Етапи розвитку економічної історії в Стародавній Греції

Господарський розвиток періоду формування світових цивілізацій

а). Становлення античної економіки відбувалося в масштабах невеликих полісів (міст-держав), ремісничого типу, які поповнювали нестачу в території та робочій силі у воєнних походах. У південній частині Балканського півострова і на прилеглих островах на рубежі III-II тис. до н.е. виникла давньогрецька цивілізація.

Періоди розвитку економічної історії Стародавньої Греції
Крито-мікенський (XXX-XII ст. до н.е.)	Гомерівський (XI-IX ст. до н.е.)	Архаїчний (VII-VII ст. до н.е.)	Класичний (V-IV ст. до н.е.)

І-й період розвитку - основою господарського життя було палацове господарство, близьке до аналогічних структур країн Сходу.

Палаци виникли на рубежі III-II тис. до н.е. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й общинні. Населення, що займалося землеробством, було обкладено натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Всі надходження худоби, масла, зерна, вина фіксувалися на глиняних табличках і здавалися до палацових комор, де нагромаджувались величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фондом на випадок голоду, за їх рахунок забезпечувалися ремісники, які працювали на державу. Надлишки йшли на продаж. Палац був одночасно адміністративним і релігійним центром, головною житницею, майстернею і торговельним центром. У більш розвинених суспільствах приблизно таку ж роль відігравали міста.

ІІ-й період розвитку - Стародавньої Греції (XI-IX ст. до н.е.) - гомерівський - характеризувався відсталим натуральним господарством. Худоба вважалася мірилом багатства, інших грошей гомерівське суспільство не знало. Для нього характерна вражаюча бідність матеріальної культури. До кінця гомерівського періоду Греція являла собою світ великих полісів-общин, які об'єднували селян-землеробів, не підтримували зовнішніх зв'язків, верхівка суспільства не була різко виділена.

ІІІ-й період розвитку - (VIII-VI ст. до н.е. - архаїчний) характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення нової економічної системи.

Вдосконалення сільськогосподарського виробництва йшло шляхом інтенсифікації - селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур - винограду і маслин. Головним осередком сільського господарства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті, який оброблявся збіднілими родичами. Землі здавалися в оренду, за яку аристократи вилучали 1/2 урожаю.

Набуло значного розвитку ремесло, що зосереджувалось у містах, чітко сформувалися його галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий, серійний характер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, про масштаби якої свідчать знахідки грецької кераміки аж до Центральної і Західної Європи. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін.

В епоху Великої колонізації як гроші використовувалися металеві зливки, бруски, і тільки на межі VII—VI ст. до н. е. починають карбувати монети.

Причини колонізації:

- по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; - по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролювати торговельні шляхи; - по-третє, політична боротьба, що спонукала тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.

Виділяють три напрями колонізації:

І-й - західний, найбільш потужний. Сицилія й Італія були так густо заселені колоністами, що стали називатися Великою Грецією. ІІ-й - північно-східний - на узбережжя Чорного моря. ІІІ-й - південний і південно-східний - найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців. Усього було створено декілька сотень колоній з населенням чисельністю 1,5-2 млн. осіб.

Наслідки колонізації:

- пригасила соціальні конфлікти; - сприяла розвитку ремесел, торгівлі, поширенню досягнень еллінської культури; - відкрила нові можливості людини, звільняючи особистість з-під контролю роду.

В архаїчний період відбувалося формування античних полісів — міст-держав.. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі.

Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), яка виступала економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку і т. ін.

Види полісів:

1) аграрний - абсолютне переважання сільського господарства, слабкий розвиток торгівлі, ремесла, товарно-грошових відносин, велика частка праці залежних робітників, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії); 2) торговельно-ремісничий - велика частка ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втілення рабської праці у виробництво, демократичний лад (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи).

В архаїчний період (VIII—VI ст. до н. е.) відбувся розклад родового ладу і встановилися нові форми соціально-економічної організації, хоча цей процес у різних частинах Еллади проходив по-різному.

Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V—VI ст. до н. е.) стало панування полісів і поширення в торговельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалася залежність типу ілотії.

Афіни були більш розвинені в економічному відношенні. Закони Дракона (621 р. до н.е.) оформили право приватної власності:

Ø головним виробничим осередком стала велика земельна ділянка (3-5 га), власником якої був громадянин поліса; Ø землю обробляли члени сім'ї цього громадянина. Їм допомагали 1-2 раби; Ø у більших полісах використовувалась праця 15-25 рабів; Ø господарства мали, як правило, багатогалузевий характер.

б). З часом Афіни поступаються Давньому Римові. Земля та землеробство в Римі та Італії з самого початку відігравали визначальну роль. Саме тому землеволодіння стає основою економічного життя Давнього Риму.

- Поряд з дрібною власністю з'являються великі господарства, що використовують працю рабів. Головною сільськогосподарською культурою стає пшениця. Але розвиток ремесел в Давньому Римі відбувається повільно, адже ремеслом у кожному домі займалися раби, крім того, держава, яка орієнтувалася на земельних власників, не сприяла їх розвитку.

Рабів постачали нескінченні завойовницькі війни. До того ж за їх рахунок римська громада значно розширила свої земельні володіння, внаслідок чого з'явилися нові форми економічної діяльності. Значна частина завойованих та конфіскованих земель була малородючою і як для уряду, так і для селян-колоністів була мало привабливою. Саме через це було відкрито широкий простір для приватного підприємництва: бажаючим надавали можливість розробляти пустки за умови щорічно вносити до казни десятину з посіву, п'яту частину з насаджень та збір з кожної голови худоби, яка виганялася на пасовища. Наслідком цього стає зростання великого землеволодіння, збільшення кількості безземельних, що складали армію наймитів, нарешті, поширення використання праці рабів.

- Основним типом рабовласницького господарства стала вілла (площею 25 - 100 га), де працювало декілька десятків рабів. Господарство її було багатогалузевим, інтенсивним. Вілли розташовувалися поблизу міст, куди збувалася частина врожаю. Як форма організації господарства вілла мала ряд переваг перед дрібним селянським господарством: тут застосовувалася кооперація праці, вона була краще організована, використовувалися різноманітні знаряддя та застосовувалися передові на той час агрономічні методи.

- У II ст. до н. е. в Римі виникають латифундії - великі, головним чином, скотарські господарства римської верхівки, засновані на використанні рабської праці. Разом із тим ішов процес скуповування дрібних володінь та перетворення їх у великі господарства з цілісною економічною організацією.

- В цей період у Римі отримало значний розвиток грошове господарство: існувала велика кількість банків, які виконували найрізноманітніші посередницькі функції в різних грошових розрахунках; розвивалася і зовнішня торгівля. Поступово населення охопило бажання до набуття багатства, справою честі вважалося акуратно вести свої грошові справи, примножувати, а не витрачати отриманий спадок.

Дата добавления: 2015-05-23