План Маршалла

Економічне становище країн Західної Європи, особливо Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того, СІЛА, нагромадивши в роки війни вели­чезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія еконо­міки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їхнє прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла — важ­ливий крок на шляху до створення світового ринкового гос­подарства. План Маршалла — це програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй еко­номічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секрета­рем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880—1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті. Її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Велико­британії, Франції та СРСР (червень—липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних га­лузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Нор­вегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвен­цію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбу­дови Європи.

, План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийнят-тя у США закону про чотирирічну програму "допомоги іно­

земним державам". Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними краї­нами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці пла­ну Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного під­приємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, ство­рювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивіль­нялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни — учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допо­мога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд доларів, причому основну частку (майже 60%) отримали Ве­ликобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширю­вався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписа­на у грудні 1949 р.

ЗО грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом "про взаємну безпеку", при­йнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення еконо­мічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Захід­ної Європи. Вже на початку 50-х років було досягнуто довоєн­ного рівня виробництва.

Дата добавления: 2015-05-23