Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Закінчення війни в Європі. Створення засад ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин




Успішний хід бойових дій армії союзних держав на всіх фрон­тах проти держав Осі у 1944 р. стрімко наближав війну до завер­шення. Перед лідерами антигітлерівської коаліції виникла необ­хідність наповнити реальним змістом постанови Московської конференції міністрів закордонних справ союзних держав щодо створення в короткий термін нової міжнародної організації, яка б ефективно забезпечувала загальну безпеку в повоєнному світі, гарантувала дотримання у міжнародних відносинах принципів співробітництва заради миру і прогресу в світі. Належно зробити важливий крок на шляху подолання розбіжностей поглядів, що виникли на цю проблему на Тегеранській конференції, і обгово­рити деталі щодо неї.

Разом з тим виникла необхідність домовитися про проведення узгоджених воєнних дій проти нацистської Німеччини і мілітарист­ської Японії, прийняти рішення щодо переможеної Німеччини, а також про ліквідацію наслідків війни стосовно не тільки Німеч­чини, а й країн, окупованих нею.

Виконанню цих завдань істотно сприяла робота двох міжна­родних конференцій: у Думбартон-Оксі у США (21 серпня— 7 жовтня 1944 р.) і в Ялті (Криму) в СРСР (4—11 лютого 1945 р.).

Результати конференції в Думбартон-Оксі є показовими щодо можливості розв'язання багатьох складних міжнародних проблем шляхом переговорів. Толерантність під час переговорного проце­су і прагнення її учасників — представників США, СРСР і Вели­кої Британії — знайти спільну позицію великих держав з усіх ос­новних питань забезпечили успішні результати цієї конференції. За винятком деяких проблем, конференції вдалося досягти узго­дження поглядів майже з усіх питань, що стосувалися нової між­народної організації. У результаті на конференції був вироблений проект Статуту Організації Об'єднаних Націй, що мав назву «Пропозиції стосовно створення загальної Міжнародної органі­зації безпеки»', який відігравав важливу роль в історії створення нової міжнародної організації. Він став основою для подальших нарад і переговорів, що, зрештою, приведуть до прийняття оста­точної редакції Статуту.

Не вдаючись до аналізу проекту, слід зазначити, що він пе­редбачав створення основних органів ООН: Генеральної Асамб­леї; Ради Безпеки; Міжнародного Суду і Секретаріату.

У компетенцію Генеральної Асамблеї, у якій згідно з проек­том беруть участь усі члени організації, входить обговорення будь-яких питань щодо підтримання миру і безпеки, а також прийняття рекомендацій з цих питань. Асамблея збирається на регулярні щорічні засідання.

Рада Безпеки складається з одинадцяти членів. Постійними чле­нами є США, СРСР, Велика Британія і Китай (п'яте місце проектом зарезервоване для Франції— Прим. авт.). Решта шість членів Ради Безпеки обираються Асамблеєю на дворічний термін. На відміну від Асамблеї Рада Безпеки повинна виконувати свої функції безперерв­но. Головні її функції стосуються мирного врегулювання спорів, а також дій, пов'язаних зі станом загрози миру чи з агресією. У разі, якщо спір становить загрозу миру, Рада Безпеки повинна застосову­вати всі заходи, необхідні для підтримання миру і безпеки.

Проте не всі проблеми нової міжнародної організації були ос­таточно вирішені в Думбартон-Оксі. До невирішених проблем передусім слід віднести питання, пов'язані з принципом одно­стайності, або права вето в Раді Безпеки. Принцип одностайності великих держав був висунутий Сполученими Штатами і Великою Британією ще до конференції в Думбартон-Оксі. Цей принцип не викликав жодних суперечок.

Розбіжності виявилися під час обговорення не самого прин­ципу, а меж його застосування. Інакше кажучи, суперечка на конференції виникла відносно принципу одностайності великих держав у Раді Безпеки лише з питання, чи буде Статут нової між­народної організації припускати будь-які винятки з цього прин­ципу. Йдеться про право вето.

 

 

Голова радянської делегації А. Громико висловив свої мірку­вання стосовно можливого випадку, коли однією стороною у спорі є велика держава. У цьому разі, на його думку, вона не по­винна брати участі у голосуванні зі спірного питання. Американ­ська пропозиція, підтримана англійською делегацією, наразилася на принципові заперечення радянської сторони, тому конферен­ція погодилася включити до тексту проекту Статуту заяву, що розгляд питання про процедуру голосування в Раді Безпеки про­довжується.

