Конвенціоналізм А. Пуанкаре

Філософію Мах зводив фактично до методології нау­кового пізнання. Саме пізнання він (як і Авенаріус) роз­глядав як процес прогресивної адаптації людини до се­редовища (інтерпретує його як біологічно доцільне яви­ще). Вважав, що основою наукового знання є не факти, а відчуття.

Зростання порядку, перехід від невизначеності до визначеності.

Порушені Спенсером проблеми (упо­рядкування хаосу) є предметом вивчення нової науки си­нергетики, а його можна вважати одним із її попередників.

Біологізм його поглядів на суспільство. Моральні норми, наприклад, він розглядав як інструмен­ти пристосування людини до середовища.

В кінці XIX ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розвивали представники емпіріокритицизму — Ернст Мах (1838 — 1916) та Ріхард Авенаріус (1843-1896), а в XX ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.

Авенаріус висунув концепцію «принципової координації», згід­но з якою об'єкт не існує без суб'єкта, а Мах проголосив відчуття елементами світу.

Сильні аспекти радикального емпіризму Маха виявили­ся в його критиці класичної механіки Ньютона. Він запере­чував існування абсолютного часу і простору класичної ме­ханіки на тій підставі, що вони не представлені в досвіді.

Однак радикальний емпіризм має і слабкі сторони. Адже жорстко прив'язана до відчуттів думка не здатна до польоту, до вільного конструювання нових концепцій. Прагнення знайти «нейтральні», «чисті» відчуття, факти, позбавлені смис­лового навантаження, є гносеологічною утопією.

Підхід Маха до пізнання як до біологічно доцільного явища виявився в тому, що наукове пізнання він розгля­дав під кутом зору «економії мислення». Ця точка зору не позбавлена певного раціонального змісту, оскільки нау­ка систематизує, схематизує, типізує (спрощує) дійсність, тобто є ефективним засобом її пояснення і перетворен­ня. Однак термін «економія мислення» є не цілком ви­значеним. У сучасній науці використовується близький за змістом, але чіткіший за формою принцип простоти. Так, до гіпотези висувається вимога бути логічно якомо­га простішою.

Дещо відмінною від позитивістської концепції, хоч пе­вною мірою і близькою до неї, є філософія науки францу­зького математика Анрі Пуанкаре (1854—1912). Як філо­соф науки, він став відомим завдяки створеній ним кон­цепції конвенціоналізму.

Конвенціоналіз м — філософський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком довільної угоди (конвенції) між учени­ми, укладеної за принципом «зручності; «економії мислення».

Суть цієї концепції полягає в тому, що принципи на­укової теорії проголошуються довільними конструкціями, які умовно приймаються за істини. Іншими словами, на думку конвенціоналістів, вчені погоджуються вважати пе­вні наукові твердження істинами, укладають конвенцію щодо їх істинності. У зв'язку зі створенням неевклідових геометрій Нові наукові тео­рії (насамперед, теорії некласичної фізики) перестали бути «копіями» реальності й перетворились на теорії, що конструюють штучні реальності (теорії-конструкти). У цих теоріях зросла роль неемпіричних критеріїв істи­ни і фактора довільного вибору.

Отже, конвенціоналізм виявив відносну самостійність і самодостатність наукової теорії, її (в певних межах) незалежність від емпіричних фактів. Однак така пози­ція таїла в собі загрозу заперечення об'єктивності нау­кового знання. Подібних поглядів дотримувався край­ній конвенціоналіст француз Едуард Леруа (1870—195 4). У дискусії з ним Пуанкаре змушений був визнати, що відбір наукових концепцій відбувається, врешті-решт, на основі їх ефективності або емпіричного контролю. Отже, факти були визнані як остаточні критерії відбору (істинності) теорій.

Дата добавления: 2015-05-23