статевого дозрівання;

постпубертатний період, коли організм досягає повної біологічної зрілості.

Якщо з'єднати цей поділ з віковими категоріями, то препубертатний період відноситься до молодшого підліткового віку, пубертатний -підліткового, постпубертатний - юнацького.

Рання юність (від 13-14 до 17 років) - "третій світ", що існує між дитинством і дорослістю. Біологічно - це період завершення фізичного дозрівання. Більшість дівчат та значна частина юнаків вступають в нього вже постпубертатними. Наприкінці цього періоду основні процеси біологічного дозрівання здебільшого завершені, так що подальший фізичний розвиток можна розглядати вже як такий, що належить до циклу дорослості.

Соціальний статус юнацтва неоднорідний. Юність - завершальний етап первинної соціалізації.

Рання юність - вік переходу до справжньої дорослості, перші ознаки якої з'являються у підлітковому віці. /

Період ранньої юності традиційно зв'язується з навчанням у старших класах школи. В цей час відбувається становлення моральної самосвідомості школяра. Цей же період характеризується переходом на новий рівень моралі - конвенціональний (за Л. Колбергом).

Інтелектуальна зрілість, у тому числі морально-світоглядна, готовність старших школярів ставити і вирішувати різні життєві завдання у цьому віці очевидна, хоча тут говорити про неї доки що доводиться в загальному вигляді. Мається на увазі порівняно невисокий рівень інтелектуального розвитку більшості сучасних юнаків і дівчат. Мова йде про можливості, які є у всіх старшокласників і багатьма з них практично реалізуються.

Значні й індивідуальні відмінності, існуючі між старшокласниками, причому на даний час навіть спостерігається тенденція до їхнього збільшення в зв'язку з диференціацією навчальних програм, навчальних закладів, відносною волею вибору в них навчальних предметів.

Старші школярі незалежно від їхніх індивідуальних особливостей знають, розуміють і відповідають певним нормам моралі, їх моральна свідомість досягає досить високого рівня зрілості, диференціації і стабільності при виражених індивідуальних розходженнях у змісті тих моральних норм, яких вони дотримуються. Ці норми мають складну індивідуальну структуру і співвідносяться зі всіма основними видами спілкування і діяльності.

Найбільше в цьому віці виражена статева диференціація, тобто розвиненість форм чоловічої і жіночої поведінки юнаків і дівчат. Вони знають, як поводитися в тих чи інших ситуаціях, їх рольова поведінка досить гнучка. Поряд з цим іноді спостерігається своєрідна інфантильно-рольова ригідність, негнучкість поведінки в ситуаціях спілкування з різними людьми і з різних приводів.

182

183

Більшість старших школярів до закінчення школи самовизначаються до майбутньої професії. У них укладаються професійні переваги, що, однак, не завжди є досить продуманими й остаточними. Індивідуальні розходження тут бувають ще більшими, ніж у моральному виборі. Деякі діти вже до кінця підліткового віку твердо знають, ким вони стануть, в інших вибір професії не завершений навіть тоді, коли вони її фактично здобувають. Ранній чи пізній вибір професії, як правило не позначається на професійних успіхах; вони можуть бути значними чи незначними незалежно від того, наскільки чи рано пізно відбувається остаточне професійне самовизначення.

В ранньому юнацькому віці завершується формування складної системи соціальних установок, причому воно стосується всіх компонентів установок: когнітивного, емоційного і поведінкового. Щоправда, період ранньої юності характеризується великими протиріччями, внутрішньою непогодженістю і мінливістю багатьох соціальних установок.

У юнаків і дівчат можна знайти такі акцентуації характерів, які не зустрічаються ні в якому іншому віці, причому між окремими рисами характеру і їх проявами наявна безліч протиріч, гострота яких до закінчення школи звичайно згладжується.

Ранній юнацький вік - це пора першої любові, виникнення емоційних і інтимних відносин між юнаками і дівчатами. У дівчат вони звичайно виявляються трохи раніше і мають більш глибокий характер, ніж у юнаків. У відносинах, про які йде мова, формуються особистісні якості вірності, прихильності, особиста відповідальність за долю близької людини. Разом із загальними моральними установками вони породжують певну, індивідуально своєрідну відповідь на питання "яким бути?".