Крім проблеми одностайності, конференції в Думбартон-Оксі не вдалося розв'язати й проблему щодо прийняття до ОО1І, по­рушену Радянським Союзом. Основна пропозиція, висунута ра­дянською делегацією на конференції, передбачала участь у між­народній організації всіх радянських республік. Проте запе­речення західних держав проти участі радянських республік у міжнародній організації були настільки категоричними, що розв'язання цієї проблеми в Думбартон-Оксі стало неможливим.

Неврегульованість на конференції в Думбартон-Оксі низки питань, пов'язаних зі створенням нової міжнародної організації, передусім питань про рамки дії принципу одностайності й про членство, були однією з причин скликання нової конференції глав урядів трьох великих держав, яким належало вирішити ці проблеми.

Робота Ялтинської (Кримської) конференції розпочалася 4 лютого 1945 р. з узгодженням начальниками штабів трьох ве­ликих держав подальших військових дій з метою остаточного розгрому спільного ворога. В ході дискусій було детально спла­новано і узгоджено строки, розміри і координацію нових і потуж­них ударів союзними арміями по Німеччині, які наблизять її та гітлерівське керівництво до остаточного краху.

Зрозуміло, що за таких умов необхідне було міжнародне спів­робітництво для врегулювання питань, пов'язаних з Німеччиною і країнами, звільненими від нацистської окупації. Розглядаючи ставлення до цієї проблеми, слід підкреслити, що відповідно до рішень Тегеранської конференції розробка документів щодо Ні­меччини була зосереджена в Лондоні в Європейській консульта­ційній комісії, перше засідання якої відбулося у січні 1944 р. Пе­реговори велися представниками трьох держав — США, СРСР і Великої Британії, а з листопада до них був приєднаний і представ­ник Тимчасового уряду Франції. У Комісії обговорювались три основні групи питань: умови беззаперечної капітуляції Німеччи­ни; визначення її зон окупації та керування Берліном; створення контрольного механізму союзників. До листопада 1944 р. з на­званих трьох груп питань у Комісії були досягнуті важливі угоди союзних держав, у тому числі на підставі радянських пропозицій угода про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Документи, ви­роблені в Європейській консультативній комісії щодо Німеччи­ни, й були покладені в основу дискусії та прийняття відповідних рішень учасниками Кримської конференції. В ході дискусії ви­кристалізувалися узгоджені рішення щодо німецької проблеми, які були схвалені Рузвельтом, Сталіним і Черчіллем. У підписа­ній ними 13 лютого заяві було викладено домовленості про спіль­ну політику і плани примусового здійснення беззастережної капі­туляції німецького рейху.

У рішеннях конференції було передбачено окупацію Німеччи­ни з розрахунку, що кожна з великих держав окупуватиме особ­ливу зону країни, та створення Центральної Контрольної Комісії з чотирьох членів, які представляють Францію, США, Велику Британію та Радянський Союз.

Окупація Німеччини за задумом учасників Ялтинської конфе­ренції повинна стати одним із засобів досягнення головної мети великих держав — знищення німецького мілітаритизму й нациз­му і створення гарантій того, що Німеччина ніколи більше не бу­де спроможною порушити мир усього світу. Для досягнення цієї мети конференція прийняла рішення:

—роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили;

—-назавжди розпустити німецький генеральний штаб, який неодноразово сприяв відродженню німецького мілітаризму;

—вилучити або знищити все німецьке військове обладнання;

— взяти під контроль усю німецьку промисловість, яка могла б бути використана для військового виробництва;

—здійснити швидке й справедливе покарання злочинців війни;

—стягнути відшкодування завданих німцями збитків за зруй­нування;

—ліквідувати нацистську партію, нацистські закони, органі­зації та установи.

Крім того окремим рішенням конференції великі держави уповноважувалися спільно приймати у майбутньому щодо Німеч­чини інші заходи для безпеки всього світу.

