Філософія Ф. Бекона. Розробка нової методології науки. Праця Бекона «Нова Атлантида»

Раціоналізм та емпіризм.

Бурхливий розвиток науки в XVII ст. став однією з ключових філософських проблем. Питання про можливість пізнання навколишньої дійсності. При рішенні цього питання філософи Нового часу розділилися на два основні напрями: емпіризм і раціоналізм. Емпіризм як течія в гносеології, пов'язана з досягненнями природних наук, зароджується в Італії і Нідерландах, але остаточне оформлення одержує в Англії. Раціоналізм, пов'язаний головним чином з розвитком математики, зародився ще в Стародавній Греції у філософських системах Сократа і Платона. Проте остаточно він оформився як самостійна течія в гносеології тільки в XVII в.

Представники емпіризму, будучи прихильниками експериментально-досвідчених наук і спираючись більше на конкретні досягнення тодішньої фізики, хімії, ботаніки, зоології, що знаходилися в основному на стадії збирання і узагальнення досить обмеженого матеріалу, зводили в ранг загального філософського методу індуктивний метод. Вони вважали, що знання походить з плотського досвіду, безпосереднього спостереження і експерименту. Істини загальні і необхідні походять тільки з досвіду, а не з інтелекту. Яскравим представником емпіризму був англійський філософ Ф. Бекон (1561—1626

Представники раціоналізму, будучи творцями нової математики і теоретичного природознавства, звеличили і абсолютизували логічне мислення з його дедуктивно-математичним методом. Вони прагнули зробити його загальним методом філософського і наукового дослідження. Джерело загальності і необхідності математичних істин виводилося з самого розуму: а) або з понять, природжених розуму (Р. Декарт), б) або з природжених інтелектуальних потенцій (В. Лейбніц). Таким чином, обидва ці напрями абсолютизували одну із сторін пізнавального процесу.

Родоначальником раціоналізму Нового часу був Рене Декарт (1596—1650).

Політика та наука, філософія та гносеологія заволоділи помислами й душевними пориваннями Ф. Бекона, в кожній із цих галузей діяльності та пізнання він спромігся сказати своє вагоме слово.

Бекон багато сил і часу віддавав дослідному (експериментальному) пізнанню природи.

Для досягнення.наукового знання

існують методи: 1) Метод науки (використовували схоласти знання витягували з себе); 2) Метод мурах (безсистемний збір фактів); 3) Метод пчоли9самий продуктивний метод його розробив Бекон).

Пізнанню природи, вважав Бекон, заважають ряд «ідолів» (примар, помилок), які затуманюють людський розум і заважають доступ до істини. Це групу ідолів: 1)«ідоли роду», помилки, притаманні всьому людському роду. Далі йдуть 2)«ідоли печери»— помилки конкретної людини, обумовлені її звичкою розмірковувати про все зі свого власного вузького світогляду. За ними слідують 3)«ідоли площі» — примари, обумовлені спробою пояснити що-небудь з позицій традиційних уявлень. 4)«ідоли театру» — складають помилки, пов'язані з надмірним захопленням авторитетами. Людини, вважав Бекон, мають звільнитись від цих ідолів, повернутись до істинного знання, яке є силою, що дозволяє перетворити природу у «царство людини».

Дата добавления: 2015-05-23