Мовою цифр. Відданість Махатми Ганді ідеям ненасильницького протистояння гніту перегукується з ідеями великого російського письменника та філософа Льва Толстого

КИТАЙ

Роздуми з приводу

Відданість Махатми Ганді ідеям ненасильницького протистояння гніту перегукується з ідеями великого російського письменника та філософа Льва Толстого, який проповідував ідеї неспротиву («непротивления» — російською) злу насильством. Ці ідеї можуть комусь видаватись дещо наївними. Утім реалізація філософії Ганді врешті-решт привела індійський народ до перемоги у боротьбі за свободу та незалежність від могутньої Британської колоніальної імперії. Можливо, саме ідеї ненасильницького протистояння свавіллю влади є найактуальнішими для сучасного суспільства, оскільки не ведуть до кровопролиття, громадянської війни та водночас дозволяють ефективно відстоювати свої права.

Поразка реформ і придушення повстання іхетуанів на початку XX ст.

Формально Китай був незалежною державою, але ще в середині XIX ст. після війн з Англією і Францією йому були нав’язані кабальні договори, які передбачали передачу значної частини китайських територій в оренду терміном на 99 років. Наприкінці XIX ст. Китай фактично поділили на сфери впливу Англія, Франція, Росія, Німеччина, Японія, США. Ці країни, спираючись на військово-феодальні угруповання, створювали своєрідні «держави в державі» на території Китаю. Фактично все економічне і політичне життя країни було поставлено під контроль іноземних держав.

Імператриця Цисі

У 1898 р. група патріотично налаштованих китайських аристократів та вчених ініціювала проведення в країні серії реформ з метою здійснення модернізації країни та здобуття економічної незалежності. Імператор Гуансюй, який підтримав реформаторів, видав 60 указів, які стосувалися освіти, будівництва залізниць, заводів, сільського господарства, торгівлі, реорганізації збройних сил, вдосконалення діяльності державного апарату. Однак ці реформи здійснювалися всього 103 дні і були скасовані літньою матір’ю Богдихана імператрицею Цисі, за наказом якої головних реформаторів було заарештовано та страчено. Таким чином, перша спроба здійснення прогресивних реформ у Китаї закінчилася поразкою.

Страта лідерів іхетуанів

Скасування реформ і розправа над опозицією викликали у 1899-1901 рр. народне повстання, що увійшло в історію як «повстання іхетуанів» (назва «іхетуань» дослівно перекладалася як «загони справедливості та згоди»).

Для придушення повстання вісім великих держав — Англія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Японія, США, Росія та Італія організували інтервенцію в Китай.

Перелякана розмахом руху іхетуанів, імператриця Цисі оголосила війну інтервентам та заступництво іхетуаням. Проте цінські війська фактично не чинили серйозного опору військам коаліції, які досить легко захопили Пекін.

Інтервенти на чолі з німецьким фельдмаршалом Вальдерзе жорстоко розправилися з іхетуанями та втопили повстання в крові. Згідно з мирним договором 1901 p., Китай мав сплатити величезну контрибуцію, що згубно позначилося на економіці країни.

Соціально-економічне становище в країні на початку XX ст.

На початку XX ст. у Китаї були запроваджені реформи, спрямовані на підтримку китайських національних підприємців — «нова політика».

Створене у 1903 р. Міністерство торгівлі сприяло припливу приватного капіталу в промисловість та комерцію. Були зняті існуючі раніше заборони на розробку природних ресурсів у ряді районів країни, впорядковувалась монетно-грошова система.

У провінційних центрах і найрозвинутіших містах була дозволена організація торговельно-промислових палат, діяльність різних акціонерних товариств і торговельних спілок. Ці бізнесові структури сприяли відстоюванню економічних та політичних інтересів китайської буржуазії, що формувалася.

У Китаї з’являлись нові ткацькі фабрики, млини, підприємства харчової промисловості. У 1903-1908 рр. було зареєстровано 127 нових китайських промислових підприємств. До 1911 р. їхня кількість збільшилась до 177. Утім іноземні капіталовкладення в промисловість Китаю зростали швидше. Якщо у 1902 р. сума іноземних інвестицій у Китай, включаючи позики, становила 800 млн американських доларів., то до 1911 р. вона вже перевищувала 1,5 млрд. доларів.

Розвиток національної буржуазії сприяв піднесенню національного руху в Китаї. Китайські підприємці стояли на чолі рухів за бойкот іноземних товарів. У 1905 р. вони організували бойкот американських товарів, у 1907-1908 рр. — японських, а у 1908 р. — німецьких.

Однак протидіяти могутнім іноземним компаніям китайські підприємці були неспроможні. У 1909 р. був створений консорціум банків Англії, Франції і Німеччини з метою подальшого фінансового поневолення Китаю. У 1910 р. до консорціуму приєдналися СІЛА.

Особливістю розвитку китайського капіталізму було те, що поряд з поступовою руйнацією традиційних економічних стосунків відбувався розвиток дрібного підприємництва. Періоди зростання китайської економіки (1895-1900, 1905-1908) змінювалися кризами (1900-1903, 1909-1913). Найважче ці кризи позначилися на дофабричному виробництві.

Революція 1911-1913 рр.

Нове піднесення національного руху в Китаї на початку XX ст. очолив Сунь Ятсен.

Сунь Ятсен Сунь Ятсен (1866-1925) — китайський політичний і державний діяч. Створив у 1894 р. революційну організацію Сінчжунхой («Союз китайського відродження»); у 1905 р. — більш масову організацію Тунменхой («Об’єднана революційна ліга Китаю»). Лідер Сіньхайської революції 1911-1913 рр. Перший (тимчасовий) президент Китайської Республіки (січень-квітень 1912). У політичній діяльності керувався так званими «трьома народними принципами», які він сформулював: націоналізм, народовладдя, народне благоденство. Обстоював демократичні погляди, територіальну єдність Китаю. У 1912 р. заснував політичну партію Гоміндан (буквально — національна партія), лідером якої був до своєї смерті.

