Економічна думка Стародавнього Риму

Економічні вчення Стародавньої Греції.Вагомий внесок у розвиток і нагромадження відомостей про виробничу діяльність зробили мислителі античного (класичного) рабства. Найвідомішими представниками цього періоду є грецькі філософи Ксенофонт, Платон і Аристотель. Саме завдяки їм почали вживати термін «економіка» (або «ойкономія»), що у буквальному перекладі означає «наука про ведення домашнього господарства».

Економічна думка періоду формування світових цивілізацій

Економічна наука має глибокі історичні корені. Зачатки знань про те, як улаштоване господарське життя людей з'явилися ще в Стародавньому Світі з появою перших державних утворень і становленням державних форм управління економікою.

- Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.) - автор трактату «Домострой» - один із перших в історії економічної думки звернувся до всебічного вивчення проблем поділу праці в суспільстві. Не заперечуючи «старе» положення про поділ праці на розумову і фізичну (залежно від «природного» поділу людей на вільних і рабів) він глибоко аргументував досить нову для того часу тезу про те, що «найбільш проста робота» може виконуватися більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, розмірами ринку. Тобто Ксенофонт першим указав на взаємозв'язок між поділом праці і ринком.

У своїх творах Ксенофонт:

- Наголошував на природності поділу праці на фізичну та розумову. Він кваліфікував фізичну працю як огидне заняття, придатне лише для рабів, утверджуючи, що вільні еліни повинні займатись філософією, законотворчістю та господарським управлінням. Вбачаючи у рабстві природне та правомірне явище, мислитель закликав поводитись з рабами як із тваринами, знаряддями праці. Водночас Ксенофонт вважав, що підвищити продуктивність рабської праці можна не лише шляхом покарання, але і шляхом застосування матеріального та морального заохочення рабів для того, щоб вони "завжди з охотою продовжували залишатися рабами".

- Захищав натуральне господарство, кваліфікуючи сільське господарство як найважливішу галузь економіки та джерело добробуту народу. Землеробство мислитель трактував як "матір та годувальницю всіх мистецтв", найдостойніший вид занять, який тренує громадян фізично, штовхає їх на шлях взаємодопомоги, вчить справедливості, оскільки дає більше тому, хто сумлінно трудиться. "Коли землеробство процвітає, — писав Ксенофонт, — процвітають і інші мистецтва. Якщо землеробство занепадає, то разом з ним гинуть і всі інші галузі промислової діяльності на морі та на суші".

- Був прихильником раціонального ведення господарства, стверджуючи, що єдиний шлях до збагачення — "жити так, щоб залишався надлишок", який забезпечує прибутковість натурального господарства. На думку давньогрецького філософа, хороший господар повинен тримати запаси на цілий рік, молоти зерно на ручних млинах, випікати вдома хліб, виготовляти одяг тощо.

- Зневажливо ставився до ремесла, заняття яким вважав недостойним вільних людей. Водночас Ксенофонт не засуджував організації ремісничих майстерень на основі рабської праці, вбачаючи в них джерело збагачення рабовласників.

- Визнавав гроші як необхідний засіб обігу та концентровану форму багатства. Однак він засуджував їх обіг як торговельного і лихварського капіталу. Торгівлю мислитель вважав заняттям, недостойним вільного грека. Водночас він схвально ставився до торгівлі хлібом, яку здійснювали земельні аристократи, та до дрібної торгівлі з обслуговування сільського господарства.

- Першим із давньогрецьких мислителів звернув увагу на значення поділу праці для поліпшення якості продукції та збільшення виробництва споживних благ. Стверджуючи, що спеціалізація призводить до поліпшення навичок ремісників, він зазначав, що той, "хто проводить час за такою обмеженою роботою, в змозі виконувати її якнайкраще". Виявив взаємозумовленість розвитку поділу праці та ринку, здійснив першу спробу дослідження процесів ціноутворення. Коливання цін мислитель узалежнював від зміни пропозиції товарів.

- Першим в економічній науці звернув увагу на дві характеристики товару — споживну вартість та мінову вартість. Пов'язуючи цінність з корисністю матеріальних та нематеріальних благ ("Цінність є те, від чого» можна отримувати користь"), Ксенофонт водночас трактував цінність блага 3 для власника як здатність обмінюватись на інше благо ("Для того, хто не вміє користуватись флейтою, якщо він її продасть — вона цінність; якщо не продасть, а лише володітиме нею — не цінність").

- Платон (справжнє ім'я Аристокл, 428-347 рр. до н.е.).Зміст одного з таких проектів виклав Платон у своїй відомій праці «Держава». В його проекті «ідеальної держави»:

Ø ні філософи, ні армія, які становили найвищу частину суспільства, навіть думати не могли про заняття, пов'язані з фізичною працею; Ø вони також мали бути не обтяженими ніякою власністю, оскільки саме вона е джерелом протиріч і розбіжностей у державі - їх матеріальне забезпечення за принципом «кожному порівну» має взяти на себе держава; Ø всі господарські турботи, у тому числі й ті, що пов'язані з володінням і розпорядженням особистою власністю, за умовами проекту, мали покладатися на так звану чернь - третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торговці, вільні); Ø раби ж - власність вільних громадян або живе знаряддя праці, а тому не віднесені автором «Держави» до жодного стану суспільства.