У ранній юності продовжується роздільний, відносно незалежний розвиток взаємин дітей з однолітками і дорослими. Взаємини з однолітками, у свою чергу, поділяються на товариські і дружні, а відносини з дорослими - на особисті і ділові. В цілому вся система взаємин юнаків стає складнішою, ніж вона була в підлітковому віці, і в ній старшокласники починають фати безліч різних соціальних ролей. Можливо відносини, до яких залучаються юнаки і дівчата, втрачають безпосередній характер і своєрідні дитячі риси, перетворюються на такі, які зовні і внутрішньо схожі на відносини, що існують між дорослими людьми, їхньою основою стають повага і рівноправність.

Дружба і любов у цьому віці найчастіше невіддільні і співіснують у міжособистісних стосунках. Дружба може перейти в любов, а на місці товариських і дружніх відносин можуть виникнути залицяння.

У цей період часу звичайно змінюється ставлення юнаків і дівчат до дорослих, відносини вирівнюються, зменшується конфліктність, що спостерігалась у підлітковому віці.

У ранній юності процес формування ще не завершується, він активно продовжується і далі, але вже за межами школи. Однак більшість з того, що людина як особистість здобуває в шкільні роки, залишається з нею на все життя і значною мірою визначає її долю.

2. Одна з головних особливостей підліткового й раннього юнацького віку - зміна значимих осіб в житті старшого школяра і перебудова взаємин з дорослими.

Почуття дорослості - є головним новоутворенням підліткового та юнацького віку. Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше змушують підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому, на відміну від дитини, він вже не вважає такий стан нормальним і прагне його перебороти. Звідси суперечливість почуття дорослості - підліток претендує бути дорослим і в той же час знає, що рівень його домагань далеко не в усьому стверджений і виправданий.

2.1. Однією з найважливіших потреб перехідного віку стає потреба в звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, старших взагалі, а також від усталених правил і порядків.

З факторів соціалізації юнака найважливішою і впливовішою була і залишається батьківська родина. Сімейні умови, включаючи соціальний стан, рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім освітнього рівня батьків, дуже впливає на долю підлітків і юнаків склад родини і характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.

Існує декілька автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей:

1. Підкріплення - заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають правильною, і караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують до свідомості дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для неї звичною і внутрішньою потребою.

2. Ідентифікація - дитина наслідує батьків, орієнтується на їхній приклад, намагається стати такими ж, як вони.

3. Розуміння - знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості.

Однак, конкретні властивості особистості дитини не виводяться ні з властивостей її батьків, ні з окремо взятих методів виховання. Разом з тим, емоційний тон сімейних взаємин і тип контролю та дисципліни, що переважає в родині, важливі.

Емоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи подають у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близькі, теплі, доброзичливі відносини, а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводить перевагу першого підходу при вихованні та спілкуванні батьків зі своїми дітьми. Вивчення юнаків і дорослих, які страждають психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, неврологічними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій діяльності чи навчанні, показує, що

184

185

всі ці явища значно частіше спостерігаються у тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Недоброзичливість, неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену ворожість у дітей.

Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а у зв'язку з певним типом контролю і дисципліни з боку батьків, спрямованим на формування рис характеру дитини.

Найкращі взаємини старшокласників з батьками складаються звичайно тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання.

Щоб зрозуміти взаємини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих відносин і пов'язані з ними уявлення.

Перехідний вік - період емансипації дитини від батьків.

Емансипація може бути емоційною, що показує, наскільки значущим для юнака є емоційний контакт з батьками порівняно з прихильністю до інших людей; поведім копою, що виявляється в тому, наскільки тісно батьки регулюють поведінку сина чи дочки; нормативною, що показує, чи орієнтується юнак на ті ж норми і цінності, що й його батьки, чи на якісь інші. Прагнучи до розширення своїх прав, старшокласники нерідко пред'являють до батьків завищені вимоги, у тому числі і матеріальні.

Ступінь ідентифікації з батьками у юності менше, ніж у дитинстві. Зрозуміло, гарні батьки залишаються для старшокласника важливим еталоном. Однак батьківський приклад уже не сприймається так абсолютно і некритично, як у дитинстві. У старшокласника є й інші авторитети, крім батьків. Чим старша дитина, тим імовірніше, що ідеали вона черпає не тільки з найближчого оточення, але і з більш широкого кола осіб (суспільно-політичні діячі, герої кіно, літератури).

