Стародавній Китай

Стародавня Індія

Історію економіки Індії слід розпочати від встановлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на господарський розвиток країни. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які неабияк полегшили не лише землеробство, а й будівництво іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю.

- Пенджаб та Кашмір веде торгівлю вовною.

- Гімалаї — золотом.

- Південні райони — перлами та іншими коштовностями.

Надзвичайного розвитку досягло бавовняне виробництво, крім бавовняних тканин, виробляли також вовняні та шовкові. Але все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і була залучена в цей час у міжнародні торговельні зв'язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шовкові тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.

З наведеного вище випливає, що економічний розвиток Індії мало чим відрізнявся від інших древніх держав східної цивілізації.

- Стародавня Індія мала добре розвинені землеробство, торгівлю та ремесла.

- Вагоме місце в господарській системі займала державна (царська) власність.

- Закони суворо охороняли її та регламентували всі сторони життя.

- Особливостями розвитку країни були строгий поділ суспільства на касти, заборона рабства для корінного населення — аріїв тощо.

Економічний розвиток Китаю у VI-ІV ст. до Р. X. мав свої особливості:

- Ще у II тисячолітті до Р. X. тут сформувалася жорстка ієрархічна система поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного володаря.

- Представники кожної з верств отримували матеріальні блага відповідно до ранту: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання — все було різним, чітко регламентованим залежно від соціального стану.

- Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, що істотно гальмувало розвиток товарно-грошових відносин.

Значні позитивні зміни в економічному житті Китаю спостерігаються у V—III ст. до Р. X.:

- У цей період зростають роль міст і соціальна диференціація населення, посилюється роль торговельно-ремісничих верств, з'являються гроші.

- На селі поширюються орендні відносини та наймана праця, але громадські землі ще не втягуються у ринкові зв'язки.

- Китайські ремісники починають виробляти металеві, особливо залізні знаряддя праці, що істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва.

- Зростають спеціалізація та професіоналізм ремісників. Найчастіше вони вже відмовляються від реалізації власної продукції, а передають її професіональним торговцям.

Перший імператор Цинь Ши-хуанді, або Цинь Шихуан (259 - 210 рр. до Р. X.), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії (за наказом імператора 120 тис. аристократичних родин було переселено в столицю і відірвано від їхніх земельних володінь), чим досяг торжества в Китаї державної форми власності.

Проведенняадміністративної реформи дало імператору можливість стати повновладним володарем країни. Відповідно до неї (реформи) всю імперію було поділено на 36 округів на чолі з губернаторами, округи поділялися на повіти з повітовим керівництвом, а вони, у свою чергу — на волості, кожна з яких складалася з десятків сільських громад. Вертикальне підпорядкування керівників адміністративних одиниць вдало забезпечувало повновладдя імператора.

Особиста власність в імперії не була заборонена, але їй відводилася другорядна роль. Найбагатші торговці ставали відкупниками, займалися видобутком руди, солі, виробництвом вина тощо, але ціни на такий важливий товар, як зерно, контролювалися державою. Почали створюватися державні ремісничі майстерні, зводитися Великий Китайський Мур, закладалися шляхи, що з'єднували провінції імперії з центром. Щоправда, зовнішньоекономічних зв'язків країна практично не налагоджувала.

Реформи Цинь Шихуана були дуже тісно пов'язані з поглядами авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—III ст. до н. е.), які виступали за непорушність станового поділу суспільства, стверджуючи, що без Богом обраних «шанованих» та вищих станів країна не мала б доходів, а також, що так бути не може, щоб «усі були шановані», адже тоді не було б кому працювати.

Серед заходів, спрямованих на стабілізацію натурально-господарських відносин, найважливішими вони вважали:

- державне регулювання цін на хліб;

- створення державних запасів хліба;

- реформування податкової системи (заміну прямих податків на залізо та сіль непрямими, що перекладало їх на товари, які вироблялися за їх допомогою) та ін.

Цікаво, що у трактаті поряд із золотом та перлами автори вважають багатством й інші матеріальні цінності.

Реформаторська діяльність Цинь Шихуана через жорсткі та силові методи її впровадження викликала невдоволення населення. Це призвело до зміни династії (спадкоємців першого імператора династію Цинь замінила династія Хань).

