Протагор

1) «Людина міра всіх речей, сущих в тому що вони існують, не сущих в тому, що вони не існують»

2) Що здається істинним тобі – істина для тебе, що мені для мене

3) неясність питання і тимчасовість життя не дають мені зрозуміти є боги чи їх нема

2. Продік

1) Спочатку люди обоготворю вали землю, ріки, рослини

2) Потім всі ремесла обоготворились - Гефест

XXVI. Мудрець перед лицем смерті: Сократ «пізнай самого себе»

1. Бог після смерті

2. Недосконалість законів але необхідність слідувати їм

3. Смерть є благом а не злом – звільнення від недосконалості тіла

4. Смерть – звільнення від недосконалого тіла

5. Істина через почуття не пізнається

6. Знання - пригадування

7. Любов, краса добро – існували в душевному світі за яким душа скучає

8. Душа – вічна і незмінна

9. Всі речі прекрасні через прекрасне як таке

10. Душа приносить життя, протилежність життю – смерть, протилежність смерті – безсмертя – душа безсмертна

XXVII. Особливості філософського стилю Сократа: Іронія і Маєвтика «я знаю, що я нічого не знаю…» «самі не можуть народити»

1. Сократ « Пізнай самого себе» - пошук сутності людини, душа(Розум, поведінка, мораль і раціо) – сутність людини.

2. Потрібно виплекати душу.

3. Доброчесність – робити шось благим і досконалим – досконалість душі(знання і пізнання).

4. Людина не знає що таке добро тому чинить зло.

5. Цінності не матеріальні а скарби душі..

6. Діалектика, маєвтика(пологи) і іронія(нічого не знав)

XXVIII. Переоцінка Сократом традиційних цінностей

Був натурфілософом, став етично-моральним пізнасебелістом

Сутністю людини є її душа, яка заслуговує на удосконалення,турботу, плекання. Душа є мислячою активністю, це інтелект і морально-орієнтована поведінка. Людина користується тілом як інструментом. А основна ціль - плекання душі.

Доброчесність він вважав способом життя, який веде до досконалості. Вона стосується лише людини. Незнання та невігластво – порок людини. Сократ казав, що людина чинить зло лише тому, що не знає, що таке добро. Скарби душі – ось багатство. Пізнання – запорука благої справи.(діяти відповідно до того до чого покликаний(людина думає,собака сторож)

На думку Сократа справжньою мудрістю володіють лише боги, люд. може тільки прагнути до неї, наповнюючись лише частковою мудрістю. Сократ говорить про Бога в кожному із нас, про внутрішній голос. Тобто кожен із нас має інтуїцію добра і зла. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії. Сократ не боявся смерті, бо вважав, що далі його душа знайде вічність, переродиться.

XXIX. Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.

1. Пошук універсальних понять

2. Діалектика – ваша правда + моя неправда = істина

3. Правильні дії – плекання душі – тому і говорив, щоб людина сама о цього дійшла

4. Етика

5. Правильний образ життя для грека – громадянина полісу - слухання законів

6. Зло робиться через незнання добра

7. Правильне – діяти до істинного щастя, людина не знає цього щастя тому творить зло

8. сумнівна критика філософів шо ми робимо щось хоча знаєм,, що це недобре – ми знаємо що це недобре проте ми таки не знаєм що добре в істинному значенні тому не бачимо толку в неробінні не доброго

9. Добродійність – знання – розуміння того що є справжнім благом для людин

XXX. Філософія кініків. Діоген Сінопський

Кінізм – сократична школа, повернення до практичного філософування від теоретичних рефлексій. Філософія як спосіб життя. Символ руху кініків – Діоген Сінопський. Намагався створити аскетичний спосіб життя, був досить епатажним, сидів у бочці. Прозвали його СКАЖЕНИМ. Він вікидав теорет.дисципліни, абсурдними вважав метафізичні.Шукав людину, яка б плекала та розуміла свою природу. Найбільш суттєвими проблемами людини є потреби тварини. Кініки ідеалізують життя тварин(собак) і їх спосіб життя. Свобідний той, хто вільний від найбільшої кількості потреб. Свобода заради свободи!

Аскеза, зусилля, важка праця – шлях до доброчесності. Діоген каже про тренування душі й тіла, відмова від бажань та насолоди. Найнатуральніша у світі річ – сонце. Кініки самодостатня, соціальні та аполітичні. Вважали, що щастя виходить із душі, із середини, воно є наслідком самообмеження та розуміння власної природи. Вони пропонують духовне убозтво, вдікидають державність. Основна мета – жити по-кінічному.