У психолого-педагогічній літературі широко обговорюється питання про міру порівняльного впливу на підлітків і юнаків батьків та однолітків. Загальна закономірність полягає в тому, що чим гірші відносини юнака з дорослими, тим частіше він буде спілкуватися з однолітками, тим вища його залежність від однолітків і тим автономнішим буде це спілкування від дорослих.

Але вплив батьків і однолітків не завжди протилежний. Часто вони бувають і взаємододатковими.

Найбільша автономія підлітків і юнаків від батьків при орієнтації на однолітків спостерігається в сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, споживчих орієнтацій.

Передусім старшокласникам хотілося б бачити в батьках друзів і порадників. При їхньому тяжінні до самостійності, юнаки і дівчата мають гостру потребу в життєвому досвіді і допомозі старших.

Спостерігається різко виражена асиметричність інтересів дітей і батьків: батьки виявляють увагу до всіх сторін життя дітей, тоді як діти мало цікавляться життям і виробничою діяльністю батьків.

Відносини батьків і дітей асиметричні, нерівноправні. Багато батьків, звикнувши розпоряджатися своїми дітьми, болісно переживають

ослаблення своєї влади. Юнаки, у свою чергу, неуважні до батьків внаслідок свого вікового егоцентризму.

2.2. Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація юнака з спілкування з батьками, вчителями і, взагалі старшими, на спілкування з ровесниками. Потреба у спілкуванні з однолітками, які не можуть замінити батьків, виникає в дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже в дошкільному віці відсутність спілкування з однолітками негативно позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості дитини. Поведінка підлітків і юнаків сутнісне є колективно-груповою.

По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації, за яким розпізнається багато необхідних речей, про які з тієї чи іншої причини не повідомляють дорослі.

По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин старшокласників.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту між однолітками.

Свідомість групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує автономізацію дитини від дорослих, але і дає їй надзвичайно важливе відчуття емоційного благополуччя і стійкості.

Психологія спілкування у підлітковому і юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення (автономізації)) і афіліації, тобто потреби в належності до якоїсь групи чи спільноти. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації підлітка або юнака від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками.

Посилюється потреба юнака не тільки в соціальній, а й у просторовій, територіальній автономії, недоторканості свого особистого простору.

У перехідному віці змінюється уявлення про зміст таких понять як "самотність" і "самота". Чим самостійніший і цілеспрямованіший юнак, тим сильнішою його потреба і здатність до одинокості.

Однак крім спокійної самоти існує болісне і напружене занепокоєння - туга, суб'єктивний стан духовної і щиросердної ізоляції, почуття невдоволення в потребі спілкування, людської близькості. Почуття самітності і неприкаяності, пов'язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує невблаганну спрагу спілкування і групування з однолітками.

Напружена потреба в спілкуванні й афіліації перетворюється в багатьох старшокласників у стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але й години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якою завгодно компанією. Особливо сильною є така потреба в юнаків. Типова риса підліткових і юнацьких груп - надзвичайно висока комфортність, часто абсолютно некритично вони ставляться до думки власної групи і її лідерів.

Жагуче бажання бути "як усі", поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поведінки юнака.

Комунікативні риси і стиль спілкування юнаків і дівчат не зовсім однакові. Це стосується і рівня їх товариськості, і характеру афіліацій.

186

187

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Як показують дані психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них укладається позитивна установка, з'являється духовне тяжіння одного до іншого. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більше екстенсивного, а дівчатка - до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка - вдвох чи втрьох.

Стиль спілкування юнаків та дівчат тісно зв'язаний з необхідністю підтримувати прийнятий культурою нормативний канон маскулінності і феменінності. Чоловічий стиль, традиційно орієнтований на підтримку статусу, зобов'язує ховати свої слабкості і підкреслювати досягнення і високі домагання, зовнішній стиль розрахований на зменшення соціальної відстані і встановлення психологічної близькості з іншими. Така нормативна установка змушує чоловіків ховати такі свої риси і проблеми, що виглядають фемінинними (наприклад сором'язливість), що зменшує ступінь їхнього загального саморозкриття.

