Питання іспиту з історії педагогіки 5 страница

Водночас людина народжується і живе як єство соціальне, у конкретному національному середовищі, належить до певної спільноти, що вирізняється серед інших спільнот особливим енергетичним полем, своєю мовою, культурою, зв'язками з минулим, звичаями і обрядами і яка зветься нацією. Саме звідси, з походження людини, починається для неї поняття свого етносу, народу, нації. Звідси — її коріння.

Таким чином, ідеал українського виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та служіння своїй нації.

Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса тощо. Нація — земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися її власні та вселюдські вартості. У контексті сказаного в попередніх розділах Бог і Україна — є поняттями, які становлять вершину системи вартостей і певною мірою визначають зміст ярусів, які розташовані нижче. У педагогічному сенсі виховний ідеал — це людина, яка служить Богові й Україні.

У своєму трактуванні виховного ідеалу Г. Ващенко спирається на виховну традицію українського народу, на етнопедагогіку. Водночас прямо чи опосередковано його погляди випливають з наукових засад духовних наставників — наших філософів, педагогів, поетів — В. Мономаха, І. Вишенського, П. Могили, Г. Сковороди, К. Ушинського, П. Юркевича, Т. Шевченка, І. Франка та ін. Така орієнтація приводить Г. Ващенка до категоричного протиставлення ідеалу українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій його моделі, а з іншого, — націонал-соціалістичній педагогіці з її проповіддю культу сили і зневаги до людини. Виходячи з реалій нашого часу, український виховний ідеал мусить бути протиставлений також різним варіантам прагматичного виховання, яке "заземлює" людину, розв'язує руки демонічним силам у ній, веде її до деградації.

Розроблений Г. Ващенком ідеал українського виховання є синтезом вселюдського і національного. Однак, застерігає педагог, поняття Бог і Україна міняти місцями не варто. Цей ідеал відповідає українській виховній традиції та потребам сучасного виховання. Він утілений в конкретних історичних постатях та літературних образах — Святослава Хороброго, в княжих дружинниках та лицарях пізніших наших змагань, в українській сім'ї, інтелігентності українського селянина. Шляхетні елементи цього ідеалу знаходимо в народній творчості, мистецтві, у християнських засадах життя нації.

47. Життя і педагогічна діяльність А.С. Макаренка.

А. С. Макаренко належить до плеяди великих педагогів усіх часів і народів. Його творчість — віха в історії вітчизняної і світової культури, у розвитку педагогічної теорії і практики. 100-річчя з дня народження А. С. Макаренка — свято світової педагогіки — за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалося в міжнародному масштабі. Багаточисленні заходи були проведені у зв'язку із 110-ою річницею з дня народження А. С. Макаренка в різних країнах.

Антон Семенович народився 1 (13) березня 1888 р. у м. Білопілля Харківської губернії у сім'ї маляра-полірувальника залізничних майстерень. У 1896 р. він вступив до місцевого двокласного залізничного училища. У 1901 р. сім'я переїжджає до м. Крюків, де А. С. Макаренко блискуче склав екзамени і поступив у другий клас Кременчуцького училища, яке закінчив у 1904 р. з відмінними оцінками, і в цьому ж році вступив на однорічні педагогічні курси при училищі. Пізніше вчителі цього училища писали про студента Макаренка, що він учився прекрасно, мав виняткові здібності і витримку. Пробні уроки завжди проводив на "відмінно". У 17 років Антон Семенович розпочав учительську діяльність у Крюківському залізничному училищі, був помічником учителя, потім викладав російську мову, малювання, креслення. Він проявляв багато ініціативи в організації виховної роботи з учнями. У 1914 р. в Полтаві відкрився учительський інститут. А. С. Макаренко, маючи 9-річний досвід учительської діяльності, блискуче склав вступні іспити з усіх загальноосвітніх предметів і був прийнятий до інституту, у тому ж році він був зачислений казенним стипендіатом. Навчаючись в інституті, Антон Семенович був найактивнішим читачем бібліотек, брав участь у педагогічних конференціях в інституті. Читання для нього було життєвою потребою. Він отримав, як сам писав, прекрасні знання з природознавства, загальної біології, географії, економічної політики, соціальної історії, логіки, психології, педагогіки. Закінчив Полтавський педінститут у 1917 р. із золотою медаллю, високу оцінку отримала його випускна наукова робоча "Криза сучасної педагогіки". У характеристиці було написано: "Макаренко А. особливий інтерес проявив до педагогіки та гуманітарних наук... Буде дуже хорошим викладачем з усіх предметів, а особливо з історії та російської мови".