У заключній частині ялтинських ухвал щодо окупації Німеч­чини і контролю над нею керівники великих держав заявили, що їхньою метою не є знищення німецького народу, а навпаки, ство­рення відповідних умов його існування. Таким чином, погоджена в Ялті програма щодо Німеччини перекреслила англо-америкамські плани поділу її на окремі державні утворення, а отже, пе­ретворення Німеччини на аграрну країну, вироблені на конферен­ції в Квебеку.

Проголошуючи основні принципи стосовно німецької проб­леми, Ялтинська конференція не могла обійти питання, пов'язані з країнами, що перебували у процесі звільнення від німецької окупації. Уже Московська конференція міністрів закордонних справ трьох держав, про яку вже йшлося вище, у прийнятій де­кларації про Австрію висловилась за невизнання актів німецької експансії. У період роботи Ялтинської конференції, з огляду сприятливого розвитку обстановки на фронтах і звільнення бага­тьох країн, питання набуло особливої актуальності. У зв'язку з цим конференція прийняла «Декларацію про звільнену Європу». Декларація спиралась на Атлантичну хартію, зокрема на поло­ження, у якому йшлося про право всіх народів обирати для себе бажану для них форму правління, а також відновлення суверен­них прав і самоуправління народів, які були позбавлені цього на­сильницьким шляхом. Три великі держави, які звільняли євро­пейські країни, передбачали в ялтинських рішеннях надання визволеним народам допомоги у відновленні їх прав і нормаль­ного державного життя. Було проголошено, що учасники Ялтин­ської конференції погоджуватимуть між собою політику своїх урядів у справі допомоги визволеним народам як країн, понево­лених агресорами, так і держав — сателітів «вісі». При цьому підкреслювалося, що така допомога повинна стосуватися розв'язання демократичними способами нагальних політичних і економічних проблем.

Лідери трьох держав оголосили, що у майбутньому їхня спіль­на допомога може торкатися питань створення тимчасових урядів які представляють усі демократичні елементи населення, а також сприяння, за потреби, проведенню виборів для створення нових урядів.

Незалежно від «Декларації про звільнену Європу» Ялтинська конференція прийняла особливі ухвали щодо польського питання та Югославії. Під час обговорення польського питання виникли серйозні незгоди, зокрема щодо визнання польського уряду та його складу. Радянське керівництво визнавало Тимчасовий поль­ський уряд, створений у Люблені. Водночас Сполучені Штати і Велика Британія продовжували визнавати польський емігрантсь­кий уряд у Лондоні й підтримувати з ним дипломатичні відноси­ни. Після гострих дебатів з цього питання було прийнято ком­промісну ухвалу, яка, проте, остаточно не вирішувала проблеми Слід констатувати, що у постанові з цього питання учасники конференції висловили спільне бажання бачити Польщу об'єд­наною, вільною, незалежною і демократичною державою. Західні держави зобов'язалися відмовитись від визнання емігрантського польського уряду, але за умови, якщо буде здійснено процес реор­ганізації Тимчасового уряду. Інакше кажучи, англійська й амери­канська сторони висунули умову включення до Тимчасового уряду польських діячів зі стану еміграції, а також політичних ді­ячів із самої Польщі, які ще не брали участі в політичному житті звільненої країни. Після здійснення цього процесу Тимчасовий уряд відповідно до рішень конференції повинен називатися поль­ським Тимчасовим урядом національної єдності, який буде ви­знаний усіма державами. Представникам Великої трійки ялтин­ськими рішеннями надавалися повноваження у процесі реоргані­зації Тимчасового уряду проконсультуватися як з його членами, так і з політичними діячами в еміграції. Для остаточного врегу­лювання питання про визнання нового польського уряду було вирішено провести у Москві нараду за участю міністра закордон­них справ СРСР, а також послів США і Великої Британії.

Іншою проблемою, що викликала гострі дебати з польського питання, була проблема майбутніх кордонів Польщі. Стосовно східного кордону особливих суперечок не виникало, керівники трьох держав погоджувались встановити його по лінії Керзона. Не мала заперечень і необхідність розширення території Польщі на півночі й заході. Але пропозиція радянської делегації встано­вити західний кордон Польщі по Одеру і Західній Нейсе не діста­ла підтримки керівників делегації США і Великої Британії. Оскіль­ки спільної думки щодо кордонів Польщі, зокрема західного, не було досягнуто, в ухвалі з цієї проблеми було записано загальне положення, що Польща повинна отримати суттєво прирощення території на півночі й заході. Загалом остаточне визначення за­хідного кордону Польщі учасники конференції відкладали до мир­ної конференції.