Другою найбільш важливою галуззю соціальної поведінки підлітків та юнаків є середовище однолітків. Ступінь привабливості середовища однолітків також залежить від індивідуальних особливостей тінейджерів, однак переважна більшість з них знаходиться в тісному, продуктивному контакті з однолітками. Близько 80% підлітків входять до груп однолітків, і тільки 20% є одинаками. Спілкування з однолітками необхідне для формування особистості, для розвитку комунікативних навичок і самосвідомості молодої людини.

Крім того, спілкування з рівними за віком, але різними за особистими якостями людьми сприяє подальшому розвитку самосвідомості юнака за допомогою соціального порівняння.

Підліткова і юнацька група - це своєрідний соціальний "полігон", на якому відпрацьовуються і засвоюються чоловічі і жіночі ролі, встановлюються більш зрілі відносини з однолітками, формується соціально-відповідальна поведінка. У групах підлітки відпрацьовують і уміння розв'язувати конфліктні ситуації. Дослідження показали статеві відмінності у причинах виникнення конфліктів в юнацькому віці. Конфлікти з однолітками в основному є проявом боротьби: у хлопчиків за лідерство, за успіхи у фізичній чи інтелектуальній галузях, за чиюсь дружбу; у дівчаток - за представника протилежної статі.

Як вже зазначалось, юнацький вік характеризується виникненням дружби та першої любові. Розглянемо особливості статевої поведінки юнаків та дівчин.

Специфіка статевої поведінки молодих людей у цьому віці полягає в наступному:

у рості інтересу до осіб протилежної статі;

у випереджальному, стійкому і більш персоніфікованому засвоєнні статевої ролі дівчатами;

в більшому використанні форм поведінки прямо чи побічно пов'язаних зі статевою роллю. При цьому безпосередньо з нею пов'язані всі види власне психосексуальної активності (побічно в хлопчиків -змагання і двобої, у дівчаток - інтерес до вбрання і домашнього господарства).

Отже, провідними факторами розвитку в цьому віці стає спілкування з однолітками і прояв індивідуальних особливостей особистості.

3. Юнацтво так чи інакше сприймає і засвоює культуру створену минулими поколіннями, виступаючи в ролі споживача. В той же час, кожне покоління молоді створює щось нове, своє і має власну вікову субкультуру.

При всьому перевантаженні навчальною роботою, юнаки і дівчатка мають більш тривале і різноманітне дозвілля, ніж дорослі.

Однак, більшість старшокласників не має стійких художніх переваг, мистецтво для них — головним чином розвага. Самі вони постійно скаржаться на нудьгу, порожню витрату часу, невміння організувати своє дозвілля.

Провідна роль музики як власне "юнацького" мистецтва загальноприйнята. Завдяки своїй експресивності, зв'язку з рухом і ритмом, музика краще, ніж інше мистецтво, дозволяє підлітку і юнаку оформити і виразити свої емоції, переживання, музика є важливим засобом міжособистісної комунікації. У сполученні з танцем чи співом вона становить не тільки фон, а і важливий компонент спілкування.

Привілейоване місце музики в юнацькій субкультурі обумовлене також і тим, що вона створюється самою молоддю.

Роль читання в останні роки знизилася не тільки кількісно, але і якісно. До 7 класу підлітки віддають перевагу в основному гостросюжетним, фабульним творам, пригодам, детективам і т д.

Потім швидко зростає інтерес до творів проблемного, у тому числі, психологічного характеру. Це стосується і літературних творів, і кінофільмів. Інтерес до мистецтва і всього циклу гуманітарних наук у дівчаток на всіх вікових етапах вищий, ніж у хлопчиків.

У середніх і старших класах у міру диференціації інтересів ця різниця стає більш помітною. Переорієнтація з пригодницької літератури на проблемно-психологічну пов'язана з ростом самосвідомості і світоглядних думок юнаків та дівчин.

Юнацька субкультура не є чимось незалежним, цільним і закінченим. її зміст завжди похідний від культури дорослих. Вона не однократна, як усі юнацькі властивості, бурхлива і мінлива. Проте вона соціально і психологічно реальна і має цілий ряд постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки; певні смаки, форми одягу і зовнішнього вигляду; почуття групової спільності і солідарності; характерна манера поведінки; ритуали спілкування.