1. Александр і Бочка

2. Анти соціальність і до суспільність і Платон і людина

XXXI. «Друга навігація» та її наслідки для античної філософії

Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей і на світ мінливих, подільних чуттєвих речей. Це і є 2 навігацією Платона.Своєрідне відкриття метафізики – надчуттєвого пізнання світу, який не має матеріального характеру.

Новий світ Яким пізнається раціонально, ВІН надчуттєвій, того досократики НЕ мают до задовольняють відношення, перше - смороду пішлі за Диктування творчими І релігійнімі правілмі, другий пробують пізнаті сортаменту буття самостійно.

«Друга навігація». Згідно з терміноло гією давніх мореплавців: Коли ущухав вітер І вітрила не функціону вали, судно переходило на Управління веслами, І Це мало назву дру гої навігації. Згідно з образною системою Платона перша навігація сімволізувала рух філософії за вітром Під вітрилами натуралістіч ної думки. Перша навігація, по суті, завершився невдачею, бо до-сократики НЕ вдався до кінця поясніті, Що чуттєве спріймаєть ся шляхом чуттєвого ж. «Друга навігація» Платона вдався до рішучого відсто Ронен від чуттів І чуттєвого, сталося зміщення центру філософської осі на суто раціональне, на ті, Що можлива схопіті Лише інтеле ктуально

"Друга навігація", або відкриття метафізики.

У філософії Платона існує момент, щодо якого всі філософські проблеми знаходять нову підставу, що ініцірут інший духовний клімат, службовець фоном для постановки та вирішення нових проблем. Це - відкриття реальності надчуттєвого, надфізіческого простору, ознаки якого не проглядаються в попередньої філософії фізису, раніше всі пояснювалося фізичним і механічним порядком. Платон вдався до образу, ним же і створеним - "друга навігація". Це привело до розуміння двох планів буття: Феноменального, відіміго, і невидимого, метафеноменальног, уловлюваного виключно інтелектом. Це завоювання з часом позначило підставу і найважливіший етап в історії західної думки. Тільки після цієї "другої навігації" можна говорити про "матеріальному" і "нематеріальному", "чуттєвому" і "сверхчувственном", "емпіричному" і "метаемпіріческом", "фізичному" і "надфізіческом". У світлі цих категорій пркдшествующіе філософи фізису виступають матеріалістами, бо природа і космос є тотальність речей не як таких, що є а речей. "Істинне буття" тепер вже утворює умосяжні, інтеллігибельних реальність.

XXXII. Вчення Платона про ідеї

Абсолютні, об’єктивні поняття – ідеї

Існує світ ідей

Душа існує в певному світі де бачить ідеї

Деміург користувався ідеями коли створював світ – відділеність ідей взагалі ідеї на відміну від реальних речей вічні і незмінні

До життєве існування душі тільки розум пізнає речі які існують насправді

Важко розглядати теорії Платона, бо Синтез їх через Сократа фактично унеможливлює побачити суперечність у їхніх поглядах, єдине що можна класифікувати як Платонівське це натурфілософія, яка згодом фактично не цікавила Сократа. Також стабільно Платону приписують вчення про ідеї і Платонівську печеру.

Душа вища за тіло. Ідея, за матерію. Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей і на світ мінливих, подільних чуттєвих речей. Це і є 2 навігацією Платона.Своєрідне відкриття метафізики – надчуттєвого пізнання світу, який не має матеріального характеру. Щоб пояснити, що річ красива, філософ вдавався до фізичних пояснень(смак, колір, фігура). Ідея краси визначає, що є гарним, а що – потворним. Будь-яка річ фізичного світу має свою причину, вона є вищою і останньою.

Ідея – це певна ідеальна сутність, що і снує у метафізичному просторі. Ідея у кінцевому підсумку утворює перманентну модель кожної речі. Світ речей існує лише тому, що існує світ ідей, бо вони мали праречі. Місце, де знаходяться ідей Платон називає – ГІПЕРУРАНІЄЮ, наднебессям.

За Платоном, ідеї є праобразом речей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. До втілен­ня в людину вона жила у світі ідей, безпосередньо спогля­дала ідеї. Втілена в людину, душа через відчуття сприймає речі,які нагадують їй ідеї. Тому пізнання зводиться до пригадування. Завдяки такій інтерпретації пізнання Платон подолав релятивізм і суб'єктивізм софістів. Ідеї (добра, істини, пре­красного тощо) у всіх людей однакові, оскільки живить їх одне джерело — світ вічних ідей.