Щодо Югославії питання виявилось не менш дискусійним. США і Великої Британія були прихильниками збереження монар­хії в Югославії і підтримували короля Петра II та емігрантський королівський уряд у Лондоні. Але фактично влада у країні нале­жала Національному комітету визволення Югославії на чолі з Й. Тіто, обраному й підтримуваному народом. У листопаді 1944 р. у Белграді було укладено угоду між НКВЮ і емігрантсь­ким урядом, яка передбачала утворення єдиного югославського уряду. Проте король і емігрантський уряд зволікали із введенням його в дію. Учасники конференції визнали за необхідне рекомен­дувати Тіто і Шубашичу негайно ввести в дію укладену між ними угоду і створити Тимчасовий об'єднаний уряд. Такий уряд нев­довзі було сформовано на основі Національного комітету визво­лення Югославії з введенням до нього п'яти членів колишнього емігрантського уряду.

Особливе місце в роботі Ялтинської конференції посіли пи­тання, пов'язані зі створенням нової міжнародної організації. Як відомо, робота конференції в Думбартон-Оксі, яка підготувала проект статуту ООН, мала позитивний результат щодо узгоджен­ня низки питань стосовно структури і компетенції нової органі­зації. Проте залишалися питання, розгляд яких було винесено на Ялтинську конференцію. Одним з них було питання прийому країн-членів до нової міжнародної організації. Ялтинська конфе­ренція схвалила вироблені у Думбартон-Оксі проекти і постано­вила скликати 25 квітня 1945 р. в м. Сан-Франціско Установчу конференцію Організації Об'єднаних Націй, причому учасника­ми конференції могли стати всі держави, які оголосили війну Ні­меччині й Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовлено­сті, що засновниками й членами ООН поряд з СРСР будуть Українська РСР та Білоруська РСР.

Ялтинська конференція розглянула й питання про вступ СРСР у війну на Далекому Сході, на чому енергійно наполягав Руз­вельт. Керівники великих держав досягли згоди про те, що через два-три місяці після капітуляції Німеччини і завершення війни в Європі Радянський Союз вступить у війну проти Японії. В ухва­лах конференції було зафіксовано умови, за яких СРСР погоджу­вався на участь у війні на Далекому Сході і які підлягали вико­нанню після перемоги над Японією. Серед найважливіших з них були збереження існуючого становища Монгольської Народної республіки, відновлення прав Росії, порушених нападом Японії у 1940 р., а саме: повернення Радянському Союзу південної части­ни острова Сахалін та забезпечення пріоритетних прав на Порт-Артур як на військово-морську базу СРСР. Радянському Союзу також мали бути передані Курильські острови.

Ці та інші домовленості союзників знайшли відображення у документі за назвою «Кримська угода трьох великих держав з питань Далекого Сходу», що являв собою доповнення Каїрської декларації. У заключній частині цього документа висловлюва­лась готовність Радянського Союзу укласти з Національним китайським урядом пакт про дружбу і союз для надання допомоги своїми збройними силами у звільненні Китаю від японського гніту.

У підсумковій заяві про результати Ялтинської конференції, підписані представниками урядів США, Великої Британії та СРСР, зазначалося, що вона підтвердила спільну рішучість цих держав зберегти і посилити в передбачуваний мирний період ту єдність цілей і дій, котра забезпечила перемогу Об'єднаних націй у сучасній війні.

Зміст заяви, як і найсуттєвіші з урегульованих у Ялті проблем досить переконливо свідчаеть про значення Кримської конферен­ції для миру в усьому світі і повоєнних міжнародних відносин.