188

189

Юнаки і дівчатка хочуть бути сучасними. Але "сучасність" нерідко розуміється як сума зовнішніх ознак, сліпе наслідування мінливій моді. / Тому численні юнацькі захоплення і примхи короткочасні, розраховані не/ зовнішній ефект.

Ще однією характерною для підліткового і юнацького віку формою активності є та діяльність, яка заповнює час, вільний від основної, провідної в даному віці навчальної діяльності. Захоплення чи хобі, у цьому віці настільки поширені, що вони виділяються як особливий тип підліткових реакцій - реакція захоплення або хобі-реакція.

Захоплення підлітків та юнаків різноманітні, але в той же час досить типові і піддаються класифікації. Отже:

Інтелектуально-естетичні, основною характеристикою яких є глибокий інтерес підлітка до улюбленої справи - музики, малювання, давньої історії, електроніки, розведення квітів і т.д. Сюди ж відноситься винахідництво і конструювання;

Тілесно-мануальні - пов'язані з наміром молодої людини розвинути силу, витривалість, спритність і взагалі моторну майстерність у різних сферах;

Лідерські захоплення - пошук ситуацій, де можна керувати, організовувати, спрямовувати інших;

Накопичувані захоплення становлять колекціонування у всіх видах;

Егоцентричні - будь-які заняття, зовнішня сторона яких дозволяє підлітку опинитися в центрі уваги. Наприклад, художня самодіяльність, захоплення модним одягом, а також будь-які модні заняття;

Азартні захоплення - карткові ігри, ставки і парі на гроші, лотереї і різноманітні лото;

Інформаційно-комунікативні захоплення пов'язані з підвищеною спрагою спілкування, "тусовок", де можна одержати легку інформацію, що не вимагає критичної переробки.

Можна сказати, що тип захоплення юнака безпосередньо пов'язаний з типом його особистості і є однією з його діагностичних ознак.

4. Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої норми, - чи то норми психічного здоров'я, права, культури чи моралі.

Девіантна поведінка розподіляється на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров'я і що припускає наявність явної чи прихованої психопатології.

По-друге, це антисоціальна поведінка, що порушує певні соціальні чи культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, коли серйозні і караються -злочинами. Відповідно говорять про протиправну та кримінальну (злочинну) поведінку.

Юнацький вік взагалі і рання юність особливо, становить групу підвищеного ризику. По-перше, виявляються внутрішні, труднощі

перехідного віку, починаючи з психогормональних процесів і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По - друге, невизначеність соціального статусу юнацтва. По - третє, протиріччя, обумовлені перебудовою механізмів соціального контролю. Дитячі форми контролю, засновані на дотриманні зовнішніх норм і слухняності дорослих, уже не діють, а дорослі способи, що припускають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися. Це виявляється в конкретних явищах, з якими доводиться зіштовхуватися дорослим.

Алкоголізація (зловживання алкоголем) і ранній алкоголізм

Особливість фармакологічного впливу алкоголю на психіку полягає в тому, що, з одного боку, він особливо у великих дозах пригнічує психічну активність, а з іншого, особливо в малих дозах, стимулює її, знімаючи свідоме гальмування і тим самим даючи вихід подавленим бажанням і імпульсам.

Випиваючи, підліток прагне погасити характерний для нього стан тривожності й одночасно - позбутися від надлишкового самоконтролю і сором'язливості.

Важливу роль відіграє також прагнення до експериментування й особливо стосовно норми юнацької субкультури, у якій випивка традиційно вважається однією з ознак мужності, дорослості. І, зрозуміло, діє негативний приклад батьків.

Наркотизм (уживання наркотиків) і підліткова наркоманія

Існують різні рівні наркотизації.

1. Одноразове чи рідке вживання наркотиків;

2. Багаторазове їхнє вживання, але без ознак психічної чи фізіологічної залежності;

3. Наркоманія першої стадії, коли сформувалася психічна залежність;

4. Наркоманія другої стадії, коли склалася фізична залежність;

5. Наркоманія третьої стадії - повна фізична і психічна деградація.
Як і пияцтво, підлітковий наркотизм пов'язаний із психологічним

експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань. Разом з тим, це групове явище, пов'язане з наслідуванням юнаком чи підлітком старших і впливом групи.

