Вырезано. не може впроваджуватися примусовими методами (на рис

Вырезано

не може впроваджуватися примусовими методами (на рис. 3.21 відображено динаміку ІР без владного примусу). Разом з тим це не означає, що не слід створювати інституціональних передумов для розвитку мережної взаємодії компаній. Відповідно можна виділити і стадії штучного формування кластерів, які в цілому відповідатимуть том, що зазначені на рис. 3.21. Так, початкова стадія повністю буде ініціюватися фасилітатором (організовує зустрічі стейкхолдерів для забезпечення розуміння переваг). Потім формулюються завдання співпраці, визначається юридичний статус учасників й формуються настанови ПРІВ. Далі, після проходження стадія пілотного проекту (опрацювання технології взаємодії), розробляються проекти стратегічного характеру (дозволяють досягти необхідного рівня спеціалізації й поділу праці).

Висновки за третім розділом

Проведене адаптування здобутків нової інституціональної теорії до потреб ОУІР дозволило виробити ряд рекомендацій і зробити такі висновки:

1. Представлення інтегрованої структури бізнесу як відкритої соціально-економічної системи обумовило актуальність вироблення розуміння поняття соціальної інтеграції, яка розкривається (в рамках теорії груп) через відносини довіри, створення соціальних мереж взаємодії та формування владного балансу на підґрунті застосування ресурсів пригнічення. Інтеграційна взаємодія в процесі розвитку у даному випадку реалізується через несиметричні (не завжди взаємовигідні) обміни, засновані на відносинах підпорядкування та влади. Відповідно й інтеграційний розвиток підпорядковується відносинам балансування, коли в процесі інтеграційної взаємодії поступово встановлюється певний баланс очікувань, а на його підґрунті формуються норми, культурні цінності й способи поведінки (рутини).

2. Інтеграційний розвиток в контексті соціальної інтеграції спирається на інституціональну динаміку в межах утвореного простору взаємодії учасників ІСБ і приводить до формування нових інституціональних структур через об’єднання інституціональних об’єктів. Така динаміка відображається через зміну матриць базових і компліментарних інститутів (поряд з трансформацією базового й компліментарного складу учасників інтегрованого утворення, метою якої є отримання ефекту синергії від інтеграційної взаємодії).

3. Наявність квазіієрархічних відносин між суб’єктами господарювання зумовила необхідність розгляду особливостей інтеграційного розвитку в межах кластерно-мережних структур. За для цього було вироблено технологію ідентифікації границь кластеру, розроблено модель участі підприємства в мережній структурі та визначено критерії їх ідентифікації, розроблено елементи атомарного відбиття взаємин між учасниками мереж та визначено ефекти від встановлення таких взаємин.

4. Утворення кластерно-мережних структур перетинається з формуванням ресурсно-екологічних ніш, заснованих на введенні системи інтеграційних обмежень та специфікації комплексу організаційних рутин і мікроінститутів, що розповсюджуються на учасників такої ніші. Відповідно запропоновано цикл конструювання даної ніші, що враховує вироблену типологію інтеграційних процесів в екологічних концепціях та фракталові ознаки утвореної в межах ніші інтегрованої цілісності.

5. Основні наукові результати розділу опубліковані в працях [141; 142; 282; 284; 286; 289; 290; 291; 294; 295; 296; 297; 298; 299; 309; 310; 327, 335].

РОЗДІЛ 4

СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

ІНТЕГРАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

4.1. Особливості організації стратегічного управління розвитком
квазіінтегрованих суб’єктів господарювання

В існуючій літературі присутня досить велика кількість визначень і відтінків поняття "стратегія", більша частина з яких застосовна до поставленої мети дослідження. У найпростішому аспекті стратегія прирівнюється до плану або до встановлення траєкторії розвитку, у даному випадку – інтегрованої структури бізнесу чи промислового кластера. У більш складних аспектах стратегія розглядається як спосіб дій, спрямованих на одержання переваг, створення унікального набору ресурсів і здібностей розпоряджатися ними в процесі подолання напруги між статичною й динамічною ефективністю [437]; або як узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставленої мети шляхом розробки й реалізації системи відповідних заходів [230, с.18]; або як вибір товарних ринків, на яких фірма буде конкурувати, та ключових політик, що визначають те, як вона буде конкурувати [167, с. 27]. У той же час можна розділити позицію І. Дятловської [122] про те, що в теорії вже досить чітко сформульовані основні типи рішень, які повинні бути прийняті в процесі стратегічного управління, хоча при цьому не існує жодної універсальної схеми, за допомогою якої можна вирішувати всі можливі стратегічні проблеми.

Дата добавления: 2015-05-23