Рішення Ялтинської конференції стали додатковим стимулом для союзних держав у їх прагненні прискорити розгром армій вер­махту і примусити Німеччину капітулювати. На початку 1945 р. союзні армії вийшли до кордонів Німеччини і готувалися до ви­рішального наступу. У січні радянські війська відновили наступ, у ході якого звільнили Варшаву, а потім всю Польщу, і вступили на територію Німеччини. На початку лютого 1945 р. радянські війська вийшли на річку Одер і опинилися на відстані близько 70 км від Берліна. На південній ділянці радянсько-німецького фронту Радянська Армія продовжувала звільнення Чехословач-чини й Угорщини, яку повністю очистили від військ вермахту на початок квітня. Від цілковитого краху Німеччину відділяли ліче­ні дні. У цей час нацистське керівництво плекало надію на поря­тунок, сподіваючись на можливий розкол антигітлерівської коа­ліції і сепаратний мир з Англією та США. їх тактика полягала в тому, щоб упертою обороною затримати радянські війська, ви­грати час і знайти шлях до угоди з союзниками СРСР. Але споді­вання Гітлера не виправдались.

8 лютого 1945 р. англо-американські війська перейшли в на­ступ на Західному фронті, зламали німецьку оборону і почали швидко просуватись у глибину Німеччини, намагаючись випере­дити радянські війська і захопити Берлін, що входив у радянську зону окупації.

У Москві припускали, що зволікання з штурмом Берліна — остаточного центру опору Німеччини — може зумовити відкрит­тя німцями фронту на заході, що дасть можливість союзникам увійти у Берлін першими. 16 квітня силами трьох фронтів радян­ські війська розпочали берлінську операцію, а 2 травня боротьба за столицю гітлерівського рейху завершилася повною перемогою радянських військ. Опівночі 8 травня в передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німець­кого верховного командування на чолі з Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил фашистської Німеч­чини. Капітуляція за дорученням радянського уряду і згодою союзників прийняв Маршал Г. Жуков разом із представниками США, Великої Британії та Франції.

5 квітня 1945 р. у Сан-Франціско (США) в обстановці вирішаль­них перемог Об'єднаних націй і уже близького миру проходила конференція з питань створення нової міжнародної організації. Фактичним завданням конференції було затвердження усіма члс-нами-засновниками нової організації — рішень великих держав, прийнятих у Думбартон-Оксі й доповнених у Ялті. Попри споді­вання на швидке прийняття Статуту на базі вже розробленого де­тального проекту і створення міжнародної організації у ході кон­ференції виникли нові дискусії з питань голосування у Раді Безпеки, про регіональні угоди1 та питання про опіку і майбутнє. Не вдаючись у деталі дискусій відзначимо, що всі проблемні пи­тання було успішно вирішено, і 25 червня 1945 р. Статут Органі­зації Об'єднаних Націй було ухвалено. Членами нової міжнарод­ної організації та її засновниками стали 50 країн, які брали участь у конференції в Сан-Франциско, підписали та ратифікували Ста­тут, тобто всі держави, які оголосили війну Німеччині чи Японії. Серед них членами ООН та її засновниками конференція визнала Україну й Білорусію. У прийнятому Статуті знайшли втілення принципи нової міжнародної організації, яку було задумано й за­сновано як дієздатну систему забезпечення миру. Офіційно Ста­тут ООН набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Саме цей день вва­жається Днем народження ООН, 60-річчя якої світова громадсь­кість відзначила 24 жовтня 2005 р. її першим Генеральним секре­тарем був обраний Трюгве Лі.

Капітуляція Німеччини 8 травня 1945 р. зумовила необхід­ність подальших кроків у справі врегулювання європейських пи­тань, ліквідації наслідків війни і встановлення миру на основі відповідних міжнародних угод. В умовах, породжених капітуля­цією, потреба нових рішень набула надзвичайної гостроти. У рам­ках міжнародного співробітництва періоду війни, насамперед тісного співробітництва трьох великих держав, було прийнято низку рішень після капітуляції, які заклали основу для детальні

ших і конкретних постанов. Одним з перших міжнародних актів, прийнятим після капітуляції, була декларація від 5 червня 1945 р. про поразку Німеччини і про взяття на себе верховної влади чо­тирма союзними державами, а також заява про зони окупації та про утворення контрольного механізму в Німеччині. У декларації і заявах підкреслювався їх тимчасовий характер і зазначалося, що заходи з наступного врегулювання німецької проблеми будуть предметом особливої угоди. З цих документів зрозуміло, що вони передбачили прийняття нових міжнародних актів, покликаних урегулювати основні європейські проблеми, що випливали з фак­ту розгрому гітлерівської коаліції не в загальній формі, а на заса­дах міжнародного права.