На межі І тисячоліття до н. е. та І тисячоліття ж е. у Китаї склався менталітет самодостатності у розвитку, самобутності та опертя на власні сили, що жодним чином не сприяло розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків. Водночас завдяки проведенню доволі ефективних економічних реформ до кінця тисячоліття було нагромаджено досить вагомий потенціал економічного розвитку.

Великим реформатором доби Стародавнього Китаю був Ван Ман, який захопив трон у 9 р. після Р. X. Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь — державні та селянські за відсутності великої феодальної власності. Була також проголошена заборона рабства, але вона протрималася недовго. Надалі рабство зберігалося як залишок патріархальних відносин.

3. Економічна думка на етапі ранніх цивілізацій (країни Стародавнього Сходу)

Історія держав Стародавнього Сходу відображає початок цивілізації та становлення економіки як специфічної сфери людської діяльності. Відокремлення скотарства від землеробства, виділення ремесла із сільськогосподарського виробництва, розвиток обміну, виникнення торгівлі та грошей сприяли продукуванню надлишкового продукту, майновому розшаруванню населення. Охорона інтересів приватних власників, необхідність обслуговувань потужних іригаційних систем та захисту населення від зовнішньої небезпеки викликали потребу у сильній централізованій владі, суворій дисципліні, регламентації господарського життя.

Писемні джерела, які дають змогу аналізувати економічну думку Стародавнього Сходу, відображають специфіку азіатського способу виробництв:

> провідну роль власності держави в національній економіці;

> масштабні господарські функції держави;

> активну участь держави в економічних процесах, регламентації господарського життя;

> існування общинного землеволодіння при обмеженому використання праці рабів.

Характерними рисами економічної думки Стародавнього Сходу є глибокий символізм, апріорність, невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу, схильність до повчань.

Писемні джерела відображають повсякденну господарську практику (переписи населення, земельні кадастри, документі господарської звітності тощо), а також спроби її первісного осмислення (настанови, повчання, нормативні акти).

Із пам'яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу, які дійшли до нас, найдавнішою вважається:

1. Стародавній Єгипет, XXII ст. до н.е. - «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара». В ньому мова йде про «правила» мистецтва державного керівництва господарювання. Речення Іпусера (початок XVIII ст. до н.е.) -данакритична оцінка стихійного, некерованого росту масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому навіть «простолюдини» змогли стати багатими, а в країні розпочалася громадянська війна.

2.Вавилонське царство, яке було розташовано у межиріччі Тигра і Євфрата «Кодекс Хаммурапі» у XVIII ст. до н.е.

Мудрість Хаммурапі (1792 — 1750 рр. до н.е.) в тому, що він перший із правителів стародавнього світу зрівняв силу царя з силою закону і визнав за підлеглими право самим турбуватися про своє життя. В його законах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин, заходи, які сприяли розширенню торговельних угод.

Закріплені у кодексі правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов'язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Царська влада турбувалася про захист інтересів общини і дрібних товаровиробників.

За зазіхання на особисту власність мірою покарання могло бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралося смертю. Крадіжка майна у мушкена (особа, близька до царя) каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.

Своєрідні вимоги держава узаконила у плані "зниження" тяжкості кабали і рабства за борги, а також лихварства. Раніше селяни платили податки здебільшого зерном, олією, шерстю. Хаммурапі почав стягати податки сріблом. Проте аж ніяк не всі селяни продавали продукти на ринку. Багато хто з них був змушений брати срібло в борг за додаткову плату, і ті, хто був не в змозі розплатитися з боргами, були вимушені продавати у рабство кого-небудь із родичів. Однак новий закон давав тепер можливість царським воїнам та іншим громадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому, хто віддавав (чи продавав) за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім'ї звільнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були "впорядковані" так, що межа грошової позики не перебільшувала 20%, а натуральної позики — 35 % від первинної суми. Більше того, Хаммурапі декілька разів скасовував усі нагромаджені у країні борги.

3.Стародавній Кітай До числа пам'яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу слід віднести розробки цілісних систем державного регулювання натурального господарства, оформлені у VI-III ст. до н.е. у Стародавньому Китаї. Центральною постаттю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій.