Не отримавши дозволу вступати до Московського університету (тоді учительські інститути не давали вищої освіти, вони випускали учителів-практиків, які добре знали лише те, що їм необхідно було для викладання у школі), А. С. Макаренко деякий час працював учителем зразкового училища при Полтавському учительському інституті, з 1918 по 1919 р. працював інспектором (директором) Крюківського вищого початкового залізничного училища, тут проявилися його організаторські здібності та педагогічний талант. Весною 1919 р. у запущеному фруктовому садку він організував продуктивну працю вихованців училища. У цей період А. С. Макаренко відкриває вечірні курси для робітників, викладає російську мову, історію, займається культурною просвітою, створює драматичний колектив, ставить п'єси Чехова, Островського, Гоголя. У 1919 р. він переїжджає до Полтави, де завідує міським початковим училищем. Колеги писали, що їх завжди дивували спокійний, рівний, діловий настрій класу, про порушення дисципліни на уроках Антона Семеновича говорити не доводилося, учні намагалися наслідувати його в усьому: у ході, у позах, в умінні уважно слухати іншого, в одязі.

У вересні 1920 р. А. С. Макаренко розпочав роботу з організації колонії для безпритульних дітей. Нове життя почалося в напівзруйнованій споруді колишньої колонії для малолітніх злочинців у шести кілометрах від Полтави. Перші шість вихованців прибули до колонії 4 грудня 1920 року. На той час Антон Семенович уже мав 16-річний досвід успішної вчительської діяльності, добре знав педагогічні проблеми, які виникали.

48. А.С.Макаренко - класик педагогіки, новатор, видатний педагог-практик. А.С.Макаренко про зміст, методи виховання, виховання особистості в колективі.

В історії науки є імена, які як віхи визначають перехід наукового знання в якісно новий стан. Великі трудівники науки акумулюють досягнення своїх попередників і могутнім поривом творчої думки наближаються до істини, тим самим відкриваючи новий метод наукового знання, скорочуючи, полегшуючи шлях своїм послідовникам. До числа справжніх першопроходців науки належить і А. С. Макаренко. Його наукова творчість невіддільна від процесу створення нової педагогіки, а його педагогічний досвід ми справедливо називаємо новаторським. Разом зі своїми товаришами і однодумцями А. С. Макаренко послідовно здійснював і шукав кращі методи розв'язання принципів народної освіти:

о обов'язкова загальна середня освіта для всього молодого покоління (у комуні ім. Ф. Е. Дзержинського це завдання в основному було виконано на початку 30-х рр.);

о поєднання навчання з продуктивною працею (згадаємо завод ФЕД);

о всілякий розвиток самодіяльності учнів (практика загальних зборів, ради командирів, громадських організацій).

Макаренко пішов значно далі своїх сучасників, зробивши видатне відкриття головного методу виховання — відкриття ідеї виховуючого колективу.

Скажемо правду, це відкриття досі не оцінене як слід. Багато педагогів ставили і розв'язували завдання виховання колективу. А. С. Макаренко підійшов до цього завдання інакше: зробив колектив вихователем особистості. На його думку, колектив з об'єкта виховних зусиль педагога перетворюється в суб'єкт організації виховного процесу. Ця концепція стала ключем для розв'язання питання про механізм виховання колективом, показала реальність досягнення виховної мети і дозволила реалізувати програмування виховного процесу. Теорія виховуючого колективу забезпечила науковий підхід до проблеми педагогічної майстерності і методики виховання в цілому. Практична реалізація ідей виховуючого колективу сприяла вирішенню проблем теорії моралі, учнівського самоуправління, свідомої дисципліни, клубної творчої діяльності тощо.

Справжній новатор педагогіки А. С. Макаренко при житті не отримав визнання з боку більшості теоретиків. Потрібен був час для такого визнання, а також самовіддана діяльність його послідовників — Є. М. Мединського, В. М. Терського, І. ф. Козлова, І. Ф. Свадковського, Є. І. Моносзона, С. А. Калабаліна, І. А. Каїрова, В. Є. Гмурмана, М. П. Павлова.