Крім шкоди здоров'ю наркотизм майже неминуче означає залучення підлітка або юнака до кримінальної субкультури, де здобуваються наркотики, а потім він і сам починає здійснювати більш серйозні правопорушення.

Агресивна поведінка

Підліткова агресія - найчастіше наслідок загальної озлобленості і зниження самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач і несправедливостей. Витончену жорстокість нерідко виявляють також жертви гіперопіки, розбещені мамії, що не мали можливості в дитинстві вільно експериментувати і відповідати за свої вчинки, жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження й одночасно самоперевірки.

190

191

Підліткові і юнацькі акти вандалізму і жорстокості, як правило, відбуваються в групі. Роль кожного окремо при цьому ніби стирається, особиста моральна відповідальність усувається. Сумісні антисоціальні дії зміцнюють почуття групової солідарності, що доходить у момент дії до стану ейфорії, що потім, коли збудження проходить, самі підлітки нічим не можуть пояснити.

Суіщдальна поведінка

У підлітків значно частіше, ніж серед дорослих, спостерігається так називаний "ефект Вертера" - самогубство під впливом чийогось прикладу (у свій час публікація "Вертера" Гете викликало хвилю самогубств серед молоді).

Кількість суіцидальних спроб багаторазово перевищує кількість здійснюваних самогубств.

У психологічних експериментах не раз було показано, що у деяких людей будь-яка невдача викликає мимовільні думки про смерть. Потяг до смерті фізичної не що інше, як спроба вирішити життєві труднощі шляхом відходу з життя. Для юнацького віку це особливо характерно.

Профілактика юнацьких самогубств полягає не в уникненні конфліктних ситуацій, а в створенні такого психологічного клімату, щоб підліток або юнак не почував себе самотнім, невизнаним і неповноцінним. У 9 випадках з 10 юнацькі замахи на самогубства - не бажання покінчити рахунок з життям, а крик про допомогу. Про подібні бажання підлітки і юнаки попереджають заздалегідь, 80% суіцидальних спроб відбувається в будинку, у денний чи вечірній час, коли хтось може втрутитися. Багато хто з них відверто демонстративні, комусь адресовані, іноді це суіцидальний шантаж. Проте все це смертельно серйозно і вимагає чуйності й уваги з боку дорослих.

Мотиви асоціальної поведінки

Асоціальна поведінка - синонім девіантної поведінки. Підлітковий і юнацький вік розглядається як один з найбільш небезпечних для формування девіантного і делінквентного розвитку особистості.

Під асоціальною поведінкою, однак, розуміється не тільки злочинна поведінка, але і самі соціальні відхилення. До них відносяться: вживання алкоголю, наркотиків, паління, бродяжництво, самогубство.

Мотиви аддиктивноїповедінки

Аддиктивна поведінка - зловживання одним чи декількома хімічними речовинами, що протікає на фоні зміненого стану свідомості.

Розвиток аддиктивних потреб, як правило, починається саме в підлітковому і ранньому юнацькому віці й в подальшому приймає в багатьох людей стійкі форми.

Мотиви прилучення до алкоголю можуть бути різноманітними. Так, за даними Є.П. Ільїна, в якості основних мотиви, що діють більш ніж у третині випадків, називає традиції і звичаї, дотримання яких служить засобом включення підлітка чи юнака в референтну групу.

Інший могутній фактор впливу - уявлення, що спиртне - символ зрілості і дорослості.

Крім того, вживання алкоголю може бути реакцією підлітка на відчуття тривоги і самітності. У таких випадках алкоголь допомагає підлітку звільнитися від почуття непевності в собі, незручності, а може виступати також і формою протесту проти батьків і суспільства в цілому.

Причини залучення підлітків та юнаків до паління також мають різну мотивацію. Багато в чому вони визначаються іміджем цього явища у суспільстві, де паління ототожнюється з мужністю, незалежністю, молодістю, сексуальністю, товариськістю і т.д.