Другий проект, запропонований Платоном у праці «Закон»:

Ø на відміну від попереднього твору, тут Платон протиставляє ідеальному типу «негативний» тип суспільного устрою; Ø головним двигуном поведінки людей в ньому виступають матеріальні турботи і стимули. Усі громадяни зможуть в ідеальній державі одержувати дім і земельний наділ. Причому останній мав наділятись з наданням права володіння і користування, хоч і з можливістю передачі у спадок одному з дітей на тих самих умовах. Ø цінність загального майна громадян не повинна різнитися більш ніж у чотири рази.

- Аристотель (384-322 рр. до н. е.). У своїх творах, особливо у «Нікомаховій етиці» (названій так потомками по імені сина філософа), «Політиці» (трактаті про устрій держави) та інших йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави.

При порівнянні його з проектами попередників - Ксенофонта, Платона можна побачити багато схожого.

По-перше, Аристотель підтримує ідею щодо необхідності поділу суспільства на вільних і рабів, а відповідно до цього, працю - на розумову і фізичну, виходячи із «закону природи».

По-друге, поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства. За Аристотелем ремісник, що займається дрібним промислом, знаходиться у стані невизначеного обмеженого рабства.

У своїх працях вчений:

Виступив з критикою проекту "ідеальної держави" Платона і запропонував свою (оригінальну на ті часи) теорію рабовласницької держави. Вихідною у його теоретичній побудові була концепція "золотої середини", згідно з якою будь-яка доброчинність є середнім між протилежними вадами (наприклад, бережливість як доброчесність є середнім між марнотратством і скупістю). Відтак виявляючи суть держави у прагненні до загального добробуту, Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: "У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять посередині між тими та іншими. Так як загальновизнано, що помірність і середина —найкраще між двома крайнощами, то, вочевидь, і середній достаток із усіх благ краще всього".

Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів.

Усе населення держави Аристотель поділив на 5 верств:

> землеробів та скотарів, зайнятих у провідній галузі економіки;

> ремісників, які перебувають у стані "дещо обмеженого рабства";

> торговців, зайнятих купівлею та продажем товарів;

> найманих робітників;

> воїнів.

Раби, на думку мислителя, не включаються у громадську спільноту, оскільки є предметом володіння, який дає дохід власнику і є основою багатства.

Виходячи з дії загального природного закону панування та підпорядкування як необхідної передумови "взаємного самозбереження", пояснював поділ суспільства на вільних та рабів виключно "законами природи". Він стверджував, що "...вже від самого народження деякі істоти мають відмінності: одні призначені для панування, інші — для покори", "...у фізичному відношенні вільні люди відрізняються від рабів; в останніх бо тіло велике за розміром, придатне для виконання необхідних робіт, пов'язаних з фізичною силою, вільні люди тримаються пряміше і не здатні до таких робіт", отже "одним за природою належить панувати, іншим — коритися".

Оригінальність побудови проекту Аристотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей, - чи то вільні громадяни, що виконують керувально-контролюючі функції, чи землероби, ремісники, торговці, - розглядаються ним з точки зору експлуатації нижнього стану і належать або до природної сфери - економіки, або до неприродної - хрематистики. Він перший в історії економічної думки намагається проникнути у сутність економічних явищ.

Хрематистику мислитель порівнює з «мистецтвом наживати багатство» за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських угод. Її мета безмежна, бо головне в цій сфері - «володіння грішми».

Про «незавершеність» аристотелевої концепції про економіку і хрематистику свідчить також двояка характеристика обміну.

Мова йде про те, що:

Ø в одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактувати споживну вартість товару як категорію сфери економіки; Ø в іншому випадку – навпаки - обмін символізує акт наживи, дає підставу вважати мінову вартість категорією сфери хрематистики.

З позиції цієї ж концепції, Аристотель демонструє:

Ø своє неприйняття великої торгівлі і позикових операцій, тенденційно аналізуючи етапи еволюції форм торгівлі і грошового обігу; Ø такі ранні форми торгівлі, як прямий товарообмін і товарообмін через гроші, він відносить до сфери економіки, а рух торговельного капіталу, тобто, коли товарообмін здійснюється з прирощуванням первинного авансування на ці цілі грошей, - до сфери хрематистики; Ø аналогічно трактує Аристотель форми грошового обігу, відносячи функції грошей щодо відображення міри вартості і засобу обігу до сфери економіки, а їх застосування як засобу нагромадження, як лихварського капіталу - до сфери хрематистики.

Розробку проблем латифундійського господарства У І ст. до н.е. продовжив римський вчений Варрон. Його погляди викладені у трактаті «Про сільське господарство».

У своїх працях Варрон відтворив:

Ø з одного боку, більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великої рабовласницької економіки; Ø з іншого - нові явища соціально-економічної обстановки, пов'язані із поглибленням протиріч, які все більше пронизували економіку Римської рабовласницької держави.

У своєму трактаті Варрон висловлює серйозне занепокоєння долею рабовласницьких господарств. Він ставить за провину рабовласникам те, що вони відійшли від справ, живуть у містах, переклавши обов'язки організації виробництва на латифундіях на управляючих.

Автор шукає шляхи зміцнення економіки не лише у розвитку землеробства, але і тваринництва, у застосуванні агрономічних наук, зростанні інтенсивності виробництва, удосконаленні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін.

Його турбота пов'язана не тільки із збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й із підвищенням їх прибутковості, зростанням ефективності виробництва.

Варрон надавав великого значення спілкуванню з рабами, формам їх експлуатації. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь - такого, що розмовляє. Два інші види знарядь, за його класифікацією, це інвентар і ті, що відтворюють нечленороздільні звуки (робочі тварини).

Дата добавления: 2015-05-23