Дивна доля всіх відкриттів у науці. Вони стають своєрідним перехрестям на шляху її розвитку, перехрестям, яке обминути неможливо. Сьогодні ми з повним правом можемо сказати: усі кращі досягнення теорії і методики виховання, починаючи з 40-х рр., прямо і безпосередньо пов'язані з ідеями А. С. Макаренка, витікають з них, розвивають їх.

Для розвитку теорії виховання виняткове значення мав справді науковий погляд А. С. Макаренка на сам процес виховання як об'єктивно-закономірне явище. "Виховання, — стверджував він, — процес соціальний... З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить в безкінечне число стосунків, кожне з яких обов'язково розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним ростом самої дитини. Весь цей "хаос"... створює певні зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя" (Педагогічні твори: т.5., М., 1985, с.14). У педагогіці довгий час традиційним було розуміння виховання як виховної діяльності дорослих. Звідси тлумачення К. Д. Ушинським педагогіки не як науки, а як мистецтва. А. С. Макаренко розглядає виховання як невід'ємну сторону процесу життєдіяльності особистості, робить висновок про необхідність педагогічно відповідної організації життя дітей, бачить форму такої організації у виховуючому колективі.

Питання про виховання молодого покоління в дусі колективізму був ведучим, корінним питанням радянської педагогіки з перших же днів її існування.
Велика заслуга А.С. Макаренко полягає в тому, що він просунув це питання далі, вказавши ряд глибоко обгрунтованих і успішно перевірених на практиці методів виховання. Виховання в колективі і через колектив - це центральна ідея його педагогічної системи, червоною ниткою проходить через всю педагогічну діяльність і всі його педагогічні висловлювання.
"Завдання нашого виховання зводиться до того, щоб виховати колективіста", - каже Макаренко у статті "Деякі висновки з мого педагогічного досвіду". Виховання в колективі і через колектив він детально висвітлює в художньо-педагогічних та теоретичних творах. "Марксизм вчить нас, -, писав він, - що не можна розглядати особистість поза суспільством, поза колективом".
Під колективом Макаренко розумів не випадкове скупчення людей, а об'єднання їх для досягнення загальних цілей у спільній праці - об'єднання, що відрізняється певною системою повноважень і відповідальності, певним співвідношенням і взаємозалежністю окремих своїх частин. Він підкреслював, що колектив - частина радянського суспільства: "через колектив кожен його член входить в суспільство".
"Тільки створивши єдиний шкільний колектив, можна розбудити в дитячій свідомості могутню силу громадської думки як регулюючого і дисциплінуючого виховного чинника", - писав Макаренко у статті "Проблеми виховання в радянській школі".
Макаренко вважав, що впливати на окрему особистість можна, діючи на колектив, членом якого є ця особистість, Це положення він назвав "Принципом паралельної дії". У цьому принципі реалізується вимога колективу - "один за всіх і всі за одного". "Принцип паралельної дії" не виключає, однак, застосування "принципу індивідуальної дії" - прямого, безпосереднього впливу педагога на окремого вихованця.
Одним з найважливіших законів колективу Макаренко вважав "закон руху колективу". Якщо колектив досяг поставленої мети, а нових перспектив перед собою не поставив, настає самозаспокоєння, немає більше прагнень, надихаючих учасників колективу, немає у нього майбутнього. Розвиток колективу зупиняється.Колектив завжди повинен жити напруженим життям, прагнення до певної мети. Відповідно до цього Макаренко вперше у педагогіці висунув і розробив важливий принцип, який він назвав "системою перспективних ліній". "Людина не може жити на світі, якщо у нього немає попереду нічого радісного. Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість... Найважливіше, що ми звикли цінувати в людині, - це сила і краса. І те, і інше визначається в людині виключно за типом його відносини до перспективи. Виховати людину - значить виховати в нього перспективні шляхи, по яких розташовується його завтрашня радість. Можна написати цілу методику цієї важливої ​​роботи. Вона полягає в організації нових перспектив, у використанні вже наявних, в поступовій постановці більш цінних "- писав Макаренко в" Педагогічній поемі ".
Розвиток дитячого колективу, за Макаренком, повинно відбуватися постійно; воно має спрямовуватися педагогічним колективом, який творчо шукає найбільш ефективні шляхи для його руху вперед.

