Маржиналістська революція та її зв’язок зі змінами у світовому господарстві

Якісні зміни в структурі виробництва та методах управління економікою, зрушення в структурі потреб споживачів, зростаю­ча індивідуалізація господарського життя – усе це зумовило по­яву в 70–80-х рр. XIX ст. нової течії економічної думки – мар­жиналізму.

Потребують особливо глибокого вивчення такі питання, як характерні ознаки маржиналізму, зокрема суб’єктивно-психоло­гічний підхід; методологічний індивідуалізм; граничний аналіз і використання граничних економічних величин; визначення цін­ності корисним ефектом благ; вибір раціональної економічної поведінки суб’єктів господарювання; визнання рідкісності, тоб­то обмеженості економічних ресурсів порівняно з людськими потребами; перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання, визнання примату споживання над виробництвом; ідеологічна нейтральність аналізу, деполітизація; упровадження і використання кількісних методів аналізу.

Слід також розрізняти етапи маржиналістської революції:

– 70–80-ті рр. XIX ст. – започаткування «суб’єктивного на­пряму» в політичній економії та теорії граничної корисності. Цей етап пов’язаний із виходом у світ праць В. Джевонса (Ан­глія), К. Менгера (Австрія), Л. Вальраса (Швейцарія).

– 90-ті рр. XIX ст. – виникнення неокласичного напряму еко­номічної думки. Основні ідеї цього етапу маржинальної ре­волю­ції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д. Клар­ка, В. Парето та ін.

Розвиток маржиналізму відбував­ся в межах основних шкіл: австрійської, засновником якої був К. Менгер (1840–1921); до цієї школи належать Ф. Візер (1851–1926), Е. Бем-Баверк (1851–1914) та інші; лозаннської, засновником якої був Л. Вальрас (1834–1910), його ідеї розвивав В. Парето (1848–1923); кембриджської, заснованої А. Маршаллом (1842–1924), його послідовники – А. Пігу (1877–1923) та Р. Хоутрі (1879–1975); американської – Д. Б. Кларк (1847–1938) та інші; стокгольмської (шведської), представниками якої є К. Віксель (1851–1926), Е. Ліндаль (1891–1960), Г. Мюрдаль (1898–1987); математичної – А. Курно (1801–1877), Л. Вальрас (1834–1910), В. Парето та ін.

Вивчаючи творчу спадщину вищевказаних учених, необхідно усвідомити, чому предметом дослідження маржиналізм оголо­сив конкретного індивідуума, окремо взятого суб’єкта господа­рювання, а засобом вивчення економічних явищ і процесів – психолого-економічний аналіз, чому представники даного на­пряму детально досліджували попит і пропозицію як основні елементи ринку.

Переоцінка усталених майже за 200 років розвитку класичної політичної економії цінностей і формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх до­слідження та розв’язання спричинили наукову революцію, яка ознаменувала перехід від класичної до неокласичної економіч­ної теорії. Потрібно оцінити внесок маржиналізму у формування неокласичної економічної теорії.

Дата добавления: 2015-05-23