XXXIII. Структура платонівського світу ідей

Єдине – непонятна вєщь така як жизнь, чи то з неї ідеї вийшли з деміургом чи шо воно таке, розум-Деміург який створив світ почуттів з ідей, тому він сам не створив ідеї

Існує піраміда ідей: 1. Ідей, вищі за категорію життя: блага, істини, краси, справедливості; 2. Ідеї фізичних явищ і процесів: спокій, рух, звук, колір, вогонь; 3. Ідеї, що існують для окремих розрядів істот: людина, тварина; 4. Ідеї для предметів, створених людським ремеслом: стіл, вікно, картина; 5. Ідеї відношень – Рівності. Але як зрозуміти тоді ідею «Тварини» чи «Предмети» - збірні поняття…

XXXIV. Гносеологічні погляди Платона: теорія анамнезису

1. Існує універсальне, ідеальне поняття речей

2. Чуттєве сприйняття е може допомогти у істинному пізнанню

3. Сприйняття не є знанням в сутності, бо є речі які доводяться лише розмірковуванням – математика

4. Істинне знання не особиста думка

5. Воно стабільне і постійне істинне знання – знання про універсальне і вони існують у своєму над світі

6. Люди які сидять і бачать тіні – софістика, мистецтво, переконаність у власній правоті

7. Люди які усвідомлюють що це тіні математика – між розумом і почуттєвим світом нема куди вкліпашти

8. І якщо він вийде і побачить світ то може дійти до ідей

9. Гноселогія Платона грунтується на протиставленні тіла і душі. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання — це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула. Є релігійне трактування, за яким душа є безсмертною і народжується кілька разів. Тобто, передумовою видобуття істини з душі, є сам факт наявності її там. Жодна людина не бачила у житті та природі щось абсолютно рівне, значить, вона бачила це раніше у ідеальному світі.

10. Одним словом суцільні непонятності – купа видів знання, і типу ясно шо філософ доходить до світу ідей, але ж істинне знання – Бог + душа, як він запхався в світ ідей ще живим, не знаю думаю тут якась помилка в інтерпритування

XXXV. Проблема людини у Платона: дуалізм душі і тіла

У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонян­кою. Тіло є в'язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому. Людська душа, на його думку, є безсмертною і є вища за тіло. Вона може перероджуватись. Її потрібно постійно удосконалювати, плекати, розвивати свій розум. У душі існує першопочаткова інтуїція істини. Тіло – це лише середовище, у якому перебуває душа. Тому його потрібно підтримувати, щоб не померти. Але й не потрібно піддаватись інстинктам та насолодам. Ідея реінкарнації душі, вона жива, вічна. Платон знехту­вав самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід — знаряддя держави. Ви­ховання, мистецтво — все повинно бути підпорядковане державі як вищій меті. Навіть приватну власність запере­чував він в ім'я держави.

XXXVI. Діалог Платона Федон. Основні теми і проблеми твору

1. Смерть – тіло і душа існують самі собою – філософ турбується про душу а не тіло

2. Мислення – розвиток душі і пізнання істини – без відчуттів краще – в тілі істини не дізнатись

3. Життя – смерть – вмирання – оживання – діалектика – відповідно душі перебувають у Аїді

4. Знання – пригадування – краса, рівність – як ми можемо порівнювати якщо не знали?

5. Тіло – змінне і тимчасове – душа вічне і незмінне

6. Щоб тіло було живим туди входить душа, смерть – не життя, відповідно душа безсмертна

XXXVII. Критика Аристотелем Платонівського вчення про ідеї

1. Ідея людини нічим не відрізняється від суми ознак людини – з ідей нічого нового не винесеш

2. ідеї не мають зв’язку із світом об’єктивним – речі участвуют в ідеях, але як він не пояснює

3. Так отклоняет Аристотель учение Платона об отношении чувственных вещей к «идеям» по бытию.

4. Третье возражение Аристотеля основывается на рассмотрении платоновского учения о логических отношениях «идей». Это, во-первых, логические отношения между самими «идеями» и, во-вторых, отношения между «идеями» и чувственными вещами.

5. Ідеї конкретні і загальні(тварина і кінь)

6. Має бути ідея взаємодії душі як і деї і чуттєвого світу людини

7. Деміург не ідея і не матеріальне – можливо він і є тією ідеєю

XXXVIII. Філософська система Арістотеля

1. Історичний підхід

Аристотель свідомо сповідав принцип, відповідно до якого, перш ніж викладати власну думку, варто ретельно вивчити те, що висловлювали по даному предмету попередники, тобто ті мислителі, що займалися даною проблемою раніше. Такий підхід на сьогоднішній день називається вивченням історії і літератури питання. – розглянув ідеї ві Фалеса до Платона і звертав увагу на ті які суперечили його власним

Дата добавления: 2015-05-23