49. Педагогіка А.С. Макаренка як наука про формування людини.

Педагогічна діяльність А. С. Макаренка ввібрала в себе кращі досягнення класичної та нової педагогіки. Його спадщина — досягнення всього прогресивного людства, яке прагне до гуманної освіти. Він вирішував складні педагогічні проблеми, які хвилюють нас і зараз. «А. С. Макаренко — наш сучасник», Перша стратегічна лінія його світогляду — віра в педагогіку, ЇЇ випереджуючу функцію в розвитку дитини, підлітка, юнака. Він постійно підкреслював, що справжня педагогіка живиться самим життям. Говорячи про результати своєї роботи, він каже:«... не я це створюю і не купка педагогів, створює це «диво» вся атмосфера життя». Виховує кожен квадрат землі. Єдність виховання і життя червоною ниткою проходить через усю творчість педагога.

Велике значення праць А. С. Макаренка в розробці цілей виховання. Для кожної епохи і для кожного покоління, вважав А С. Макаренко, мета виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у вимогах суспільства в даний час. А С. Макаренко з граничною точністю визначив цілі виховання, виконав завдання формування людини-бор-ця, патріота, трудівника, колективіста з високим почуттям соціальної відповідальності і дисципліни.

А. С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.

Важливим уроком для нас є висновок видатного педагога про те, що гуманізм полягає не в красивих словах і деклараціях, а у відповідальності, повсякденній реальній роботі зі створення нормальних умов для здорового побуту, навчання, праці, освоєння професії, фізичного зростання і духовного росту молодої людини. Саме на справжньому піклуванні про наших дітей, їх розвиток ми повинні сьогодні перевіряти гуманізм і демократизм керівників виховних закладів, організаторів народної освіти, учених, педколективів і педагогів.

Теорія педагогічного колективу, розроблена і втілена в життя А. С. Макаренком, і сьогодні допомагає оновити виховну роботу в закладах освіти. Модель учнівського колективу, створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності^ спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. «Колектив учителів і колектив дітей, — писав Макаренко, — це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний». Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на загальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму.

50. Теорія та практика колективного виховання А.С. Макаренка.

Поняття колективізму, колективного виховання можна зустріти на сторінках усіх педагогічних та психологічних видань, а також, зокрема, підручників із соціальної політики, роботи та соціального виховання. Це пов’язано з тим, що ці науки є фундаментальними у вивченні взаємодії між індивідами. Теми міжособових стосунків, взаємин колективу тощо, торкались у своїх працях майже усі досвідчені педагоги та психологи. Оскільки одним з перших, хто розробив теорію дитячого колективу, був Антон Семенович Макаренко, саме тому його прізвище знаходить своє почесне місце на сторінках усіх психолого-педагогічних праць і не тільки.

У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу: Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці; Органічний звязок з іншими колективами; Наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності; Колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства. А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій: Перша стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність; Друга стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активовм. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності; Третя стадія – колектив висуває до окремої особистості.

А. С. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки (наявність спільної соціально цінної мети; спільна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети; відносини відповідальної залежності; наявність самоврядування); визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

51. Макаренко про поєднання навчання з продуктивною працею ("Педагогічна поема").

А.Макаренко здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної продуктивної праці. Це забезпечувало можливість не лише фізично виживати, а й формувати у вихованців оптимістичний погляд на свою подальшу долю. Адже вони знайомилися з реальними виробничими, відносинами, отримували надійну професію, організаційні навички, досвід взаємовиручки, відчуття захищеності у колективі і суспільстві.

Перетворення виховних закладів - колонії і комуни - у виробничі колективи є досить повчальним. Економічна скрута примусила А. Макаренка поспішити з залученням вихованців спочатку до аналога натурального господарства і до підробітків у сусідніх господарствах. А згодом, завдяки професіоналізму агронома колонії М. Фере (прототипу Шере у "Педагогічній поемі) та використанню високопродуктивних порід свиней і кращих сортів зернових, овочів і фруктів, колонії вдалось домогтись рентабельності власного сільськогосподарського виробництва.

