Господарство суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя

Реформаторські ідеї Колумелли і братів Гракхів.

Кризу рабовласництва відобразив у своєму творі «Про сільське господарство» Колумелла.

Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабовласницької праці, про те, що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентар, крадуть, обманюють землевласників і т. д.

Одна із сторінок історії економічних вчень Стародавнього Риму пов'язана із гракхівським аграрним рухом, який виражав інтереси безземельного і малоземельного селянства у боротьбі проти латифундій.

Його очолювали брати Тіберій (163-132 рр. до н.е.) і Гай (153-121 рр. до н.е.) Гракхи. Вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян, вони прагнули здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його.

Тема 4. Господарство та економічна думка суспільства європейської цивілізації в період середньовіччя (V–XV ст.)

1. Господарство суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя.

2. Економічна думка Сходу в період середньовіччя.

3. Економічні ідеї західно європейських мислителів у добу середньовіччя.

4. Економічна думка України в період середньовіччя.

Хронологічні межі епохи середньовіччя охоплюють період з V до середини XVII ст., який у європейських народів був пов'язаний із зародженням, пануванням та розкладом феодалізму.

Сучасна історична наука трактує феодалізм як соціально-економічну систему, яка існувала у Західній та Центральній Європі у період середньовіччя, хоча її окремі риси були притаманні й іншим регіонам світу в різні епохи.

Особливості середньовічного періоду еволюції людського суспільства пов'язані:

- з домінуванням натурального господарства, визначальним впливом на життя суспільства традицій та звичаїв;

- пануванням великого феодального землеволодіння, дрібним селянським землекористуванням;

- позаекономічним примусом безпосередніх виробників;

- широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, ремісничих цехів, купецьких гільдій тощо);

- формуванням європейських народностей та утворенням централізованих держав;

- політичною роздробленістю та ієрархічною структурою влади;

- пануванням богословного, теологічного світогляду, за якого найвищим джерелом істини визнавалось Священне писання;

- зростанням влади та економічної могутності церкви.

Епоха середньовіччя охоплює період з V по XVIІ ст.

Характерними ознаками господарського устрою цього періоду є яскраво виражений натуральний характер, панування феодальних ієрархічних відносин, зорієнтованих на традиції та відтворення існуючого ладу у поєднанні з елементами ринкової та командної систем.

Домінуючою сферою господарського життя було сільське господарство. Організація ремесла і торгівлі мала строго регламентований характер. Купецькі гільдії впорядковували торговельні відносини, а строгі цехові статути визначали технологію, інструменти та тривалість ремісничого виробництва.

Соціальну структуру суспільства складали селяни, які перебували у залежності від землевласників і були платниками основної маси феодальних повинностей; власники землі, феодали, які були звільнені від податків, але зобов'язані нести військову повинність, здійснювати судочинство і підтримувати наявний порядок. Частка інших верств населення (служителів церкви, торговців та ремісників, слуг тощо) була незначною.

Середньовіччя - це тривалий період у розвитку суспільства, який має характерні, особливі форми соціального, політичного та культурного життя. В цю історичну епоху людство пішло значно далі шляхом розвитку матеріальної та духовної культури.

Феодальне суспільство як у Західній так і у Східній Європі, а також і в інших країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії:

- раннього періоду;

- розвинутого;

- пізнього феодалізму.

Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції.

Тривалість доби раннього феодалізму:

Ø з V до Х ст. включно; Ø розквіту феодалізму - з XI по XV ст.; Ø завершальна стадія, розклад феодального суспільства - з XV ст. до середини XVII ст.

На першому етапі найбільш важливим процесом у соціально-економічній сфері було становлення феодальних відносин, стрижнем яких є формування феодальної власності на землю. Цей процес відбувався двома шляхами.

Перший шлях - через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VI ст. - і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод - земельна власність, що вільно відчужується.

Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідальної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.

Другий шлях - формування феодальної земельної власності і отже, усієї феодальної системи - практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька. Крім того, важливими були й чисто психологічні причини: характер стосунків, що склались між васалом та сеньйором. Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву ленд або феод, а її власник - феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи - феодальна.

Визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі:

ü Аллод - повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується. ü Бенефіций - умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової: ü Феод - умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену - феодалу, який надав землю. Присяга зобов'язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

Господарство феодала носило багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних відносин забезпечувати всі потреби феодала.

Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини:

- панські (домен);

- селянські.

Період раннього середньовіччя характеризувався досить низьким рівнем розвитку продуктивних сил, що визначало форми особистої та поземельної залежності селянина від феодала.

Основною формою взаємин феодала та селянина була феодальна рента, яка виступала в трьох видах:

Ø у вигляді відробіткової ренти; Ø продуктової ренти; Ø грошової ренти.

З розвитком ринку, в період трансформації феодальних відносин у капіталістичні відносини починає переважати рента грошова. Процес переходу до грошової ренти від двох перших форм рентних відносин називається комутацією ренти. При цьому феодальна залежність селян звичайно зменшувалась або зовсім знищувалась. Подібного типу господарства переважали у більшості країн Західної Європи.

В IX-Х ст. посилюється суспільний поділ праці, що сприяло нагромадженню виробничого досвіду та вдосконаленню продукції, яка вироблялася. У великих маєтках з'являються спеціалісти як сільськогосподарського виробництва і професіонали-ремісники.

Середньовічне місто виникає як осередок ремісників та торгових людей. У Західній Європі феодальні міста перш за все з'явилися в Італії та Франції: Венеція, Генуя, Марсель, Піза тощо. Міста виникали на землях короля або великих феодалів і були їм досить вигідними, адже вони приносили значні доходи у вигляді податків від ремесла та торгівлі. Одночасно власність феодала на землю, де виникає місто, означала певну досить істотну залежність від феодала.

У період розквіту феодалізму населення міст усе більше обтяжує їх підлегле становище щодо сеньйора (феодала), який володіє міською землею та регламентує життя міщан. Це приводить у XII-XIII ст. до так званих комунальних революцій - від відкритих збройних виступів до викупу мешканцями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші.

ü Банки нагромаджували значні суми, які потім давали у позику під великий відсоток. ü Лихварський капітал в основному кредитував престижні видатки феодалів (купівля предметів розкоші) та воєнні видатки держави. ü Багаті банківські контори створювали власні торговельні та промислові підприємства, а великі купці спрямовували вільний капітал у кредитно-лихварську сферу.

Так виникали торговельно-банкірсько-лихварські фірми, які відіграли важливу економічну та політичну роль у феодальній Європі.

Дата добавления: 2015-05-23