Інституціоналізм

Вивчення даного питання потребує з’ясування причин виник­нення, сутності й основних завдань, які вирішує інституціона­лізм. Для кращого розуміння основних засад даної теорії необ­хідно пригадати німецьку історичну школу (тема 5), оскільки вона справила певний вплив на формування й розвиток інститу­ціона­лізму. Разом з тим, інституціоналізм не має якихось теоре­тичних засад. Його представники суттєво різняться як щодо тео­ретич­них принципів, так і щодо досліджуваних проблем. У своє­му розвитку інституціоналізм пройшов кілька етапів. Перш за все слід виділити ранній інституціоналізм.

Розквіт раннього інституціоналізму припадає на 20–30-ті рр. ХХ ст., слід дати характеристику трьох основних його напрямів: соціально-психологічному (Т. Веблен), соціално-правовому (Дж. Коммонс) і кон’юнктурно-статистичному (У. Мітчелл). Ви­значити їхні спільні й відмінні риси.

Соціально-психологічний інституціоналізм пов’язаний із ім’ям Торстена Веблена (1857–1929). 1899 р. Веблен опублікував свою першу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій глибоко роз­критикував капіталізм і його культ грошей. Веблен ставить зав­дання – розширити сферу дослідження економічної науки за ра­хунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Таким чином він заклав основи нового на­пряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психо­логічного відгалуження – інституціоналізму. Йому властивий соціальний підхід до аналізу економічних процесів. Він розгля­дає суспільство як цілісну систему, аналізує поведінку соціаль­них груп людей, зумовлену соціальними мотивами, «соціальною психологією».

Соціально-правовий інституціоналізм представляв Джон Род­жерс Коммонс (1862–1945). Систему його поглядів викладено в таких працях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка. Її місце в по­літичній економії» (1934), «Економічна теорія колективних дій» (1950). Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститу­ти, зокрема юридичні, правові норми. Він досліджує дію колек­тивних інститутів: сім’я, виробничі корпорації, профспілки, дер­жава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контро­лю­вання дій індивідуальних. Коммонс формулює «юридично-міно­ву концепцію» суспільного розвитку. Необхідно більш детально ознайомитися з її суттю.

Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм репрезентував Уеслі Клер Мітчелл (1874–1948). У центр своїх досліджень Міт­челл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Полі­тична економія в нього – це наука про інститути, які забезпе­чують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинк­тах. Інстинкти – устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логі­ка сучасного життя. Виробництво товарів підпорядковане не ви­готовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господар­ства. Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних ко­ливань.

Дата добавления: 2015-05-23