Перехід А.С.Макаренка в комуну ім. Ф.С.Дзержнського переконав його ще раз, що без продуктивної виробничої праці ніяке виховання, а тим більше, перевиховання, неможливе. Доречним у виховному аспекті було компромісне рішення щодо оплати праці комунарам. Виробники, з метою збільшення продуктивності праці, категорично наполягали на матеріальному її стимулюванні. З ідеологічної точки зору було б правильніше привчати юнацтво до безоплатної праці. А.С.Макаренку вдалось домогтися, щоб основна; частина заробітку накопичувалася на особистому рахунку кожного, з якого можна було брати заощадження лише після випуску з комуни або з дозволу адміністрації. Десята частина заробленого за загальною згодою йшла у розпорядження ради командирів для культурно-масових потреб та соціального захисту окремих вихованців. І, нарешті, незначна сума у кілька відсотків з кожного заробітку йшла на кишенькові витрати.

52. Макаренко про сімейне виховання дітей ("Книга для батьків").

Не маючи власних дітей, А.Макаренко написав "Книгу для батьків", а також планував видати не один, а чотири томи цієї книги. Живим джерелом його знань про специфіку сімейного виховання був не лише власний досвід виховання у своїй сім’ї прийомного сина й небоги, яких він виховував як рідних, а й спостереження за взаєминами дітей і батьків у тих сім'ях, куди його часто запрошували (а це були як щасливі, так і нещасні сім’ї). В останні роки життя у нього майже щоденно були бесіди з батьками-невдахами, він отримав близько 1500 листів від таких батьків.

А.Макаренко помітив, що найтяжче здійснювати виховання в тих сім'ях, де є лише одна дитина. Характерно, що до нього на перевиховання лише зрідка потрапляли діти з багатодітних сімей. Здебільшого "педагогічний брак" надходив з сімей однодітних, бо там, де росла дитина-одинак, концентрація надмірної батьківської любові діяла на неї згубно і була страшною помилкою в сімейному вихованні.

Щоб виховання єдиної дитини було повноцінним, слід проектувати взаємини в сім’ї так, щоб малюк не помічав зайвої уваги до себе і не звикав, що все найкраще має неодмінно призначатися тільки йому. Лише тоді можна мати шанс уникнути розвитку такої негативної якості, як егоїзм, та заглушити ще в зародку елементи споживацької психології. Але це рідко кому вдається зробити в однодітній сім’ї, навіть якщо батьки й не позбавлені педагогічного хисту й спостережливості.

Взаємини у великій родині стали для А.Макаренка прототипом організаційної структури відносин у колонії ім. М.Горького та комуні ім. Ф.Е.Дзержинського. Специфіка закритих виховних закладів, де вихователі і вихованці утворювали своєрідний аналог великої дружньої сім'ї, де від внеску кожного безпосередньо залежить і матеріальний добробут, і мікроклімат у колективі.

Зазначимо, що сім'я — це також колектив закритого типу, в якому органічно поєднуються обидві ідеї. Тут немає двох колективів — колективу батьків і колективу дітей. Сім'я є єдиним колективом, причому колективом педагогічним і різновіковим.

Видатний педагог наполегливо рекомендував у кожній сім'ї задовольняти потреби перш за все батьків, і робити це відкрито.. Діти мають бачити живий приклад сімейного щастя, сприяти його зміцненню і ділити разом з батьками.

53. Макаренко про формування вчителя-вихователя та його педагогічну майстерність.

А.Макаренко високо оцінював роль вчителя н суспільстві, називаючи його "інженером дитячих душ". Він вказує шляхи формування педагогічної майстерності, а саме:

• розвиток вміння вчителя „читати за обличчям” вихованців, за їхніми жестами, внутрішнім станом, намірами тощо;

• формування вміння керувати.своєю мімікою, поведінкою, жестами;

• формування мовної техніки, постановка голосу;:

• розвиток емоційно-вольових якостей і комунікативних умінь;

• акторська підготовка, вміння грати в дитячому колективі, розігрувати педагогічний гнів, йти на педагогічно доцільний ризик;

• підготовка до подолання опору вихованців виховним впливам;

• психологічна підготова, формування дослідницьких вмінь майбутнього вчителя.