Мотиви наркоманії, на думку багатьох дослідників, перш за все пов'язані з психічним експериментуванням підлітків, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань. Так, за спостереженнями лікарін-наркологів, дві третини молодих людей уперше прилучаються до наркотичних речовин з цікавості, бажання довідатися, що "там", за гранню заборонного. Інші починають уживати наркотики як засіб протесту і вираження незадоволеності традиційними нормами і системою цінностей. Ще одним сильним мотивом може бути прагнення підлітка не відставити від друзів, бажання ввійти до якого-небудь угрупування. Крім тою, причиною залучення підлітка або юнака до наркотиків може стати його бажання позбутися внутрішнього напруження і занепокоєння, відійти таким способом від проблем або, навпаки, набути здатності їм протистояти.

Мотиви деліквентної поведінки

Мотивація злочинної поведінки має свої виражені вікові особливості Так, у дослідженні В.В. Лунєєва було показано, що підліткам у віці 14-ІЬ років притаманні два види кримінальної мотивації: корислива (більш 50%) і насильницько-егоїстична (40%), при цьому три чверті злочинів носять ситуативно - імпульсивний характер.

Конкретними причинами стають: бажання розважитися, показати силу, сміливість, затвердити себе в очах однолітків, прагнення до престижних речей і т.д.

У 16-17 років мотиви, що ведуть підлітків та юнаків до злочину, ускладнюються, однак знижується число злочинів з корисливих мотивів (до 40%). Безпосередніми мотивами тепер виступають користь, хуліганські спонукання, добування засобів на спиртне і наркотики, помста й озлоблення, солідарність з іншими, бешкетництво і т.д.

Кримінальна мотивація молодих у віці 18-24 років характеризується великим зв'язком не з конкретною ситуацією і психічним станом суб'єкта, а зі спрямованістю особистості, її поглядами, Зростає питома вага насильницько-егоїстичних мотивів і зменшується число "дитячих" мотивів (прагнення придбати авторитет в однолітків, наслідування іншим).

Мотивація навмисних убивств, зроблених неповнолітніми, також має свої специфічні особливості.

Так, за даними Г.Б. Русинова, у 45% випадків підлітки робили навмисні убивства за мотивами помсти, 18,2% - з-за хуліганських спонукань, 18,2% - через прагнення уникнути відповідальності за раніше

скоєний злочин, 9,1% - мотивували бажанням змінити свій статус у мікросередовищі.

При цьому останній мотив - "бажання змінити статус" - цілком пов'язаний зі специфікою підліткового віку.

Багато дослідників як причину протиправної поведінки підлітків та юнаків також указують на фрустрованість потреби у повазі, визнанні, які вважаються одними з базових потреб людини.

Так, відповідно до позиції А.О. Реана, коли самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі і потреба в (само)повазі залишається нереалізованою, розвивається різке відчуття дискомфорту, яке особистість не може зносити довго. І одним з розповсюджених шляхів вирішення цієї конфліктної ситуації є перехід підлітка до групи, де його самооцінка знаходить адекватну оцінку. Однак найчастіше такими групами виявляються групи з контрнормативною спрямованістю.

Отже, підлітковий та ранній юнацький вік розглядають як групу підвищеного ризику. Це обумовлене невизначеністю статусу отроцтва и виникненням у зв'язку з цим девіантної поведінки у молодих людей. Тому однією з особливостей мотиваційної сфери у цьому віці є виникнення потреб та мотивів, що обумовлюють різні поведінкові відхилення: наркоманію, алкоголізм, куріння, злочинну поведінка.

Таким чином, юнацький вік характеризується переорієнтацією спілкування з дорослими на спілкування з однолітками. Однією з найважливіших особливостей цього віку є підвищений інтерес молодих людей до питань статевої сфери, який у юнаків та дівчат проявляється по-різному. Провідними факторами розвитку у цьому віці стає спілкування з однолітками та прояв індивідуальних особливостей особистості.

Контрольні запитання:

1. Що таке емансипація? Охарактеризуйте види емансипацій в юнацькому віці.

2. Охарактеризуйте специфіку статевої поведінки в юнацькому віці.

3. Поясніть, чому підлітковий та юнацький вік називають групою підвищеного ризику.

Питання для самоперевірки:

1. Які дві тенденції визначають специфіку спілкування з однолітками в юнацькому віці?

2. Що таке девіантна поведінка? Які явища містить даний вид поведінки?

3. Охарактеризуйте мотиви аддиктивної поведінки.

Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Курс лекцій)

ДИТЯЧА ПСИХОЛОГІЯ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

194

Дата добавления: 2015-05-23