Конфуцій вважає:

- природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродовитих рабовласників. Пов'язуючи всі існуючі протиріччя в імперії з особистою власністю, він все ж таки надає їй перевагу.

Соціально-економічна концепція конфуціанства. Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім'ю: керівник - це «батько народу», підлеглі - «його діти». Він виховує їх, піклується про те, щоб у них були одяг і їжа. В «сім'ї» в результаті вільних «дій» керівника більш рівномірний розподіл багатства, збалансованість доходів і витрат завдяки «власній» поміркованості.

Конфуцій твердить, що багатство правителя залежить від багатства народу. Таким чином, відповідно до вчення Конфуція, «у народу буде достаток», якщо уміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах.

Вчення Конфуція націлене на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів. Він закликав до зміцнення влади верховного керівника Китаю.

«Гуань-Цзи» про джерела багатства держави. В IV-III ст. до н.е. у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату «Гуань-Цзи». Наприклад, золото і перли не розглядаються в трактаті як виключне багатство, такими визнаються передусім матеріальні блага (товари).

Ідеї колективного економічного трактату «Гуань-Цзи»:

- золоту відводиться роль грошей (правда, таких, що забезпечують обмін, від якого все ж «вигоди у одних» бувають «більші, ніж у інших»); - золото оголошується товаром, якщо ним вимірюються ресурси держави; - праця проголошується джерелом багатства держави.

У трактаті Гуань-цзи":

- проголошується непорушність станового поділу суспільства, звертається увага на те, що "Закон — не знаряддя у руках правителя, а сила, яка стоїть над ним і покликана збагачувати народ, а не скарбницю";

- обґрунтовується необхідність стабілізації натурально-господарських відносин та захисту господарства від ринкової стихії, зазначається, що правитель повинен регламентувати працю землеробів, ремісників і торговців, тримати в своїх руках "можливості для регулювання хліба, грошей і металу";

- до важливих функцій держави зараховуються накопичення товарних запасів у період здешевлення продукції та їх реалізації у період подорожчання, надання землеробам державної допомоги, дешевих кредитів у неврожайні роки тощо;

- розглядаються питання грошового обігу, звертається увага на необхідність застосування нормованої емісії грошових знаків для того, щоб "гроші були дорогими, а товари — дешевими", проголошується недопустимість нееквівалентних відносин між покупцями і продавцями, за якої "вигоди для одних стають більшими за вигоди для інших";

- наголошується на необхідності чіткого обліку господарських явищ, застосування нормативів для організації натурального господарства, створення земельного кадастру з метою приведення оподаткування у відповідність до якості земельних ділянок, заміни прямих податків на залізо та сіль непрямими тощо.

Автори трактату «Гуань-Цзи» виявляли турботу про селян, пропонували обмежити їх обов'язкову трудову повинність, захистити їх від спекулянтів і лихварів. Турботу щодо поліпшення добробуту народу вони покладали на державу, якій належало активно втручатися в економічні справи.

4. Економічна думка Стародавньої Індії. Староіндійську економічну думку IV-III ст. до н.е. узагальнено у трактаті «Артхашастра», автором якого є Каутілья - радник царя Чандрагупти І (кінець V ст. до н.е.). Сама назва цього твору розкриває його зміст. Вона походить від слів «артха» (користь, вигода, прибуток) і «шастра» (наука, науковий твір, вчення). У творі особливо підкреслюється роль керівника держави (короля, царя) у розробці і реалізації «правильної» економічної політики. Державотворець мав регулювати ціни на товари, створюючи товарні фонди, і зберігати активним баланс державного бюджету - «збільшувати доходи і зменшувати витрати».