Про ці напрямки педагогічної творчості вчителя вчений писав у "Педагогічній поемі", у "Прапорах на баштах" та у численних своїх статтях, зокрема, у "Деяких висновках з мого педагогічного досвіду" і у "Проблемах шкільного радянського виховання".

Вчений вважав що педагогічною майстерністю може володіти кожен вчитель вихователь.У цьому зв'язку Макаренко використовує вперше поняття "педагогічної техніки". Природно, що майстерність вчителя-вихователя, за Макаренком, успішно формується у педагогічному колективі

Серед вчительського загалу, на його переконання, мас бути приблизно рівна кількість працівників чоловічої і жіночої статі. Мають бути досвідчені педагоги і молоді вчителі. Багато у чому вчительський колектив виграє якщо в ньому є людина з почуттям гумору, але разом з тим має бути і така,яка володіє чіткою логікою розмірковування про життєві гаразди (чи негаразди).У такий спосіб, вчителі-вихователі будуть мати здатність до самозбагачення, до формування педагогічної творчості. Педагогічна система А. С. Макаренка відноситься до розряду унікальних, де знайшли реалізацію певні принципи синергетики. Потрібно відмітити, що зараз до ідей А. С. Макаренка ставляться іноді критично, заперечуючии цінності теоретичної спадщини видатного педагога.

Діяльність, вихованців була б неповною без "системи перспективних ліній", тобто без системи колективних цілей (ближніх, проміжних і віддалених), які колектив реалізував у процесі спільної учбово-виробничої діяльності.

54. В.О.Сухомлинський - видатний український педагог, засновник гуманістичної новаторської педагогіки. Педагогічна діяльність і літературна спадщина.

Член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968), кандидат педагогічних наук (1955), заслужений вчитель школи Української РСР (1958), Герой Соціалістичної Праці (1968). Сухомлинський розробив комплексну естетичну програму «Виховання красою». Його система протистояла авторитарному вихованню і критикувалася офіційними педагогічними кругами за «абстрактний гуманізм».

У цілісному вигляді погляди Сухомлинського представлені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967) та інших творах. Його ідеї втілені в практиці багатьох шкіл.

Літературна спадщина: В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів нашої країни і світу. Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.

Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах та ін. Пропагуючи в засаді виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціалізації (з 15 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв’язку школи з життям».

Найважливішими працями Сухомлинського є: «Воспитание коллективизма у школьников» (1956); «Трудовое воспитание в сельской школе» (1957); «Педагогический коллектив средней школы» (1958); «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959); «Воспитание коммунистического отношения к труду» (1959); «Воспитание советского патриотизма у школьников» (1959); «Система роботи директора школи» (1959); «Верьте в человека» (1960); «Як ми виховали мужнє покоління» (1960); «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» (1961); «Духовный мир школьника» (1961); «Формирование коммунистических убеждений молодого поколения» (1961); «Людина неповторна» (1962); «Праця і моральне виховання» (1962); «Дума о человеке» (1963); «Нравственньй идеал молодого поколения» (1963); «Шлях до серця дитини» (1963); «Воспитание личности в советской школе» (1965); «Щоб у серці жила Батьківщина» (1965); «Моральні заповіді дитинства і юності» (1966); «Трудные судьбы» (1967У 1976 р. видані вибрані твори Сухомлинського у 5-ти т. У 1974 р. за книгу «Серце віддаю дітям» Сухомлинський удостоєний Державної премії УРСР. Нагороджений орденом Леніна та багатьма медалями.

Педагогічна спадщина: Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. Василь Сухомлинський запропонував чимало оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання, спрямованих на розвиток творчих, розумових та фізичних здібностей. Зокрема, впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості. Ці уроки він називав подорожами до джерела живої думки. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встановлювати причинно — наслідкові зв'язки, пробуджуючи дитячу думку.

Розроблена Сухомлинським система занять передбачала розвиток творчої думки. Чільне місце в ній відводилося самостійному складанню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них має витрачатися менше, ніж на дозвілля учня. Як елемент розумової культури, який має розвивальне значення, Василь Сухомлинський розглядав шахи. На його переконання, треба зацікавити дітей грою в шахи, вводити її в життя школи.

Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці — це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і радісною, до неї можна залучати дітей різного віку.

Дата добавления: 2015-05-23