Для вирішення цих завдань необхідно було провести міжна­родну конференцію. Потреба невідкладного скликання конферен­ції Диктувалася й тим, що між союзниками ще наприкінці війни у Європі виникло серйозне напруження, яке потребувало врегулю­вання.

Напруження виникло на ґрунті посилення жорстокості радян­ської дипломатії. Наприкінці лютого радянський уряд в ультима­тивній формі висунув вимогу румунському королю Міхаєві про негайну заміну коаліційного кабінету генерала Радеску на новий уряд, очолюваний комуністом Петру Грозою. Всупереч опору короля 6 березня цей уряд був сформований'. Крім того, у Поль­щі Молотов відмовився замінити люблінський комуністичний уряд на коаліційний. Він погоджувався на введення до складу уряду кількох нових членів із лондонської еміграції.

Дії радянського уряду викликали протест з боку Рузвельта і Черчілля, які в телеграмі Сталіну закликали його не порушувати єдності, досягнутої у Ялті. У відповідь Сталін досить різко зви­нуватив союзників у контактах з німецьким генералом Кессель-рінгом стосовно домовленості про сепаратну капітуляцію німе­цької армії в Італії.

З метою врегулювання проблем, що виникли, президент США направив до Москви Г. Гопкінса. У переговорах зі Сталіним, які тривали з 26 травня по 7 червня, Гопкінс заявив, що метою його візиту є поліпшення відносин між США та СРСР, які останнім часом погіршали. У центрі дискусії перебували питання щодо Польщі, Далекого Сходу та створення Контрольної ради у Німеч­чині. В ході дискусій Сталін дорікав США за раптове припи­нення допомоги по ленд-лізу відразу після капітуляції Німеччини

кового й торговельного флоту Німеччини, а також щодо передачі Радянському Союзу Кенігсберга і частини Східної Пруссії. 2 серп­ня конференція завершили роботу.

Прийняття позитивно узгоджених рішень щодо повоєнного влаш­тування світу зовсім не означає, що між союзниками було знято усі суперечності. У різних урядових органах США були прихильни­ки жорсткого курсу щодо СРСР. Навесні 1945 р. Черчілль наполягав на створенні нового фронту проти стрімкого просування радянсь­ких армій на Заході із застосуванням силового тиску на СРСР. Він не включав навіть військової конфронтації з СРСР. Наприкінці вій­ни в Європі і у перші дні миру завойовану народами перемогу могла поставити під загрозу атомна дипломатія США.

Загальний процес мирного врегулювання наприкінці війни ускладнювався через розходження у питаннях політики у Східній Європі. Тертя між західними державами та Радянським Союзом посилювалось, зокрема, процесами створення комуністичних ре­жимів у країнах Східної і Центральної Європи, які відбувалися під контролем Москви.

Проте існуючі розбіжності між союзниками не стали на заваді енергійній підготовці Радянського Союзу до воєнних дій проти Японії відповідно до рішень Ялтинської та Потсдамської конфе­ренцій. СРСР ще 5 квітня 1945 р. денонсував свій договір з Япо­нією про нейтралітет. 8 серпня СРСР оголосив війну Японії, за­явивши, що військові дії проти неї розпочне наступного дня. 9 серпня радянські війська з чотирьох напрямків вступили в Ма­ньчжурію, Корею і південну частину Сахаліну.

Атомне бомбардування американцями японських міст Хіросі-ми і Нагасакі та вступ у війну Радянського Союзу вирішили ре­зультат війни на Далекому Сході й у азіатсько-тихоокеанському регіоні. 2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американ­ського лінкора «Міссурі» під головуванням головнокомандувача союзними військами генерала Макартура відбулося підписання Акту про капітуляцію Японії. З капітуляцією Японії завершилась Друга світова війна.

Розгром Німеччини і Японії та їх сателітів став результатом узгодженої і спрямованої на перемогу зовнішньої політики та військової взаємодії великих держав, що знайшли своє втілення у рішеннях конференцій, проведених керівниками урядів, зокрема у рішеннях Ялтинської та Потсдамської конференцій. Саме їм належить особлива роль у створенні фундаменту повоєнної си­стеми міжнародних відносин у світі та його мирного облашту­вання.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 770; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.031 сек.