В «Артхашастрі» знаходить своє відображення такі судження:

- метою державного управління проголошується збільшення доходів скарбниці за рахунок прибутків царського господарства, різноманітних податкових зборів та платежів населення;

- податки розглядаються як основна стаття доходів державної скарбниці, природна плата цареві за охорону країни від внутрішніх та зовнішніх небезпек. З метою забезпечення податкових надходжень та поліпшення організації землекористування пропонується відбирати землю у недбайливих господарів і передавати її сумлінним землеробам;

- звертається увага на те, що багатство держави створюється всім населенням країни, тому правитель повинен піклуватись про задоволення загальнодержавних потреб, захищаючи не землю, а людей: "Сила держави — у людях. Безлюдні землі схожі на безплідну корову — що можна з неї видоїти?" 1 Найстрашнішими бідами, які можуть спіткати державу, Каутілья вважав голод та зловживання владою;

- виправдовується соціальна нерівність та поділ суспільства на рабів і вільних громадян — аріїв. Вказується, що для аріїв не має бути рабства. Якщо арії з якихось причин потрапляли у рабство, то необхідно було прикласти максимум зусиль для їх визволення. Про патріархальний характер рабства у Стародавній Індії свідчать викладені у трактаті положення про те, що раби мають право на володіння власністю, отримання спадку, самовикуп за рахунок власного майна тощо;

- містяться цінні відомості про права та взаємовідносини каст у Стародавній Індії. Засвідчуючи привілейоване положення брахманів та кшатріїв, трактат покладає обов'язок дотримання та охорони кастового ладу на царя. "Закон для брахмана, — зазначається в Артхашастрі, — навчання, жертвопринесення для себе і для інших, роздавання дарів та їх отримання. Закон для кшатрія — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, добування засобів до життя військовою службою і охорона живих істот. Закон для вайшя — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, землеробство, тваринництво та торгівля. Закон для шудри — покірність, ведення господарства у два рази народжених (вищих каст), ремесло та акторство";

- знайшло відображення розуміння відмінності між вартістю і ціною товару. На думку Каутільї, величина вартості речі визначається кількістю днів праці. Однак ціна товару може перевищувати вартість в результаті конкуренції між покупцями. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. Зазначається, що лихварство є "віддачею у зростання предметів скарбниці" і таким чином зменшенням її. Саме тому за лихварство пропонується стягувати штраф "у розмірі подвійного результату";

- торгівля розглядається як джерело надходжень до скарбниці. На думку Каутільї, регламентація торговельної діяльності, встановлення норми торговельного прибутку, оподаткування торговельних операцій, підтримка стабільного рівня товарних запасів, вплив на товарооборот залежно від сезонних коливань товарних цін з метою недопущення їх зловмисного використання є важливими функціями держави;

- наголошується на тому, що спонукальним мотивом торговельної діяльності є прибуток. Водночас Каутілья застерігає від отримання такого прибутку, який, хоч і був би значним, завдавав шкоди підданим. Незаконний прибуток, отриманий шляхом обману покупців, продажу недоброякісних товарів карався штрафом у розмірі восьмикратної вартості товарів; значна увага приділяється регулюванню процесів розподілу торговельного прибутку між купцями і державою. Зазначається, що прибуток включається у ціну товару як частина витрат і його норма заздалегідь фіксується: для місцевих товарів — у розмірі 5 % встановленої ціни, а для іноземних товарів — 10 %;

- детально розглядаються питання встановлення митних зборів та податкових платежів. Податки диференціюються для нових і старих товарів з урахуванням місця, виду, існуючих звичаїв тощо.

- визнається необхідність регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі. З метою недопущення банкрутства торговця цар міг видати указ і про заборону продажу аналогічних товарів, поки купець не розпродасть свої. Водночас цінові угоди між торговцями строго карались. В обов'язки збирача податків включалась реєстрація іноземних купців, облік імпортованих товарів, стягнення митних зборів тощо. Заборонявся ввіз певних видів товарів. Водночас регламентувались заходи зі стимулювання імпорту насіння рідкісних рослин та деяких інших товарів шляхом звільнення від оподаткування, і надання пільг іноземним купцям тощо. Вважалося, що заради майбутньої І вигоди держава повинна стимулювати вивіз вироблених у країні товарів незважаючи на тимчасову збитковість.

Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. - V ст. н. е.)

1. Господарський розвиток періоду формування світових цивілізацій.

2.Причини занепаду та загибелі рабовласницької держави. Зародження феодальних відносин.

3. Економічна думка періоду формування світових цивілізацій.

Дата добавления: 2015-05-23