У 1905 р. Сунь Ятсен створив товариство Тунменхой (Об’єднаний Союз, або Союзна Ліга Китаю), яке проголосило своєю метою повалення в Китаї правлячої маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демократичної республіки. Вплив Об’єднаного Союзу швидко зростав.

Юань Шикай

У жовтні-листопаді 1911 р. повстання охопили декілька провінцій. У лютому 1912 р. монархія була повалена. Цей рік китайською називався «сінь-хай», тому і революція отримала назву сіньхайської.

У країні посилювалося протистояння різних політичних сил, розгорталася громадянська війна. На півночі Китаю владу захопив честолюбний генерал Юань Шикай (1859-1916).

На півдні, де була проголошена Китайська республіка, її президентом став Сунь Ятсен. Спочатку він відмовився від цієї посади на користь Юань Шикая, побоюючись розколу країни. Однак згодом, переконавшись у прагненні генерала встановити режим особистої влади,

Гоміндан (у перекл. з кит. — національна партія) — китайська політична партія, заснована (1912) і керована Сунь Ятсеном. У політичній боротьбі обстоювала національно-

Сунь Ятсен перейшов до опозиції. Завдяки його зусиллям у серпні 1912 р. товариство Тунменхой (Об’єднаний Союз) об’єдналося з іншими республіканськими організаціями і отримало назву «Гоміндан» (Національна партія), який відіграв велику роль у подальшій історії Китаю.

Проте Юань Шикай намагався посилити свої диктаторські повноваження. У 1914 р. він розпустив парламент, ліквідував демократичні заклади та установи в провінціях. Його протистояння з Гомінданом доходило до збройних зіткнень.

У 1916 р. Юань Шикай помер, але це не припинило політичного протистояння. Боротьба між мілітаристським урядом на півночі Китаю та революційним угрупованням Сунь Ятсена на півдні продовжувалась.

Результати революційних подій

Китай, як і раніше, залишався напівколоніальною, напівфеодальною державою. Слабкість Китаю перед загрозою іноземної експансії багато в чому обумовлювалася його роздробленістю і внутрішньополітичними проблемами. Революція 1911-1913-х рр. повалила монархію, але не вирішила завдання об’єднання країни. Влада центрального уряду поширювалася на невеликі частини Китаю. Інші території контролювали феодально-мілітаристські угруповання, що орієнтувалися на різні іноземні держави.

Проголошена республіка була фіктивною. Парламент не мав впливу на життя країни. Тому головним завданням революційного руху було знищення військово-феодальних угруповань і об’єднання країни, без якого було неможливе визволення Китаю та його подальший розвиток.

Втім у соціально-економічному житті країни під впливом європейських ідей та досвіду господарювання посилювалися нові тенденції. Серед китайців стала поширюватися ідея про необхідність глибокої трансформації та модернізації країни і суспільства, без яких збереження цілісності й самобутності Китаю було неможливим.

3. ЯПОНІЯ

Революція Мейдзі та її наслідки

Імператор Муцухіто

У 1867-1868 рр. з Японії відбулася резолюція Мейдзі, внаслідок якої в країні була ліквідована влада сьогунів з роду Токугава та розпочалося правління імператора Муцухіто (1868-1912 рр.). Політика широкої модернізації, яка розпочалася за «доби Мейдзі» (період правління Муцухіто після революції), полягала у низці глибоких реформ: адміністративної, податкової, станової, судової, військової, аграрної, у релігійній сфері, у галузі освіти та культури, реформи у виробничо-фінансовій сфері, які кардинально перетворили економіку, політичне та культурне життя країни.

Значно зросла роль держави, яка своїм коштом будувала залізниці,1 морські судна, телеграфні лінії.;

У 80-х рр. XIX ст. з Японії розпочалася промислова революція.;

Велика увага приділялася розвитку торгівлі. У країні з’явилися великі торговельні компанії і банки.

Значно посилилася роль приватного капіталу, який отримував і щедрі субсидії, позики, податкові пільги від держави.;

Бурхливе економічне зростання Японії, а також брак землі і накопичення капіталів змусили японських підприємців до проникнення па ринки інших країн, передусім Китаю та Кореї, а також інших країн Азії.

Темпи розвитку японської економіки стали одними з найвищих у світі.

За обсягом виробництва на початку XX ст. Японія залишила позаду Італію, низку інших європейських країн і наблизилася до Франції та Англії.

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку Японії

Традиційним є суспільство, в якому над людиною панують вікові традиції і звичаї {обряди, заборони тощо). Таке суспільство не схильне до сприйняття будь-яких нововведень. До традиційних суспільств (або традиційних цивілізацій) відносять китайське, індійське, мусульманське та інші.

Історичний розвиток людства відбувався у різних напрямках. Народи Західної Європи створили таке суспільство (або західноєвропейську цивілізацію), у якому на перший план висувалася активна, перетворююча діяльність людини. Наукове пізнання істотно розширювало сили й винахідницькі здібності людини, її можливості перетворення навколишнього світу.

Традиційні цивілізації (або суспільства) Сходу багато в чому не були схожими на західноєвропейську цивілізацію. Унікальність перетворень в Японії полягала в поєднанні модернізації, запозиченні європейського досвіду соціально-економічного та політичного розвитку — з національною традицією та досвідом. Ця своєрідність зберігається певним чином і до сьогодні.

Дата добавления: 2015-05-23