Раціоналізм та емпіризм

Наукова революція ХVII ст. та проблема методу пізнання.

Західноєвропейська філософія нового часу. Наукова революція ХVII ст. та проблема методу пізнання. Раціоналізм та емпіризм.

Визначальною особливістю Нового часу (ХУІІ-ХУІІІ ст.) є буржуазія, яка висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі нового світогляду була вже не віра, а розум. Основні парадигми Нового часу: «Знання — то сила!»

Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. Саме тому проблема методу є однією із центральних в філософії Нового часу.

В кінці XVI—XVII вв. європейська наука пережила революцію, тобто якісний стрибок в своєму розвитку, а саме:1)Здійснився перехід науки з емпіричного рівня розвитку на теоретичний: від «збирання фактів», до створення фундаментальної наукової теорії — механіки, яка писувала рух матеріальних тіл від атомів до планет; 2)Відбулася математизація природознавства (без чого був би неможливий вихід науки на теоретичний рівень); 3)Наука стала спиратися на принципово нову методологію — емпіричну, таку, яка припускає експериментальне обгрунтування знання; 4)Наукові знання і наукові відкриття стали широко застосовуватися на практиці; 5)Результати наукових досліджень були затребувані машинним виробництвом, що швидко розвивається. Наука поступово ставала продуктивною силою індустріального суспільства; 6)Наука стала найважливішим соціальним інститутом: раніше вона була заняттям самотніх мислителів, тепер учені об'єдналися в наукові співтовариства, з'явилися перші Академії наук, почали виходити наукові періодичні видання, значно збільшилося число університетів.

Всі ці якісні зміни привели до формування науки в її сучасному вигляді. Тепер наука стала виробництвом нових знань про світ.

Бурхливий розвиток науки в XVII ст. став однією з ключових філософських проблем. Питання про можливість пізнання навколишньої дійсності. При рішенні цього питання філософи Нового часу розділилися на два основні напрями: емпіризм і раціоналізм. Емпіризм як течія в гносеології, пов'язана з досягненнями природних наук, зароджується в Італії і Нідерландах, але остаточне оформлення одержує в Англії. Раціоналізм, пов'язаний головним чином з розвитком математики, зародився ще в Стародавній Греції у філософських системах Сократа і Платона. Проте остаточно він оформився як самостійна течія в гносеології тільки в XVII в.

Представники емпіризму, будучи прихильниками експериментально-досвідчених наук і спираючись більше на конкретні досягнення тодішньої фізики, хімії, ботаніки, зоології, що знаходилися в основному на стадії збирання і узагальнення досить обмеженого матеріалу, зводили в ранг загального філософського методу індуктивний метод. Вони вважали, що знання походить з плотського досвіду, безпосереднього спостереження і експерименту. Істини загальні і необхідні походять тільки з досвіду, а не з інтелекту. Яскравим представником емпіризму був англійський філософ Ф. Бекон (1561—1626

Представники раціоналізму, будучи творцями нової математики і теоретичного природознавства, звеличили і абсолютизували логічне мислення з його дедуктивно-математичним методом. Вони прагнули зробити його загальним методом філософського і наукового дослідження. Джерело загальності і необхідності математичних істин виводилося з самого розуму: а) або з понять, природжених розуму (Р. Декарт), б) або з природжених інтелектуальних потенцій (В. Лейбніц). Таким чином, обидва ці напрями абсолютизували одну із сторін пізнавального процесу.

Родоначальником раціоналізму Нового часу був Рене Декарт (1596—1650).

Дата добавления: 2015-05-23