Суцільна колективізація в Україні

ХV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) прийняв рішення про повільний, поступовий, добровільний процес кооперації індивідуальних селянських господарств у різні види кооперативних об’єднань.

Більшовики були впевнені, що побудувати його неможливо без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективн господарювання на селі. Тому, обманувши селян гаслом «Земля-селянам!», більшовики відразу після жовтневого перевороту на добровільній основі почали створювати колективні господарства: комуни, товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), радгоспи, с/г артілі. Особливого ентузіазму селяни не виявляли. Навесні 1918 таких колективів в Україні було до 50, наприкінці 1920 - 960. У роки непу створення колгоспів тривало переважно на добровільній основі, але повільними темпами. Проте колективні госпдарства, сформовані переважно із бідняцьких госпдарств, були малоефективними, що багато в чому залежало від невміння вести госп і нестачі техніки та реманенту

Економ важелями держава не могла впливати на відносини із селянами-власниками. Залишалося єдине - насильницькими методами підкорити їх, Тому черговою жертвою сталінського терору стало селянство. Щоб забезпечити державу товарним зерном, потрібно було форсувати колективізацію. Першим поштовхом для такого форсування стали хлібозаготівельні кризи у 1928—1929. 1928 рік приніс Укр неврожай. І хоч було очевидним, що хліба не вистачає, влада примушувала селян здавати його державі за цінами, значно нижчими за ринкові(1/8 справжньої ціни). Тоді за наказом Сталіна почалися реквізиції зерна, як у роки «воєнного комунізму». Саме це і означало крах непу стосовно селян. У багатьох районах почався голод. Кожному селу давали завдання на продаж хліба, а доведення його «до двору» відбувалося за рішенням сільських сходів. Селян, які не виконували рішення зборів, спочатку штрафували у п'ятикратному розмірі вартості хліба, що підлягав здачі, а потім майно їх розпродували. Частина вилучених коштів перераховувалася у фонди кооперування і колективізації бідноти, щоб забезпечити її корисливу заінтересованість. Такий метод застосовували в Укр навесні 1929.
Повернення до «воєнно-комуністичних» методів було зумовлене тим, що індустріалізація вимагала величезних коштів, які планувалося «перекачати» із сільського господарства у промисловість. Однак постійно застосовувати «надзвичайні заходи» до самостійних селян-господарів було неможливо. Легко можна було забирати хліб у колгоспів. Колгоспник — це вже не селянин у традиційному значенні слова. Він зобов'язаний підкорятися безпосередньому начальству — бригадиру і голові колгоспу, від яких залежав у всьому. Ці посадові особи залежали від районної «трійки» — секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника ДПУ.
Пленум ЦКВКП(б) у лист1929, заслухав доповідь ген секр ЦК КП(б)У С.Косіора, визн головн завданням комуністів проведення суцільн колективіз Степу Укр. У постанові ЦК ВКП(б) «Про темпи колективіз і заходи допомоги колгосп будівництву»(січень1930) ставилося завдання завершити колективізац в республ восени1931, а в край разі - навесні1932. Особл жрстоко проводили колективіз взимку1930. Парт-рад працівники і так звані активіст-бідняки заганяли в колгоспи силою, усуспільнювали всю худобу, навіть домашню птицю. У відповідь селяни почали різати свою худобу. У 1928-32 її поголів'я в Укр скорот вдвоє.
С. Косіор, намагаючись догодити Сталіну вже 24 лютого 1930р. підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій із закликом колективізувати Степ за час весняної посівної 1930, а всю Укр - до осені 1930. Районні власті (з метою також вислужитися) готові були ще скоротити ці терміни.
Сталін і його прибічники в комісії політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В. Молотова поставили завдання шляхом роз'єднання сіл на окремі групи домогтися залучення їх до колгоспів. Комісія порушила проблему куркульства. На той час куркулів-експлуататорів уже не було. Ще під час зрівняльного поділу землі в 1920—1923 pp. власті винищили усіх, хто будував свій добробут на необмеженій найманій праці. В 1930 р. заможних господарів було оголошено куркулями. Куркулів поділяли на 3 категорії. До 1 віднесли учасників і організаторів антирадянських виступів та терорист актів. Їх пропонували ізолювати в тюрмах і концтаборах. До 2 категорії потрапляли всі, хто виявив менш активний опір, їх виселяли у віддал райони пн СРСР разом із сім'ями. У 3 категорії були ті, хто не чинив опору, їм виділяли земельн ділянки за межами колгосп земель. В Укр розпоч ліквідація куркульства як класу. Тих, хто не вступав до колгоспу, оголошували підкуркульниками. Під силою страху селяни змушені були йти до колгоспів. Ліквідація куркульства на практиці означала фіз знищення заможних селян-господарів і тих, кого підозрювали у ворожості до радянської влади. Перша хвиля розкуркулювання тривала з 2 полов січня до початку березня 1930 p.; вона охопила 309 районів, де налічувалося 2 524 тис. господарств.
На 10 березня 1930 р. було розкуркулено 2,5% господарств. Всього за час колективізації було розкуркулено 352тис с/господарств. Внаслідок цього восени 1931 питома вага колгоспних дворів серед селянських господарств досягла 67%; а до кінця 1932 р. було колективізовано майже 70% господарств (80% орної землі). До 1940 р. майже всі українські селяни входили до 28тис колгоспів.
Наслідки колективізації драматичні: 1) с/г виробництво було підірв до такої міри, що рівень 1928 у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося відновити лише у 50-х роках;
2) ліквідовано економічну самостійність селян. Їх знову повернули у стан кріпаків;
3) поневолення останнього порівняно незалежн класу слянства сприяло подальш зміцненню командно-адміністр системи. Контроль сталінського партійно-держ апарату над громадянами став повністю тоталіт;
4) знищення найбільш кмітливої і працьовитої частини селянства; у решти зникли матеріальна зацікавленість у результатах праці, почуття власника-господаря. Відбулося «розселянювання»;
5) голодомор 1932—1933 pp. в Україні. Причини голоду тепер з'ясовані цілком. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно.
Радянський режим так залякав селян, що вони стали слухняними виконавцями волі зверху, безправною часткою системи командної економіки.Для закріплення перемоги колгоспного ладу і його зміцнення були створені політвідділи МТС і радгоспів. Вони зосередили в своїх руках всю повноту влади у с/г виробництві. Використовуючи політику батога і пряника (скасування продрозкл, преміювання натурою, поліпшення побутових умов на селі тощо), вони налагоджували громадське господарство, слухняне до партійного керівництва. Намагаюч зацікавити селян-колгоспників у піднесенні громадського господарства, у колгоспах створ бригади з постійним складом працюючих, за ними закріплювали земельні площі, машини, реманент, робочу і продуктивну худобу. Кожна бригада відповід за свою земельну ділянку. Держава дбала про техн базу колгоспів. Так, за кожний рік другої 5річки в Укр виникало 73 МТС. Однак це не означ, що влада почала піклув про селянство. Вона переслід ту саму мету - експлуатац безправних, безпаспортних селян-колгоспників на користь промисл. До кінця 1934 кризу колгоспного ладу було подолано. Свідченням цього стала відміна карткової сист розподілу прод товарів і ліквід політвідділів МТС.
У середині 1937 в Укр існувало 27347 колгоспів, які об'єднували 3757тис селянських дворів (96% наявної к-сті). А до початку суцільн колективіз в Укр нараховувалося 5044тис селянських дворів, отже, їх зменшилося на 1288 тис.
Ціною голоду, мільйонів смертей суцільна колективізація стала фактом.

Дата добавления: 2015-05-23