Вавілонія

Основою виробничих відносин рабовласницького способу ведення господарства стає власність рабовласника на засоби виробництва та на раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус.

Поступово вдосконалювалась агротехніка. IV тис. до н. е. в землеробстві з'явилися такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У деяких регіонах (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство, хоча поширене воно було нерівномірно і сформувалось із мисливства.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Глиняний посуд дав людині змогу значно покращити приготування і збереження їжі.

2. Еволюція первісного суспільства на етапі ранніх цивілізацій (країни Стародавнього Сходу)

Історія рабовласницького способу ведення господарства, виникнення перших цивілізацій нараховує декілька тисячоліть і локально охоплює країни Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання й донині існує в деяких племенах Південної Америки.

Найперші держави на землі з'являються в долинах великих рік Нілу, Тигру, Євфрату, там, де існувала можливість створення зрошувальних (іригаційних) систем, які стали основою поливного землеробства.

У долинах цих рік люди значно менше, ніж у інших місцях, залежали від природних умов, отримували стабільні врожаї. Будівництво іригаційних споруд вимагало спільної роботи багатьох людей, її чіткої організації і було однією з найважливіших функцій перших держав, початковою формою яких були так звані номи.

Ном являв собою землі декількох територіальних громад, адміністративним, релігійним, культурним центром яких було місто. Такі міста-держави вперше виникли наприкінці IV тис. до н. е. в Єгипті та Південній Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат). З часом номи перетворилися в об'єднання якого-небудь річкового басейну або об'єднувалися під владою більш сильного ному, який збирав данину з більш слабких.

Країни Стародавнього Сходу, які створили передумови розвитку осьових цивілізацій, були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах.

1)СтародавнійЄгипет. Природні та кліматичні умови місцевості були надзвичайно придатні для аграрного виробництва. Довготривалий літній період у поєднанні з високою температурою та долинами родючих ґрунтів давав змогу отримувати, від землі високі врожаї, що створювали вагомий додатковий продукт навіть при низькому рівні агротехніки. Врожайність сільськогосподарських культур утричі перевершувала потреби сім'ї єгипетського селянина.

Для вдосконалення обробітку землі єгиптяни:

- винайшли соху;

- вони навчилися відливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд;

- найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства з будівництвом мережі каналів, дамб, гребель, яка перетворила.

Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Для будівництва й експлуатації зрошувальних систем всі общини (номи) річкової долини об'єднували свої зусилля, але з часом держава взяла під свій контроль функціонування системи. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.

Основною регулюючою господарською одиницею був царський двір, але валове виробництво продукції здійснювали сільські громади.

Організовуючи будівництво та обслуговування зрошувальних систем, влада поступово перетворила цю діяльність селян на державну трудову повинність. Рабів у Стародавньому Єгипті було мало, а їхня праця використовувалась переважно при царських дворах. Водночас усі масштабні суспільні роботи виконували сільські землероби, які фактично переставали бути вільними. Тому є всі підстави для висновку, що у III тисячолітті до н. е. в Єгипті функціонувала господарська модель тотальної підпорядкованості населення, внаслідок чого община з традиційним колективним землекористуванням була зруйнована на користь панування державного господарства.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні — землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи.

Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували невільницькі ринки, де безперешкодно купували і продавали рабів.

Найдавнішим і найбільш відомим державним утворенням на території Месопотамії у III «тисячолітті до нашої ери був Давній Шумер (Шумерське царство). Шумерам належить винахід клинопису, на основі якого розвинулась писемність, їхньою мовою записані Найдавніші документи і в розмовній практиці міських жителів вона теж була пануючою. Цивілізаційні ознаки Шумерського царства доповнюються високою концентрацією населення, особливо в містах, багатими релігійними і літературними традиціями, що мали значний вплив на інші давні цивілізації.

Тут було:

- добре розвинуте зрошувальне сільське господарство;

- до громадських робіт масово залучали сільське населення, діяльністю якого вміло керували і координували жреці та воїни;

- влада жреців ґрунтувалась на системі релігійних вірувань, ореолі божественності та знаннях, які дозволяли їм планувати прокладання каналів, вести розрахунки господарської діяльності.

Саме в Давньому Шумері були запроваджені бухгалтерський облік і статистична звітність, які теж вели жреці. Через високу суспільну значимість жреців центрами господарського життя були храми, навколо яких об'єднувалися міські громади. Міста у Шумерському царстві переважали, але особливої різниш між ними і селами не було, оскільки вони виникали на основі об'єднання сільських громад.

З писемних джерел можна судити про існування своєрідної багатоукладної системи сільського господарства:

- землі, що належали Богові та оброблялися від його імені;

- землі, що їх орендували окремі жителі впродовж року;

- землі, передані в постійне користування безкоштовно.

Найбільшу частку становили так звані «божі лани», які оброблялися землеробами добровільно, оскільки шумерська релігія вчила, що людина створена як раб богів, що зобов'язаний невпинно.і старанно працювати під страхом неминучого покарання — повені чи засухи та подальшої смерті. Дармова праця селян забезпечувала надлишки продуктів, які зберігалися в храмових коморах, а жреці розпоряджалися ними на власний розсуд, тому добре освоювали мистецтво управління храмовим господарством, до якого залучалася й певна частина жителів міст. Таким чином кількість жителів, звільнених від землеробських обов'язків, значно зростала, але вони утримувалась за рахунок тяжкої праці селян.

Освоюючи секрети управління господарською діяльністю та нові знання, шумери:

- винайшли іригацію;

- колісні транспортні засоби;

- судноплавство;

- металургію;

- текстильне та керамічне виробництво, гончарне коло та ін.

Іншими словами, вони створили технічні можливості та релігію як психологічний стимул для створення надлишкового продукту. Але наприкінці III тис. до н. е. в Шумерському царстві відбувається перехід від церковної системи управління господарством до світської — царської влади. Інститут царської влади у Шумері зміцнився за рахунок накладення військових функцій на релігійно-політичну систему, що вже існувала і добре утвердилась. Воїни як опора влади займають окреме, друге після жреців, місце в суспільстві.

Об'єднані навколо міст громади ведуть між собою війни за верховну владу, внаслідок чого у кінці III тис. до н. е. за рахунок завоювання інших міст утворюється Шумерсько-Аккадське царство зі столицею у Вавилоні.

Дата добавления: 2015-05-23