Діалектика як вчення про розвиток. Закони та категорії діалектики

Особа як самодостатня істота. Проблема формування особистості.

особа - це суспільна людина, яка органічно поєднує в собі не лише свої одиничні, а й загальні властивості, риси. Це поняття зорієнтоване на визнання найвищих її цінностей та безумовний авторитет.

Особа - це людина, яка активно, творчо засвоює культурну спадщину, що не позбав "спожіває", а й продукує свое у цею спадок. Формування й культівування людиною цінностей гуманістичного, морального, естетичного змісту та усвідомлення собі як людини розумної, моральної, культурної - є процесом становлення особини. Становлення особистості відбувається в процесі засвоєння людьми досвіду і ціннісної орієнтації даного суспільства.
Особистість - суб'єкт історичного процесу, суспільної поведінки, пізнання, спілкування, праці і творчості. Вона розвивається, самореалізуясь у праці, спілкуванні, пізнанні і творчості. Її розвиток - це, перш за все, вдосконалення її здібностей і піднесення потреб. Соціальний розвиток особистості веде за собою її психічне вдосконалення.
Найважливіший елемент становлення особистості - її моральне дозрівання. Переважно свідоме освоєння виражених суспільством принципів свободи, справедливості, поваги до людської гідності. Усвідомлене виконання боргу пов'язане з поняттям честі, без якого неможливо самоповагу.
Формування особистісних якостей людини залежить не тільки від становища людини в суспільстві, а й перебуває в тісному зв'язку з його індивідуальним самосвідомістю, залежить від індивідуального ставлення людини до свого становища.
Процес самореалізації повинен носити абсолютно вільний характер. Покликання - не роль, не завдання, яку людина може перед собою поставити. Вся його навмисність і воля повинна бути, як раз спрямована на те, щоб «не перешкоджати генію», щоб обдарування - покликання «само в ньому заговорило». Напружена цілеспрямована робота абсолютно необхідна для творчості, але сама по собі нічого задовольняє творця на світло не виробляє.

Діалектика - вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання і заснований на цьому вченні універсальний метод мислення і дії.
Розрізняють об'єктивну діалектику, що вивчає розвиток реального світу (природи і суспільства) і суб'ектівнуюдіалектіку - закономірності діалектичного мислення (діалектику понять).
В історії філософії склалися три основних форми діалектики:
а) антична, яка була наївною і стихійною, оскільки спиралася на життєвий досвід і окремі спостереження (Геракліт, Платон, Аристотель, Зенон Елейський);
б) німецька класична, яка була розроблена Кантом, Фіхте, Шеллінгом і особливо глибоко Гегелем, на ідеалістичній основі;
в) матеріалістична, основи якої були закладені К. Марксом і Ф. Енгельсом.
Основні принципи діалектики: загальна взаємозв'язок всіх явища; загальність руху і розвитку; джерело розвитку - становлення і вирішення протиріч; розвиток як заперечення;

Основним законом, ядром діалектики, який виражає собою джерело усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку, є закон єдності і боротьби протилежностей. Можна навести приклад дії цього закону: плюс і мінус, сили тяжіння і відштовхування, асоціація і дисоціація, асиміляція і дисиміляція, чоловіче й жіноче, продуктивні сили й виробничі відносини – все це – протилежності, які знаходяться між собою в стані єдності і боротьби, тобто, протиріччя, тільки завдяки яким і існує постійно рух – як не тільки й не стільки зміна просторово-часових координат, а як будь-яка зміна, що відбувається.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, в свою чергу, виражає собою механізм усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку. Зміст його полягає в тому, що кількісні зміни, що поступово накопичуються в предметі, явищі, процесі, досягнувши певного – критичного стану, викликають, породжують, спричиняють «сплеск», «вибух», який призводить до певних – якісних зрушень, трансформацій, перетворень в самому предметі, явищі, процесі.

Закон заперечення заперечення, Суть його полягає в тому, що він виражає собою траєкторію руху в процесі розвитку: умовно кажучи, ця траєкторія являє собою спіраль, яка сама по собі є синтезом прямолінійногопросування вперед і колоподібного повертання до начебто старого, але це повертання відбувається вже на новому витку спіралі. Невід’ємною ознакою дії закону заперечення заперечення є спадкоємність між новим і старим: старе в новому не знищується, а переходить в іншу форму свого існування, зберігаючи в собі самому все те, що є в ньому життєздатного.

Закони діалектики можуть бути виражені лише за допомогою категорій.

Категорії діалектики це найбільш загальні поняття, які мають відношення не до окремих сторін, областей, галузей дійсності, а до самої дійсності в цілому. Немає такої ділянки дійсності, в якій було б відсутнім те, що підпадає під визначення його такими філософськими категоріями, як: кількість, якість, міра; одиничне, особливе, загальне; явище й сутність; форма й зміст; причина й наслідок; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; ціле і частина; система, структура, елемент.

У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві знаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки виділяються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності. Такі логічні операції мають для людини неабияке значення. По-перше, вони дають можливість розвивати мислення, що є важливим для розвитку самої людини, її пізнання; по-друге, розвивати мову, збагачуючи її загальними поняттями; а це в свою чергу дає змогу в процесі пізнання передавати його результати, утримувати в мисленні з допомогою понять найбільш важливі, найсуттєвіші ознаки речей, не перевантажуючи пам'ять переліком конкретних ознак для арактеристики речі, а охоплювати її цілком через якусь загальну її властивість.

Як і в усякій окремій науці, у філософії категорії відіграють роль необхідного інструмента формулювання і гіпотез, і концепцій, і теорій, і законів.

Дата добавления: 2015-05-23