Типи наукової раціональності як відображення основних етапів розвитку науки

В історичному розвитку науки, починаючи від XVII ст. виникли три типи наукової раціональності і відповідно три великі етапи еволюції науки, що змінювали один одного в рамках розвитку техногенної цивілізації: 1) класична наука (у двох її станах: додисциплінарна і дисциплінарно організована наука); 2) некласична наука; 3) постнекласична наука. Між цими етапами існують своєрідні "перекриття", причому поява кожного нового етапу не відкидала попередніх досягнень, а тільки окреслювала сферу їхньої дії, їхню застосовність до певних типів завдань.

Класичний тип наукової раціональності, центруючи увагу на об'єкті, прагне при теоретичному поясненні й описі елімінувати все, що стосується суб'єкта, засобів і операцій його діяльності. Така елімінація розглядається як необхідна умова одержання об'єктив-но-істинного знання про світ. Цілі й цінності науки, що визначають стратегії дослідження і способи фрагментації світу, на цьому етапі, як і на всіх інших, детерміновані домінуючими в культурі світоглядними установками і ціннісними орієнтаціями. Але класична наука не осмислює цих детермінацій. Цей тип наукової діяльності може бути зображений Схемою А.

Некласичний тип наукової раціональності враховує зв'язки між знаннями про об'єкт і характер засобів та операцій діяльності. Експлікація цих зв'язків розглядається як умова об'єктивно-істинного опису і пояснення світу. Але зв'язки між внутрішньонауковими і соціальними цінностями та цілями, як і раніше, не виступають предметом наукової рефлексії, хоча імпліцитно вони визначають характер знань (визначають, що саме і яким способом ми виділяємо й осмислюємо у світі). Цей тип наукової діяльності можна зобразити Схемою В.

Постнекласичний тип раціональності розширює поле рефлексії над діяльністю. Він враховує співвіднесеність одержуваних знань про об'єкт не тільки з особливістю засобів і операцій діяльності, але і з ціннісно-цільовими структурами. Причому есплікується зв'язок внутрішньонаукових цілей з позанауковими, соціальними цінностями і цілями. Цей тип наукового пізнання можна зобразити за допомогою Схеми С.

Кожен новий тип наукової раціональності характеризується особливими, властивими йому підставами науки, що дозволяють виділити у світі і дослідити відповідні типи системних об'єктів (системи прості, складні, такі, що саморозвиваються).

При цьому виникнення нового типу раціональності і нового образу науки не слід розуміти спрощено в тому смислі, що кожен новий етап спричиняє повне зникнення уявлень і методологічних установок попереднього етапу. Навпаки, між ними існує наступність. Некласична наука зовсім не знищила класичну раціональність, а тільки обмежила сферу її дії. При розв'язанні ряду задач некласичні уявлення про світ і пізнання виявлялися надлишковими, і дослідник міг орієнтуватися на традиційно класичні зразки (наприклад, при розв'язанні ряду задач небесної механіки не було потрібно залучати норми квантово-релятивістського опису, а досить було обмежитися класичними нормативами дослідження).

Дата добавления: 2015-05-23